Довге, наповнене подіями життя прожив Полікарп Филимонович. Народився він у багатодітній родині в селі Рівному Новоукраїнського району. Був одним із старших дітей, тому з ранніх років став справжнім помічником батькам. У 1917 році пішов у Рівненську школу, де провчився сім років. Навчався добре, тому у 18 років продовжив навчання у Ганнівській агрономічній школі, водночас підробляв на місцевій пошті – спочатку доставляв телеграми, а потім працював телеграфістом. Закінчити училище не зміг: розпочався голодомор 1932– 1933 років. Родина Полікарпа тоді голодувала, як і всі односельці, але вижила.
У 22 роки Полікарп Филимонович одружився. Жили коло батьків великою дружною сім’єю. Мабуть, нелегкі часи підказали, що потрібно триматись разом, щоб оминуло лихо. І у 1934 році у молодої родини народилась перша донечка. А всього дітей у сім’ї Полікарпа Кур’яна було четверо, і всі дівчата: Раїса, Валентина, Євгенія та Людмила. На жаль, нині жива лише наймолодша – Людмила, яка мешкає у Херсоні.
А тоді, у далекому 1935 році, Полікарп Филимонович, закінчивши курси телеграфістів, працював за обраним фахом у рідному селі Рівному. А у 1941 році став заступником начальника місцевої пошти.
Під час Великої Вітчизняної війни служив зв’язківцем на Першому Українському фронті. Пройшов довгими та сповненими небезпеки фронтовими дорогами, проклав тисячі кілометрів дроту для зв’язку. При визволенні одного з населених пунктів поряд із ним розірвався снаряд, і герой- зв’язківець отримав контузію, після якої був комісований та повернувся у рідне село. Там він знову трудився на пошті, яку згодом очолив і не змінював місця роботи аж до самого виходу на пенсію.
Полікарп Кур’ян за бойові подвиги нагороджений орденом Вітчизняної війни, має багато ювілейних нагород, а за добросовісну працю не раз удостоювався різноманітних відзнак та почесних грамот.
Зараз Полікарп Филимонович має непогане, як для столітнього віку, здоров’я. А свій визначний день народження зустрів у доброму настрої, в оточенні рідних йому людей, які роблять усе можливе, щоб ювіляр ні в чому не мав потреби.
Березень став ювілейним і для кіровоградки Ніни Гудименко, яка 10 числа відсвяткувала своє століття. Привітати з цією визначною подією стареньку прийшли заступник міського голови – директор гуманітарного департаменту міської ради Валентина Пупишева (на знімку внизу) та начальник відділу соціальної підтримки населення Юлія Вовк. Вони вручили ювілярці квіти, матеріальну допомогу та подарунки від міської влади.
Ніна Сергіївна почувається добре з огляду на свій поважний вік. Живе самотньо у невеличкій квартирі на площі Дружби народів. Має родичів, але вони мешкають далеко від Кіровограда, тому бабусею здебільшого опікується сусідка, відвідує соціальний працівник територіального центру з обслуговування одиноких та непрацездатних громадян Ленінського району міста.
Народилась Ніна Сергіївна в Одесі. Батько був комірником у колгоспі. В роки голодомору він самочинно роздавав людям зерно, за що мав би бути суворо покараний. Але врятувало його та родину те, що вчасно переїхали з південного міста до Кіровограда. Так і стала Ніна Сергіївна кіровоградкою, а відтепер – і старожилом міста.
У роки Великої Вітчизняної війни родина переїхала до одного із сіл нашої області. Виживали, як і всі, тяжко працюючи у колгоспі.
Так уже сталось, що Ніна Сергіївна пережила свою доньку, яка померла багато років тому. Має прийомного сина, але той – нечастий гість у материнській оселі. Є ще дві онучки, але вони живуть далеко від бабусі: Наталія – в Італії, Тетяна – у Сургуті Російської Федерації.
Усе життя Ніни Гудименко пройшло у напруженій праці. З останнього місця роботи – бухгалтера в одній з обласних структур – пішла на пенсію у 75 років. Щирий характер ювілярки згуртував навколо неї добрих людей, які підтримують стареньку, допомагають та доглядають за нею.
