З 90-х років минулого століття мешканці гуртожитку по проспекту Університетському, 21 пережили потрясіння, які більшості городян і в страшному сні не привиділися б.
Уявіть собі лишень, що ви тихо-мирно працюєте на радянському підприємстві, котре має мережу підрозділів по всій області. В штаті – тисячі працівників, котрі до певного часу стабільно отримують зарплати і виконують держплан. Ви стаєте власником, як колись любили казати, заповітних ключиків і, подібно більшості сусідів (незважаючи навіть на те, що радянська доба в історії України завершилася), не поспішаєте розбиратися в таких тонкощах, як фіксація свого законного права на житло, приватизація відомчого житла.
Нова економічна реальність руйнує міф про те, що трест «Кіровоградбуд» (бо ми говоримо саме про нього) – нетонучий в принципі корабель. Він іде на дно, виявляється, не гірше за будь-який кустарний цех з виробництва запчастин до пральної машини, котру збирають десь у Латвії чи в Чебоксарах... Про ваше підприємство уже забувають, лише порожній офіс з одним сторожем на Варшавській і двічі на тиждень працюючий (і то не відомо на кого) завод залізобетонних виробів ще дають підстави сподіватися, що «Кіровоградбуд» відродиться. Якщо ви прагматик – підказок достатньо, щоб перестати вірити усім фантазерам навколо. А якщо ні?.. Словом, значна частина мешканців будинку, який з пакетом майна передавався із рук в руки після офіційного банкрутства «Кіровоградбуду», з тих чи інших причин не встигла закріпити за собою право на житло.
Після 2004-го деякі квартири продавалися фактично разом із мешканцями, які там жили. І це було вершиною жорстокого прозріння для людей, які не встигли усвідомити різниці між вісімдесятими і нульовими. В цій інфарктній атмосфері люди проіснували як мінімум до 2015-го, коли з ініціативи та за наполяганням міського голови Андрія Райковича управлінці міської ради взяли на себе юридичний захист жителів будинку, котрий після 1991 року встиг і статус змінити, і через проблеми з обслуговуванням зазнав більшої амортизації, ніж міг би. А зламаних людських доль бачив, мабуть, більше, ніж будь-який інший багатоквартирний будинок Кропивницького! Не забудьте про політичну історію: попіаритися, провести рекламну акцію на тлі правового безчинства й незліченних комунальних проблем встигли десятки кандидатів у нардепи й партійних лідерів міського, обласного і всеукраїнського масштабів. Зараз, відверто кажучи, навіть незручно називати імена тих, хто обіцяв людям розрулити ситуацію, а потім забув, бо роботи ж, роботи (у тому Києві й тій Верховній Раді, приміром) непочатий край!
Про те, як тасувалися колода з людьми і наскільки сьогодні, після рішення Господарського суду Кіровоградської області, люди близькі до того, щоб назвати спірне житло своїм власним, краще знає начальник юридичного управління міської ради Марина Смаглюк.
– Коротко окреслю нашу, міської ради і команди міського голови, позицію в цій конфліктній ситуації, – розповідає вона. – Ми просили передати багатоповерховий будинок по Університетському, 21 до власності територіальної громади Кропивницького. Позитивне судове рішення дає можливість його мешканцям скористатися своїм законним правом на приватизацію. Станом на сьогодні воно (рішення суду) ще не набрало законної сили. Цей будинок ніколи не був у власності територіальної громади. Лише в державній, і то – дуже давно. У 90-ті роки був прийнятий закон щодо корпоратизації майна, коли вся державна власність відійшла в статутні капітали підприємств. Так сталося, що разом із нежитловими приміщеннями (до цих статутних капіталів) були віднесені ще й житлові приміщення (і так само, разом із підприємствами, виробничими лініями цей житловий фонд опинився у приватній власності. – Ред.). Ось на цьому етапі й відбулися порушення конституційних прав мешканців гуртожитків (усіх відомчих гуртожитків в Україні, котрі потрапили в подібну ситуацію.– Ред.). Єдиним органом, який забезпечує захист, представництво інтересів держави в майнових питаннях лишився Фонд державного майна. Коли ми до них звернулися уперше (було це кілька років тому), вони відповіли, що у Фонду... немає коштів на судовий збір. Фактично це означало відсторонення (регіональної філії ФДМУ. – Ред.) від процесу. Вважайте, що завуальовано вони нам сказали: «Якщо хочете, займайтеся цим питанням самостійно». З їхньою допомогою, як ви розумієте, це все відбулося би значно швидше.
Щоб було простіше зрозуміти, слід уяснити: ФДМУ не буквально визнав справу щодо спірного гуртожитку програшною, але в перемогу маленького українця над цілою фінансовою системою не повірив...
– У 2019-му вийшов закон, який дав можливість врегулювати питання передачі гуртожитків з приватної власності до комунальної, – продовжує Марина Смаглюк. – Але постійну копітку роботу в цьому напрямку ми вели з 2015 року. Сказати лише, що міська влада активно контактувала з мешканцями гуртожитку – це нічого не сказати. Ми зверталися до народних депутатів і майже до всіх державних органів, які пов’язані з цим процесом: приміром, ФДМУ, правоохоронні органи. Великий обсяг роботи провели по кримінальних провадженнях, зверталися до архівів, БТІ, щоб встановити статус цього приміщення (виявляється, гуртожиток за цей час змінював навіть своє функціональне призначення. – Ред.). Паралельно через судові інстанції ми скасовували рішення попередніх років, які закріпляли новий статус будинку (приміром, був гуртожитком, а став «будинком для сімей»). Так само скасовували (встановлені власником з 2004 року – підприємством «Вагран») тарифи на комунальні послуги. Хоча ми знаємо, що він («Вагран». – Ред.) не надавав цих послуг.
У відповідних актах зафіксовано і плачевний стан житла, і те, що будинок не обслуговувався, але мешканцям нараховувалася заборгованість (і стягувалася через суди. – Ред.). Враховуючи ситуацію, ті тарифи спочатку міська рада скасувала. Потім «Вагран» звернувся з позовом на рішення міської ради, тому я відстояла це рішення. Тарифу у них немає... Сподіваємося, що нинішнє рішення суду буде остаточним, набере законної сили. Чекаємо на апеляцію близько місяця. Потім будемо робити наступні кроки. Перший етап – це внесення будинку до реєстру речових прав. Після того, як ми його зареєструємо за територіальною громадою, всі, хто проживає на законних підставах у кімнатах, зможуть подавати пакет документів, як того вимагає закон, на приватизацію. В цьому процесі будуть задіяні наші представники виконавчих органів. І таким чином ми продовжимо свій діалог із мешканцями. Я впевнена, що нам доведеться ще багато попрацювати, з’ясовуючи і збираючи весь перелік необхідних документів по конкретних справах і квартирах.
Навіть після того, як історія довгої і виснажливої приватизації (в якій, сподіваємося, зараз поставлено крапку) відшумить, в пам’яті людей і навіть в архівах цифрових гаджетів,залишаться деякі, скажемо так, цікаві рядки і «кадри». Їх вже не видалити ніколи. Ось, приміром, мешканці гуртожитку показують колишньому секретарю міської ради документи на продаж квартир №№641 і 642. Ось – прізвище нового власника (обох кімнат) і прізвище нотаріуса, котра завірила вельми і вельми сумнівний (з точки зору людяності й законності процедури) акт купівлі-продажу. А ось – відео, на якому колишній відомий у місті суддя тікає від розлючених мешканців будинку...
Петро НАГІРНИЙ
Фото із сайту "Гречка"
