Напередодні закінчення строку мораторію на продаж сільськогосподарської землі на тлі появи перших за роки незалежності системних законів, що мають цю сферу впорядкувати, в країні знову точаться суперечки. В той же час цілком очевидно, що відсутність цивілізованого ринку землі в Україні (по суті – існування ринку тіньового) вигідне лише тим, хто має адміністративний та фінансовий ресурси, щоб домогтися виділення будь-якої ділянки на вибір, та не вигідне власне селянам і дрібним фермерам. Як очевидно й те, що існуючу ситуацію треба змінювати негайно, доки найбільше багатство нашої країни не розійшлося по руках за тіньовими та корупційними схемами.
На запитання Володимира Ханіна про те, що власне має принести сільській Кіровоградщині прийняття закону "Про Державний земельний кадастр" та урядового законопроекту "Про ринок земель", відповідає Віктор Ніколаєнко – перший заступник начальника головного управління агропромислового розвитку Кіровоградської облдержадміністрації, депутат Кіровоградської міської ради (фракція Партії регіонів):
– Ні для кого не секрет, що сьогодні жителі села не можуть скористатися своїм правом власності на землю, розпоряджатися нею на свій розсуд – ані продати, ані здати в оренду свою ділянку за нормальну ціну. Саме тому Президент, уряд та парламентська більшість наполягають на створенні прозорого ринку землі та ефективнішій боротьбі з корупцією в сфері її обороту. Саме такі завдання Закону "Про Державний земельний кадастр", вже прийнятого Верховною Радою в першому читанні, та законопроекту "Про ринок земель", поданого на розгляд Ради урядом. Земля повинна стати товаром, який приносить дохід її власникові, стимулюючи створення робочих місць на селі, та приносити користь державі.
– Зрозуміло, але дуже схоже на передвиборчі гасла. Поясніть, яким саме чином планується досягати заявлених цілей? Чи не стануть названі закони черговим "котом у мішку"?
– Судіть самі. Закон про Державний кадастр декларує створення до 1 січня 2012 року Єдиної системи обліку земельних ділянок та вводить положення про повну відкритість даних Земельного кадастру. Крім того, в законі передбачено, що реєстрація земельної ділянки буде здійснюватись не після, а до надання її в чиюсь власність. Таким чином, завдається удар по нечистих на руку чиновниках на всіх рівнях, відсікаються можливості для хабарництва, адже всі дані про земельну ділянку стають відкритими для доступу, а процедура оформлення угод значно спрощується. Крім того, Державний комітет із земельних ресурсів ініціює зміни до Закону "Про Державне мито". Мова йде про введення величезних податків у разі швидкого перепродажу земельної ділянки. Так звані "загороджувальні" мита планується ввести на 5 років з поступовим зниженням ставки, перший рік – 100 відсотків, другий – 90, третій – 80 відсотків і так далі. Також вводиться заборона на зміну цільового призначення землі протягом 10 років після купівлі і т.д. Адже всім зрозуміло: неконтрольований державою ринок землі нікому не потрібен.
Що ж до урядового законопроекту "Про ринок земель", то до нього внесена ціла низка обмежень, про необхідність яких вже багато років говорять – це й право купувати наділи лише для громадян України, які, до того ж, займаються аграрним виробництвом і мають відповідну освіту, обмеження кількості землі сільськогосподарського призначення, яку може придбати одна особа, першочергове право на купівлю землі для держави, а після – для орендаря, власника сусідніх ділянок, жителів місцевої громади. Таким чином, цими двома законами створюються всі необхідні запобіжні заходи для того, щоб створення ринку земель працювало саме на державу та народ України, а не на купку "тіньовиків" та унеможливлює скуповування українських земель іноземцями. Крім того, цей крок дасть потужний поштовх для розвитку вітчизняного АПК, адже лише працюючи на власній землі, яку ніхто вже не відбере, сільгоспвиробники зможуть інвестувати гроші в технології, довгострокову перспективу. І головне: лише впорядкувавши земельну галузь, ми зможемо назавжди унеможливити повторення спірних ситуацій та конфліктів, у яких страждають селяни – власники паїв. Згадайте сумнозвісну "лозінщину", коли у фактичній власності однієї людини опинилося близько 19 тисяч гектарів полів, а жителі сіл району роками бідували, недоотримуючи за паї те, що мали б, або не отримували зовсім нічого. Можна згадати також і скандал з господарством "Петрівське плюс", конфлікти у Підлісному Олександрівського, Лутківці Маловисківського, Веселому Куті Знам’янського районів та багато інших, що виникали в останні роки на Кіровоградщині, коли люди не могли відстояти своє законне право отримувати гідний дохід від користування своєю землею. Всі ці речі були б неможливими, якби в Україні вже працювали закони, про які ми говорили.
