Хамовитому водієві — по заслугах

На черговому засіданні комісії з розгляду скарг з приводу нетактовної поведінки водіїв міських автобусів та маршруток розглядалось кілька таких повідомлень від невдоволених кіровоградців, які потрапили у неприємну ситуацію. Як водиться, більшість скарг стосувалась конфліктів із пільговиками, але була і така: сусіди обурювались тим, що водій маршрутки ставить автомобіль біля їхнього будинку, чим завдає незручностей, порушує спокій тощо.

Начальник управління розвитку транспорту та зв’язку міської ради Ольга Гонтарь зазначила, що зараз населення досить добре поінформоване про власні права, тому і не зменшується потік скарг на нетактовних водіїв, а той факт, що вони здебільшого стосуються саме перевезень пільговиків, говорить про те, що водії так і не усвідомили того, що вони повинні безперешкодно перевозити саме цю категорію. А представник громадської ветеранської організації Володимир Краснокутський звернув увагу на те, що в цьому питанні не може бути жодних обмежень, посилаючись на закон, де не визначено кількість місць для пільговиків. Значить, керівники підприємств ще недостатньо проводять роз’яснювальну роботу серед своїх підлеглих, що дозволяє водіям діяти як заманеться. Особливою вихованістю вони не страждають, дозволяють собі такі випади щодо пасажирів, що інколи диву даєшся, як таке могло статись. Наприклад, пенсіонерка Тамара Руденко розповіла про власний випадок, коли водій маршрутки № 50, повів себе неадекватно – після пред’явлення нею свого посвідчення він вискочив з маршрутки і відмовився далі їхати, сказавши: «Вези сама».

Сам же водій пояснив свої дії так: хотів опанувати себе, бо пасажирка поводилася досить агресивно, начебто жбурнула йому те посвідчення. Словом, у багатьох таких конфліктних ситуаціях, керівникам підприємств-перевізників, доводилось виправдовуватись за поведінку своїх підлеглих, навіть просити замість них вибачення у постраждалих, бо водії вперто не бажали визнавати свою провину. Але результати не забарились: когось перевели з автомобіля на господарські роботи, когось звільнили, а хтось і сам написав відповідну заяву, мовляв, не бажаю поступатись принципами. От лише погано, що такий грубіян пересяде на інший маршрут і так само буде хамити пасажирам, доводячи їх до нервових зривів. Тому члени комісії наполягали на створенні так званих чорних списків, куди б вносились прізвища затятих порушників, бо через свою безкарність вони «літають» з підприємства на підприємство.

Зараз пасажири та водії поділились на два непримиренних табори: одні прагнуть добитись безперешкодної реалізації своїх прав, а інші вбачають у цьому зазіхання на їхні доходи, мало не на добробут.

– Та ви вже за ці дві гривні готові людину розіп’яти, – не вгамовувався Володимир Краснокутський. – А ветеран чи інвалід, навчений гірким досвідом, відразу кидається у бій, відстоюючи свої права.

А на виправдання, що старики не завжди пред’являють посвідчення пільговика, Ольга Гонтарь справедливо дорікнула, що сивочолого старика можні ідентифікувати і без посвідчення. Він має право на безкоштовний проїзд – і крапка.

Натомість водій пільгового автобуса № 111 взагалі утнув дурницю, відмовляючи у безкоштовному проїзді інвалідові. Він, звичайно, отримав по заслузі, але у таких випадках доводиться лише руками розводити, про що думав той шофер, коли вступав у суперечку з людиною з явними ознаками інвалідності, та ще й працюючи в автобусі, де такі категорії пасажирів перевозяться безплатно. Натомість людина з обмеженими можливостями, попри всі незручності у пересуванні, прийшла до управління розвитку транспорту та зв’язку, знаючи свої права, написала скаргу – тобто не дала жодного шансу грубіянові так по-хамськи поводитися і надалі.

Обурені водії часто виправдовуються: пасажири-пільговики, самі часто провокують їх на грубість. Мовляв, цілий день сидиш за кермом, трапляються різні люди, на комусь і зірвешся, бо нерви не залізні.

– Якщо у вас такі слабкі нерви, то ви не можете працювати у сфері обслуговування, до якої відноситься пасажирський транспорт, – наполягали члени комісії. – Тут діє правило: «Клієнт завжди правий», а люди прекрасно знають, на що вони мають право, а на що – ні, тому і не меншає потік скарг, бо ніхто не бажає бути облаяним.

І ще. Постійно користуючись громадським транспортом, жодного разу не доводилось спостерігати конфліктів, які б провокували пенсіонери, інваліди, діти-сироти. Зазвичай вони беззахисні перед сваволею водія і починають почувати себе більш впевнено, коли на їхній захист стають інші пасажири. От тут і починається сварка. Замість того, щоб вгамуватись, водій ще більше розпалюється. А потім, дивується, де вони беруться такі несамовиті – відразу біжать строчити скарги? А от хто побував в епіцентрі такого конфлікту, не дивується, бо ображати людину ніхто не має права.