У свят-вечір не лише колядують, а й сурвакують

Для багатьох із нас новорічно-різдвяні свята – найочікуваніші та найголовніші. З давніх-давен українці зберегли яскраві, мудрі та веселі традиції святкування Різдва, Василя і Маланки, Водохреща. Але в Україні живе багато народів, які також мають цікаві новорічні звичаї.

На Кіровоградщині мешкає більше п’яти тисяч болгар-переселенців із Балкан, які оселилися у Вільшанці та інших регіонах області. Вже десятиріччя діє обласне громадське об’єднання болгар «Нашите хора» - партнера літературного музею імені І. К. Карпенка-Карого.

За давнім звичаєм, першим гостем у новий рік в Україні має бути чоловік, якого звуть «полазник». Тож і ми дотримались звичаю, прийнявши першого полазника - болгарина Сергія Осадчого, керівника болгарської общини, депутата Всесвітнього парламенту болгар у Варні, директора болгарської недільної школи, барда, мецената. У будинок Тобілевичів він завітав з дружиною Оленою. Обоє – активні громадські діячі.

Цікаві, веселі й артистичні відповіді дало подружжя на запитання музейниці Антоніни Корінь, ініціаторки нового проекту «Відкриті сторінки душі», в ході якого відомі й талановиті гості розповідають про свою діяльність і подають пропозиції щодо подальшої співпраці. Під час зустрічі звучали спогади і розповіді про дитинство, музика і вірші, відбувалося колядування й сурвакування. Болгарська сурвачка – зроблене з гілок символічне прикрашене знаряддя вітання з Новим роком. Сурвакування нагадує наш обряд жартівливого биття людей вербовою гілкою у Вербну неділю.

Біля музейної ялинки стояв сувенір – ялинка з гільз, подарована атовцем майором медслужби, поетом і бардом Валерієм Ковалем. Ще один друг нашого музею долинчанин Володимир Яремчук написав про неї вірш:

Ялинка в гільзи одяглася!
Оце – прикраси новорічні?
Чого, звідкіль часи трагічні
Прийшли підступно і негласно?
Як це могло між нами статись,
Скажи, сусіде наш довічний?!
Чи докором, не б’є у вічі
Загільзений ялинки статус?

З подякою згадали тих, хто захищає нашу Україну, аби її народи вільно жили, працювали, святкували і дружили між собою.

Гості музею довірливо відкрили нам свої душі, наповнені добром, ознайомили з проектами співпраці України і Болгарії на ниві культури, літератури, туризму. У пані Олени, дружини керівника «Нашите хора», є п’ятирічний досвід роботи і вивчення традицій болгар. Плакета – болгарський пиріг, спечений нею на свят-вечерю і символічно начинений кількома монетами на щастя, був неперевершений. А ведучій подарували симпатичного іграшкового сніговичка – теж на добро.

З допомогою мобільного зв’язку до спілкування приєдналася майже 90-річна Неля Осадча, мати Сергія Юрійовича. Колишня вчителька математики з Вільшанки нині переїхала до сина в Кропивницький і продовжує підтримувати болгарський рух.

Розмова стала ширшою, бо згадали болгаролюбців, у т. ч. й наших земляків – заслуженого діяча мистецтв України Бориса Притулу, письменників-перекладачів з болгарської Яра Славутича, Дмитра Шупту, Бориса Нечерду. Переглянули твори народного художника України Михайла Біласа з Трускавця, члена Національної спілки народних майстрів України Лариси Зоріної, художника Андрія Ліпатова. Їхні здобутки у різних жанрах популяризують українські традиції зимових свят.

Музейники вручили гостям різдвяні калачі та нові буклети про свій заклад.