Тими ж днями тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко повідомив, що у загиблого було виявлено передсмертну записку такого змісту: "Мої дорогі, я не винний ні в чому. Пробачте мене, я став жертвою політичних інтриг Президента Кучми та його оточення. Іду від вас з чистою совістю, прощавайте". А Олександр Турчинов, який обіймав на той час посаду голови СБУ, заявив, що самогубство – єдина вірогідна версія загибелі Кравченка. Він же висловив припущення, що мотивом суїциду могло бути почуття провини.
У версію про самогубство мало хто вірить, адже, згідно з нею, Кравченко двічі стріляв собі в голову. Не вірить у це і вдова Кравченка. У виданій Тетяною Петрівною минулого року книзі "Честь и гордость", де розповідається про життєвий шлях чоловіка, є розділ з недвозначною назвою "Невинно убиенный…" "Мне показали ксерокопию этой (озвученої Луценком. – Ред.) записки, – згадує Тетяна Кравченко в книзі. – Это не он писал. Не его почерк".
Та, як би там не було, єдине, в чому не доводиться сумніватися, – це те, що шість років тому загинула неординарна й талановита людина. Поспілкувавшись з тими, хто знав Кравченка особисто, я ще більше в цьому переконався.
Теперішній радник начальника УМВС в Кіровоградській області по роботі з ветеранами та громадськими організаціями Валерій Вільний познайомився з Юрієм Кравченком у серпні 1978 року. Валерій Іванович тоді працював інспектором відділу кадрів обласного УВС і мав допомогти лейтенанту Кравченку, випускнику Горьківської вищої школи МВС СРСР, у визначенні місця проходження служби. Заклад, який закінчив Юрій, спеціалізувався на підготовці кадрів для відділів боротьби з розкраданнями соціалістичної власності та спекуляцією (російською мовою – "отделов борьбы с хищениями социалистической собственности и спекуляцией", або "ОБХСС"). З’ясувавши, які є вакансії з цього напрямку в довірених йому районах, кадровик Вільний запропонував молодому чоловікові посаду інспектора БХСС в Олександрії. "А він каже, що поки не хоче в Олександрію, – згадує Валерій Іванович. – І пояснив це тим, що народився, виріс і працював у тому місті, має там багато знайомих. Тоді я запропонував Світловодськ, також місто з розвиненою на той час економікою. Юрій погодився, і згодом його призначили інспектором БХСС Світловодського відділу внутрішніх справ".
"Мені він запам’ятався одразу, – продовжує Валерій Вільний. – Такий високий, стрункий, красивий мужчина. І поводився він як зрілий, із життєвим досвідом чоловік. Адже до того, як вступити до Горьківської школи міліції, закінчив Олександрійський індустріальний технікум, відслужив два роки в армії, у десантних військах, устиг попрацювати на підприємствах. І сім’я в нього вже була. Багато значило й те, що добровільно пішов у казарму на чотири роки, маю на увазі його навчання в Горьківській школі міліції. Значить, чоловік свідомо обрав службу в міліції".
Сподівання, які покладало керівництво на випускника знаменитого міліцейського навчального закладу, справдилися. "Як кадровик я був зобов’язаний спілкуватися з молодими співробітниками, з їхніми начальниками, – згадує Валерій Вільний. – І виявив, що Кравченком дуже задоволені. Теоретична підготовка – на високому рівні, грамотний юрист, схоплює все на льоту. І взагалі, він показав себе як людина різнобічна і талановита. Пам’ять мав феноменальну. Гарно співав, грав на гітарі, танцював, займався спортом".
Після трьох років служби у Світловодську Юрій Кравченко працював начальником відділення карного розшуку Олександрійського міськвідділу. В 1984 році він очолив цей міськвідділ. "В Олександрії, власне, Юрія Кравченка й помітили міліцейські високопосадовці, – пам’ятає Валерій Вільний. – Це сталося при ліквідації банди Козака й Талди".
"Эта история прогремела на весь Союз, – розповідається про це в книзі "Честь и гордость". – А начиналось все так. В Петровском районе ехал старенький автобус "Кубань". В нем – кассир колхоза, он только что получил и вез в село зарплату колхозникам, и еще двенадцать пассажиров. И вдруг по этому автобусу открывается пальба. Бронебойным патроном попали в двигатель – автобус остановился. Водитель чудом остался жив. Пребывающие в шоке пассажиры увидели, как бандиты в масках, с ручным пулеметом Дегтярева и с пистолетами врываются в салон. Они, как эсэсовцы, с криками "Руки за голову!", выгнали людей в поле, забрали кассу (40 тысяч рублей!) и скрылись. А через полтора часа (но об этом станет известно гораздо позже) эти бандиты сидели в кабинете начальника уголовного розыска одного из райотделов милиции Кривого Рога и пили кофе. Они дружили…
…В то время для Советского Союза это был криминал неслыханной дерзости. О нем сразу же доложили в Киев. Из Киева, из МВД, срочно выехала оперативно-следственная группа во главе с заместителем министра. Группа побывала не только в Петровском, но и в Александрийском, других близлежащих районах. Ознакомившись с оперативной информацией, члены группы пришли к выводу: в нескольких районах Кировоградщины и в Кривом Роге действует одна и та же организованная преступная группа. Впервые в истории СССР было возбуждено уголовное дело по статье 69 Уголовного кодекса – "бандитизм". Для ликвидации этой банды был создан специальный штаб. А расположить его решили в Александрии. Начальником штаба назначили Юрия Кравченко, начальника местного горотдела милиции".
Бандитів таки "взяли". Кравченко особисто брав участь у затриманні одного із ватажків групи – Талди. З’ясувалося, що злочинці мали зв’язки у правоохоронних органах і займалися злочинним промислом близько десяти років.
А таланти оперативника й організатора, які проявив Кравченко, очолюючи штаб з ліквідації банди Козака й Талди, належним чином оцінили київські генерали.
У 1986 році його забирають на роботу в Міністерство внутрішніх справ Української СРСР. У 1989-у Юрій Федорович повертається на Кіровоградщину – начальником обласного УВС. Йому було лише 37.
"Юрій Федорович став наймолодшим з керівників облуправлінь внутрішніх справ України, а, може, й усього Радянського Союзу, – каже Валерій Вільний. – Звання мав тоді всього лише майора. А начальником Олександрійського міськвідділу був у званні старшого лейтенанта! Уявляєте? Він за строками не встигав отримувати звання, які відповідали займаним посадам!"
Про новації, що їх запроваджував Кравченко як керівник міліції області, добре пам’ятає Володимир Кришевич, який на той час працював заступником начальника облУВС з кадрової роботи. За словами Володимира Прокоповича, найперше, що Юрій Федорович поставив за собі мету, – це омолодити особовий склад. І багатьох було звільнено. По-друге, Кравченко дуже велику увагу приділяв фізичній підготовці підлеглих. Влаштовував кроси для працівників обласного апарату міліції – бігали з вулиці Короленка аж до Обознівки. Були й велопробіги – з Кіровограда до спортивної бази під селищем Олександрівкою. Причому начальник облуправління сам брав участь у спортивних заходах, бо був до себе настільки ж вимогливим, як і до інших. І бігав з підлеглими, і у футбол з ними грав. А щоранку його можна було побачити на стадіоні.
За словами Кришевича, Кравченко був аналітиком від природи. У міліцейській статистиці бачив не цифри, а явища. Збільшення кількості злочинів розцінював як наслідок неналежної профілактичної роботи, котрій надавав великого значення. Іміджу міліції – також, і тому посилив прес-службу. На посаду начальника центру громадських зв’язків він призначив перспективну Тетяну Подашевську, яка, до речі, потім дослужилася до генеральського звання.
Будучи надзвичайно акуратною людиною, Кравченко боровся за культуру в лавах міліції, за чистоту в усіх сенсах. Раз на тиждень на вході в УВС виставлявся пост, який виявляв нечупар. При Кравченку в облУВС з’явилася побутова кімната, де міліціонери, які прибували із віддалених районів, перед тим, як показатися на людях, прасували одяг, чистили взуття.
"А в дні народження Кравченку дарували телевізори, побутову техніку?" – поцікавився я у Кришевича. "Ні, ні, ні, – категорично відповів Володимир Прокопович. – Такого не було".
"Юрій Федорович користувався великим авторитетом у місцевих органах влади, – згадує Володимир Доля, який знає Кравченка ще з Олександрії (працював у тамтешньому відділі міліції його заступником). – Завдяки Кравченку працівники нашого міськвідділу отримували житло".
Коли Кравченко очолив облУВС, Володимир Доля працював начальником Маловисківського райвідділу міліції. "Пригадую, одного разу був на представленні в Кіровограді нового керівника області, – каже Володимир Миколайович. – Надали слово й Кравченку. Він виступив із сорокахвилинною доповіддю, в якій, крім іншого, блискуче проаналізував стан господарства області. Новицький, тодішній керівник Маловисківського району, по дорозі додому сказав мені: "Оце дійсно начальник управління!" Працюючи в органах внутрішніх справ, Кравченко досконало знав багато речей, не пов’язаних з його прямими обов’язками. У тому числі розумівся на економіці. Доповідей йому ніхто не писав, це я знаю ще з Олександрії".
"Кравченко регулярно проводив засідання колегії УВС у районах, – продовжує Володимир Доля. – Гості з усієї області оглядали райвідділ – чергову частину, приміщення для затриманих". "Мабуть, декому ставало соромно в ході цих оглядин?" – запитав я у Долі. "Гадаю, так", – відповів Володимир Миколайович.
"Кравченко для мене був взірцем у всьому, – зізнається Володимир Доля. – В тому, як він дбав про свою зовнішність, – також. Одягався Юрій Федорович стильно, зі смаком".
"Він запровадив таке правило: начальник міськ- чи райвідділу має особисто побувати на місці скоєння тяжкого злочину, взяти участь у його огляді, – згадує Валерій Вільний про те, як працювалося за Кравченка – начальника облУВС. – Це робилося, щоб начальники не дискваліфікувалися як оперативники. Юрій Федорович не терпів ледачих. На засіданнях колегії доводилося непереливки тим, хто виявив некомпетентність. І якщо Кравченко вже вирішив звільнити кого, то не піддавався на жодні вмовляння, скільки до нього не ходили ходаки".
"А ще Кравченко, обіймаючи пост начальника міліції області, практикував перевіряти роботу райвідділів таким чином, – продовжує Валерій Вільний. – Не повідомляючи оперативному черговому по УВС, куди саме вирушає, він приїздив у якийсь райцентр, заходив там, наприклад, у магазин (бо таксофони тоді були не повсюди), і телефонував звідти в міліцію. Приміром, повідомляв, що в нього вкрали машину. А йому: "Та пішов ти..." Тоді він – в райвідділ... Їздив по районах не в форменому одязі, а то й не на службовій "Волзі", а на якому-небудь "Москвичеві"…"
Добре пам’ятає Валерій Вільний і те, як Кравченко привчав міліціонерів Кіровоградщини до фізкультури і спорту: "Казав, щоб животів не було. Мовляв, горілку п’єте – то ваша справа, але мусите бути фізично підготовленими. Таких начальників не було ні до нього, ні після. Усі боялися того спорту..."
Ніхто із підлеглих не міг запудрити Кравченку мізки. Розповідає Володимир Доля: "Якось до мене, тодішнього начальника маловисківської міліції, об одинадцятій вечора телефонує додому черговий з райвідділу. Каже, що приїхав начальник обласного управління і я маю терміново прибути в райвідділ. Хвилин через п’ятнадцять я приїхав. А Кравченко уже встиг оглянути ізолятор для затриманих, перевірив чергову частину, приміщення для зберігання зброї, поспілкувався з кожним оперативником, хто був у райвідділі. Поцікавився, які злочини розкрито, які – ні. І залишився задоволеним. А потім ми пішли до слідчого, і той, відповідаючи на запитання Кравченка, почав говорити нісенітниці. Кравченко вислухав і каже мені: "Володимире Миколайовичу, розберіться і наведіть порядок у слідстві". Ось такий був…"
Запам’яталися роки, коли Юрій Кравченко очолював міліцію Кіровоградщини, і Віталію Федорову, який тоді займав посаду заступника начальника УВС зі слідства. "Розумний чоловік був, справжній професіонал, – каже Віталій Сергійович. – Кравченко на кілька голів вищий від своїх наступників на цій посаді. Він йшов у ногу з часом і багато в чому випереджав його. Зокрема, сам вивчив українську мову і змусив це зробити підлеглих".
До грудня 1992 року Юрій Кравченко займав пост начальника міліції Кіровоградщини. Тут він став генералом. Щоправда, восени 1991-го його ледь не звільнили. Це було після того, як провалився путч, організований "гекачепістами".
Коли Язов і компанія проголосили в серпні 1991 року, що влада в СРСР належить їм, Державному комітету з надзвичайного стану (російською – "Государственному комитету по чрезвычайному положению", або "ГКЧП"), Кравченко перебував у відпустці. "Він відпочивав у Судаку, – згадує Володимир Кришевич. – А я виконував обов’язки начальника УВС. Звісно, дізнавшись про ГКЧП, Юрій Федорович одразу зателефонував мені. Я йому: "Відпочивай". Тим часом я видав деякі резолюції, якими націлив міліцію області на посилення охорони громадського порядку в зв’язку із ускладненням оперативної обстановки. Невдовзі прибув Кравченко і також видав деякі розпорядження. Коли "гекачепістів" арештували, Кравченка стали звинувачувати у їх підтримці. В газеті "Народне слово" з’явилася критична публікація про його дії. Відбулася сесія обласної ради, на якій Кравченка добре пом’яли.."
Публікація, яку має на увазі Володимир Прокопович, називалася "Гекачепісти" не здалися б, якби знали, що їх підтримала кіровоградська міліція". Там було передруковано наказ, яким Кравченко "з урахуванням оперативної обстановки, що склалася, і на виконання вимог МВС СРСР та МВС УРСР" зобов’язав начальників міськрайорганів "вивчити ще раз з усім особовим складом Закон СРСР "Про правовий режим надзвичайного стану", суворо керуватися його вимогами у практичній діяльності", "рішуче припинити поширення підбурюючих чуток, дій, що провокують порушення правопорядку і розпалювання міжнаціональної ворожнечі", "з метою попередження виготовлення листівок провокаційного характеру забезпечити контроль за об’єктами з множильною технікою", "взяти під контроль, а при необхідності – під охорону, найбільш важливі та інші державні та господарські об’єкти" і т.п. Коментуючи цей наказ, редакція газети сміливо запитала: "Як могло таке трапитися? Адже ще 19 серпня Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук виступив по радіо із заявою, в якій відзначив, що у нашій республіці надзвичайний стан не вводиться і накази ДКНС (ГКЧП) не мають юридичної сили". При цьому редакція не повідомила, чому сама публікувала позбавлені законної сили накази ГКЧП.
Слова Володимира Кришевича про те, що "Кравченка м’яли", цілком підтверджуються звітом роботи створеної облрадою тимчасової комісії, яка шукала місцевих посібників путчистів. Що стосується міліції, "комісія дійшла висновку, що УВС області, не поставивши до відома про вказівки МВС УРСР облвиконком, взяло участь у путчі шляхом введення окремих елементів надзвичайного стану". В цьому ж звіті містилася така пропозиція: "…звернутися до МВС України з проханням вивчити можливість перебування Ю.Кравченка на посаді начальника УВС області".
Але облрада не підтримала цього. Натомість вона вирішила "вказати члену облвиконкому Кравченку Ю.Ф. на перевищення своїх повноважень і на необхідність суворого дотримання чинного законодавства України".
Чому ж так сталося? Володимир Кришевич каже, що одразу після того, як місцеві демократи почали "кусати" Юрія Кравченка, він порадив йому пояснити видання скандального наказу так: "Це стало можливим тому, що виконуючий обов’язки начальника УВС не в достатній мірі поінформував про оперативну обстановку". "Тобто ви взяли удар на себе?" – запитав я у Кришевича. "Хай буде і так", – відповів Володимир Прокопович. Визнаючи, що під час недовгого володарювання ГКЧП Кравченко "якоїсь помилки, може, й припустився", Кришевич вважає, що "таких великих проколів, як в інших містах, у нас не було.
Наприкінці 1992 року Кравченко переїхав до Києва і приступив до виконання обов’язків заступника міністра, начальника кримінальної міліції. З грудня 1994 року по липень 1995-го він – голова Державного митного комітету України. 3 липня 1995-го по березень 2001-го – міністр внутрішніх справ України. Займаючи цей пост, він домагався перейменування міліції на поліцію, маючи на увазі, що запропонована ним назва більше відповідатиме сутності органів внутрішніх справ, які діють на професійній основі. Цю ініціативу Кравченка не підтримав парламент. Протягом липня – жовтня 2000 року в українському політикумі та пресі наполегливо поширювалися чутки про те, що Кравченка мають призначити Прем’єр-міністром. Вони не справдилися. 26 березня 2001 року Президент України звільнив Крав- ченка з посади міністра внутрішніх справ "у зв’язку з переходом на іншу роботу". Із серпня по грудень 2001-го Кравченко – директор Інституту права ім. князя Володимира Великого при Міжрегіональній академії управління персоналом. З грудня 2001 року по травень 2002-го – голова Херсонської обласної державної адміністрації.
З травня по грудень 2002 року – знову директор Інституту права ім. князя Володимира Великого. З грудня 2002-го по червень 2004-го він – голова Державної податкової адміністрації України.
У грудні 2004 року Юрій Кравченко здобув вчену ступінь доктора юридичних наук. Ще раніше був удостоєний почесного звання "Заслужений юрист", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, медаллю "Захиснику Вітчизни", численними відомчими медалями.
Очолюючи МВС, Кравченко фігурував у деяких скандалах. Так, у 1997 році стався його конфлікт з Михайлом Бродським, на той час потужним бізнесменом і власником газети "Киевские ведомости". А в листопаді 2000-го Мороз оприлюднив аудіозаписи розмов у кабінеті Кучми, які вказували на те, що Кравченко причетний до викрадення Георгія Ґонґадзе. Але то вже інші, ніяк не пов’язані із Кіровоградщиною, історії.
Віктор КРУПСЬКИЙ
