– Володимире Тихоновичу, рік тому ви розповідали в інтерв’ю нашій газеті про те, як ваше місто долає кризу. Який стан справ нині, коли дехто каже про те, що криза добігає кінця?
– Думаю, ще рано говорити про те, що настала стабілізація. Хоча є певні проблиски, з’явилися позитивні моменти. Можна казати про те, що на сьогодні заспокоїлася політична обстановка, немає шуму та гаму, якихось акцій та мітингів. Засучивши рукави, чиновники почали працювати на всіх рівнях. Хотілося, аби далі тривало все в тому ж дусі і певна економічна стабілізація почала скоріше давати плоди, перш за все, для людей. Я постійно зустрічаюсь з підприємцями, бізнесменами, і вони теж сподіваються, що економіка запрацює. А якщо вона запрацює, будуть позитивні зрушення в житті будь-якого міста й нашої держави.
– Чи можна стверджувати, що основні підприємства почали виходити з кризи, що збільшився обсяг замовлень?
– Підприємства і зараз, і раніше – самі по собі, вони виживають самостійно. Це в Радянському Союзі влада мала важелі управління всіма підприємствами, сьогодні ж вони приватні, і нам вплинути на стан справ в тій або іншій фірмі практично неможливо. Якщо господарю підприємства потрібна допомога, він приходить до нас, ми нікому не відмовляємо, але сказати, є замовлення чи ні, не можна. Раніше все контролювалося – які замовлення, на які обсяги. Рука виконкомів, райкомів постійно була на пульсі. Сьогодні у нас є департамент економіки, який контролює ці питання, але це так, по наїждженій колії. Часто саме в місцевої влади запитують, чому в тому чи іншому місті економічні показники кульгають, однак, на мою думку, вона мало на них може вплинути. Тому я часто про це кажу і повторюся знову – нині ефективніше має працювати податкова інспекція. Я вважаю, що сьогодні вона не працює на благо держави. Не хочу нікого ображати, але порівняйте з тим, як усе поставлено за кордоном. Мер якогось міста, наприклад, у Німеччині, не займається тим, що викликає керівника і примушує його виконувати показники по надходженнях, для цього є податкова. За кордоном тільки почують слова "податкова поліція", як починають тремтіти, у нас до цього ще дуже далеко. Податкова служба повинна підвищувати ефективність роботи. Можу навести приклад по Кіровограду – все місто торгує, а ринковий збір виконується на 45-48 відсотків. Чому так відбувається? Або, наприклад, у нас – більше 30 приватних бюро ритуальних послуг, і в кожному з цих підприємств офіційно зареєстровано по одному працівникові. Як це розуміти? Що, одна людина і копає, і виносить покійника, і опускає його в яму, а потім грає замість оркестру? Звичайно, це абсурд. Усе це – приховані податки, і податкова знає про це. Так чому ж не вживає ніяких заходів?
Ось ще один приклад. Для того, щоб отримати торговий патент навіть на сигаретний кіоск, згідно із законом, треба отримати від місцевої влади довідку. Для цього слід заплатити в касу 380 гривень. Але підприємець обходить владу, йде прямо в податкову, де йому виписують цей торговий патент. Скільки тисяч гривень бюджет втрачає на таких операціях? Немало. Тому я кажу, що податкова інспекція повинна, перш за все, працювати на державу, тоді буде порядок.
– Чим відрізняється міський бюджет 2009 року від нового бюджету? Чи позначилася на його формуванні затримка в прийнятті загальнодержавного бюджету?
– Звичайно, у зв’язку з цією затримкою є негативні моменти. Зазвичай бюджет приймається наприкінці року, і вже із січня можна почати нормально працювати. Нинішнього ж року бюджет був прийнятий у травні, за п’ять місяців ми могли б виконати разів у три більше обсягів робіт, ніж ми виконали за цей період. Однак все одно не сиділи склавши руки, працювали за принципом однієї дванадцятої бюджету, домовлялися з підрядчиками, словом, усе робили для того, щоб привести до ладу школи, дитячі садки, медичні заклади.
Ще одне наболіле питання – це тендери. Це справжні гальма, але ніяких заходів на рівні держави не вживається. Щоб пройти тендер, ми втрачаємо близько трьох місяців. Бюджет тільки затвердили, і поки по деяких позиціях ми пройдемо тендер, зможемо приступити до роботи лише у серпні, а тут уже й кінець року на носі. Раніше такого не було. Я працював головою райвиконкому в радянський час, і можу сказати, що тоді не існувало жодних тендерів, зате було чимало перевіряючих – і народний контроль, і партійний, і КРУ, і прокуратура, і міліція. Але тендерних гальм не було. Нині всі кажуть про необхідність ремонту доріг, і ми займаємося цим питанням, але тендери серйозно гальмують цю роботу.
Інше питання – це казначейство. Я взагалі не розумію, навіщо потрібна ця проміжна ланка. Є банк, є підприємства, міська влада, в казну міста надходять кошти. Але ми обов’язково повинні пройти процедуру через казначейство, і воно вирішує, куди наші власні кошти спрямовувати. Воно розпоряджається: це треба віддати туди чи сюди, а комунальні служби міста нехай почекають. У мене навіть виникла ідея вивести комунальні підприємства пікетувати міське казначейство, оскільки просто вже нерви не витримують. Вони ж ні за що не відповідають, вони – передавальна ланка. Мені здається, уряду потрібно над цим замислитися. Якщо ми хочемо стабілізації та прориву на серйозних економічних напрямках, треба дати можливість працювати, хоча і не припиняти контролювати ситуацію.
– Яких важелів управління сьогодні вам бракує?
– Нам не вистачає повноважень для дисциплінарного управління містом. Сьогодні склалася така ситуація, що міський голова має мало важелів впливу на ту чи іншу проблему, оскільки закони виписані так, що міліція – сама по собі, підприємці – самі по собі й так далі. Об’єктивно вплинути на щось неможливо, але ж люди про це не знають і претензії пред’являють міському голові. Раніше, коли затверджувався на посаді начальник міської чи районної міліції, його кандидатура узгоджувалася з партійними органами, і спробував би він не прозвітувати перед першим секретарем райкому. Сьогодні такого немає, вони звітують по вертикалі, тобто перед своїм міністерством. Коли в місті з допомогою міліції треба навести лад, міський голова має ледь не на колінах вмовляти її про співпрацю. Але ж це потрібно не мені особисто, а місту, людям. Для прикладу: завдяки спецінспекції Кіровоградської міської ради, яка є однією з найкращих в Україні, ми відслідковуємо і знаходимо в обласному центрі незаконні пункти прийому металу, фіксуємо, коли законодавство порушують легальні пункти. Але ми нічого не можемо вдіяти, оскільки не маємо повноважень ні закрити їх, ні притягнути їх власників до відповідальності. Коли ми звертаємося до міліції, нам кажуть, що все законно. Виходить, законно, коли кожного дня в Кіровограді та інших містах знімають кришки люків, куди потім падають люди, провалюються машини, крадуть решітки на колодязях зливової каналізації і навіть огорожі на кладовищах? Раніше весь брухт здавали в одну організацію – вторчормет, і її діяльність можна було контролювати. Сьогодні ж пунктів прийому – як грибів після дощу, ліцензії їм видають у Києві, місцева влада вплинути на них не може, а правоохоронці – просто не хочуть. Те ж – і з продажем самогону: тільки міліція може скласти протокол, вилучити продукцію, однак вона наче і не помічає існування цієї серйозної проблеми.
– Сьогодні багато говориться про деполітизацію місцевої влади, перегляд системи формування місцевих рад.
– Йдеться про те, що буде змінюватися закон про вибори до місцевих рад, і вважаю, це правильно. Думаю, у раді будь-якого рівня є люди, які могли б голосувати справедливо, але, оскільки вони є представниками тієї чи іншої політичної сили, їм доводиться дослухатися до керівника фракції, навіть якщо це йде врозріз з їхніми поглядами та совістю. Якщо буде прийнятий закон про те, що 50 відсотків депутатів обиратимуться за мажоритарною системою, а 50 – за списками, це буде найкращий варіант. Я вважаю, що на місцевому рівні всі вибори можна проводити на мажоритарній основі, та й до Верховної Ради варто обирати депутатів 50 на 50, оскільки пропорційна спискова система неефективна. До неї можна повернутися з часом.
– Вище ви згадували про ремонт доріг. Яка ситуація з цим вічним питанням у Кіровограді?
– Жителі міста мають звичку казати, що все погано, оскільки вони вже звикли до того, що бачать. Але коли в місто приїжджають люди з інших регіонів, вони дивуються хорошому станові наших доріг, хоча колись Кіровоград критикували саме з цього приводу. Багато хто визнає, що дороги у нас кращі, ніж, наприклад, у Харкові чи Дніпропетровську. Ми дуже багато уваги приділяємо цьому питанню. У нас є п’ять основних напрямків, я сам особисто контролюю стан доріг, проводжу з комунальними службами наради, ставлю завдання, щоб з якого боку людина не в’їхала б у місто, бачила, що все в порядку. Зараз ми, незважаючи на фінансові труднощі, повністю відремонтували в’їзди в місто з чотирьох напрямів, залишився тільки криворізький, але й він буде приведений до ладу в найближчі дні.
– Ще одне питання, актуальне для будь-якого міста, – стан житлово-комунального господарства й тарифи на комунальні послуги...
– Водопровідні та каналізаційні комунікації – не в кращому стані, оскільки їм уже дуже багато років, і тривалий час на їх модернізацію кошти не виділялися. До того ж, наш водоканал та одне з теплогенеруючих підприємств перебували в оренді. Але ми, побачивши, що так звані інвестори керують комунальним майном, м’яко кажучи, неефективно, повернули його в управління органів місцевого самоврядування. І досить швидко переконалися в тому, що вчинили правильно. Коли водоканал був в оренді, поривів траплялося дуже багато, до 250 на добу, а зараз – максимум п’ять, вода подається стабільно, без перебоїв. За два роки за оборотні кошти підприємства ми поміняли вже 23 кілометри труб, придбали чотири нових екскаватори, а орендарі постійно скаржилися на нестачу коштів, вимагали підвищення тарифів.
Варто також зауважити, що Кіровоград у плані водопостачання – місто специфічне, оскільки забезпечується водою з Дніпра (дніпровську воду міському водоканалу продає обласне комунальне підприємство "Дніпро-Кіровоград"). Протяжність водоводу – 120 кілометрів, що, безумовно, не може не позначатися на вартості послуг. Це могло б бути приводом для розгляду в Кабміні, можливо, варто передбачити якісь пільги. "Дніпро-Кіровоград" уже двічі підвищував закупівельну ціну на воду, відповідно, зросла собівартість послуг і міського водоканалу. Ми намагалися стримувати зростання тарифів, потім їх усе ж довелося підкоригувати, адже навіть, якщо бюджет збільшити втричі, на виплату дотації на покриття різниці в тарифах коштів би не вистачило. Можливо, варто було б об’єднати "Дніпро-Кіровоград" з міським водоканалом, оскільки на обласному підприємстві, я вважаю, на відміну від міського, ніякої модернізації не проводилося. Таке враження, що все й надалі вирішуватиметься шляхом підвищення тарифів, але ж треба виходити з проблемних ситуацій не за рахунок людей.
Хочу також звернути увагу ще на один момент. Сьогодні тарифи на комунальні послуги затверджують виконкоми місцевих рад, тоді як на складові собівартості послуг вони ніяк вплинути не можуть. Дорожчає електроенергія, газ, зростає мінімальна заробітна плата, все це позначається на вартості послуг, і місцеву владу зробили заручником цієї ситуації. Ми вже кілька разів вносили пропозицію, щоб тарифи регулювалися одним централізованим органом, який би вирішував, які ціни економічно обгрунтовані, але поки що стан справ не змінився.
– І все ж питання повернення таких стратегічних підприємств у власність міста у вас вирішене досить успішно…
– Головне, що ми повернули водоканал в управління органів місцевого самоврядування, це було надзвичайно важливе питання. Коли я тільки прийшов на цю посаду, буквально кожного дня був шантаж – або підвищуйте тарифи, або відключимо воду. Те ж саме – і з ТЕЦ. Ми теж були на критичній межі – ми не знали, ввімкнуть у сезоні 2009–2010 опалення чи ні. І якби ми не забрали ТЕЦ у комунальну власність, третина Кіровограда залишилася б без тепла.
– Повертаючись до теми повноважень місцевого самоврядування, на додачу до них влада хоче зробити місцеві органи більш самостійними і у фінансовому плані, йдеться про поліпшення інвестиційного клімату. Наскільки самодостатній Кіровоград?
– Кіровоград завжди був привабливим для інвесторів ззовні. Чимало підприємців міста займаються серйозним бізнесом, працюють прямо з Росією, Китаєм. Наші підприємства самі виходять на ринок, шукають інвесторів, якщо їм потрібна допомога, ми підставляємо їм плече, але в основному вони вирішують усі питання самостійно.
– Ви сказали, що навіть якби бюджет був утричі більшим, його все одно б не вистачало. А якби міський голова мав більші повноваження, це допомогло б розв’язати проблеми?
– Безумовно, якби у місцевої влади було більше повноважень, працювалося б легше, у тому числі – і в плані наповнення бюджету. Сьогодні наші повноваження дуже обмежені, хоча питають з нас більше, ніж раніше. І це стосується не тільки міських голів, а й районного, сільського керівництва. Наприклад, мій син працює сільським головою, і я взагалі дивуюся, як сільська влада викручується, виживає. Десь є великі фермерські господарства, десь, наприклад, залишився цегельний завод. Але деякі сільські ради не мають узагалі нічого – землі немає, виробництва немає, вони живуть на дотаціях, яких навіть на зарплату не вистачає. Наприклад, на території сільської ради, де працює мій син, проживає три з половиною тисячі чоловік. Там є дитячий садок, школа, ЖЕК, Будинок культури, освітлення, дороги, і якщо щось трапляється – люди йдуть у сільську раду і запитують в сільського голови: "Чому зникло світло?", "Чому дорога розбита?" й таке інше. Але що може зробити сільський голова, якщо він "сидить" на дотації і чекає, дадуть йому з райдержадміністрації грошей чи ні. Навіть коли гроші дають, у першу чергу необхідно виплатити зарплати, після цього на ремонт доріг, освітлення чи щось інше коштів просто не залишається. І таких сільських рад по країні – велика кількість.
– Чи були проблеми з виплатами зарплат бюджетникам у Кіровограді?
– Ми намагаємося не затримувати виплати зарплат, хоча коштів бракує. У першу чергу розраховуємося з бюджетниками, хоча, можливо, це теж не зовсім правильно, адже і на комунальних підприємствах люди працюють, і у двірника, який підмітає вулиці, – такі ж права, як у вчителя в школі. Але зараз діє така система, яка контролюється згори. Тому в нас бувають затримки з виплатою зарплат у комунальних підприємствах. Потім нас за це лають, хоча я не зовсім розумію, чому. Хіба я проти того, щоб виплачувати заробітну плату? Однак іноді на це буквально не вистачає грошей. Як я казав, цю проблему можна розв’язати, якщо краще працюватиме податкова інспекція.
– Які перспективи розвитку міста, чи великий у вас відтік молоді в інші регіони?
– Я б не сказав, що у нас великий відтік молоді. В нашому місті є де вчитися і працювати. У нас є ВАТ "Червона зірка", "Гідросила", ЗАТ "Гідросила", ВАТ "М’ясокомбінат "Ятрань" та інші підприємства, значить, працювати є де, було б бажання. Існує інша проблема, і дуже добре, що про неї заговорив уряд. Останніх 10 років молодь в основному вчиться на юристів та економістів, а представників робітничих спеціальностей бракує. Не можна забувати про професійно-технічні училища. Я брав участь у нараді з цього питання, коли керівники підприємств скаржилися на нестачу ливарників, зварників, токарів, фрезерувальників та інших. Потреба в робочій силі є, а людей немає. Цією проблемою треба серйозно займатися, реформувати систему освіти.
У нас у Кіровограді молодь затребувана, і у зв’язку з перспективою розвитку наших підприємств, ми намагаємося всіх втримати. Хоча, звичайно, якщо хтось захоче поїхати до Києва чи Донецька, шлагбаумів ставити не будемо. Але ми працюємо над тим, щоб зробити місто привабливішим для молоді. У нас є престижні навчальні заклади – Кіровоградський технічний національний університет, Кіровоградський державний педагогічний університет імені В.Винниченка, Державна льотна академія України. До того ж в нашому місті значно поліпшилася демографічна ситуація. Якщо раніше дитячі садки здавали в оренду, то тепер до них вишиковуються черги. Наше місто часто називають "маленьким Парижем", і воно цю назву виправдовує – хоч і невелике, зате достатньо привабливе. Переконаний, що у Кіровограда є перспективи і в економічному плані, і в культурному, і в багатьох інших.
– Як би ви підбили підсумки роботи місцевої влади за той час, що ви займаєте посаду міського голови?
– Незручно казати про себе, але можу зауважити, що нам вдалося вирішити ряд важливих стратегічних питань. Йдеться про повернення водоканалу та ТЕЦ у комунальну власність. Також ми впоралися з проблемою сміття – на сьогодні Кіровоград – у п’ятірці найчистіших міст України. Коли я приступив до роботи, місто було брудне, біля контейнерних майданчиків лежали гори сміття. Тепер ми працюємо з одеською компанією "РАФ-плюс", а також створили своє комунальне підприємство "Універсал-2005", для того, щоб між ними була конкуренція. Активно працює з порушниками правил благоустрою спецінспекція Кіровоградської міської ради. У результаті місто стало помітніше кращим.
Коли я почав працювати міським головою, в місті не діяли 280 ліфтів, а сьогодні з гордістю можу сказати, що залишилося тільки 7 несправних підйомників. Ми відремонтували дахи в 260 будинках з 460. Хоча є ще проблеми і по покрівлях, і по каналізації, і так далі, однак для того, щоб їх розв’язати, міських фінансів буде недостатньо, тут потрібна програма на рівні міністерства, адже це актуально не тільки для Кіровограда, а й для інших міст...Коли я прийшов до влади, на капітальний ремонт доріг у бюджеті було закладено тільки п’ять мільйонів гривень, але уже в першому бюджеті, коли я почав працювати, ця сума була збільшена до 10 мільйонів, потім – до 15, 20, у 2010 році на ці потреби виділено 23 мільйони. За два з половиною роки ми виконали великий обсяг робіт щодо поліпшення стану мереж зовнішнього освітлення не тільки в центральній частині міста, а й у мікрорайонах. Ми почали добудовувати школи, в минулому році взялися за школу №15, а також за школу №2, корпус якої почали зводити 28 років тому і покинули. Об’єкт готовий уже на 60 відсотків, а до першого вересня школа буде готова повністю. Ми реконструювали центральну площу, де звели пам’ятник Олександру Пашутіну. Тепер це площа європейського рівня, вона стала візитівкою міста. Тож, як бачите, позитивних моментів чимало, хоча багато що піддається критиці. Можливо, якби ми нічого не робили, не було б і критики, не було б за що критикувати? Як кажуть, не помиляється лише той, хто нічого не робить.
