Як уже повідомлялося у публікації "Юному душогубу з Великої Балки винесли вирок", 10 жовтня у Ленінському районному суді Кіровограда винесли вирок місцевому юнаку, обвинуваченому у вбивстві 12-річної Анни Жаданової, яка жила з ним по сусідству. Визнавши хлопця винним, суд постановив відправити його в місця позбавлення волі на 14 років.
Очікуючи вироку в коридорі суду, автор цих рядків спілкувався із батьками загиблої, Олександром Сергійовичем та Альбіною Семенівною, і дізнався, що вони недавно продали будинок на Великій Балці, напроти якого було вбито їхню донечку, і перебралися на Новоолексіївку. "Не можемо дивитися на ті ворота", – пояснила мати. Прожили ж вони на Великій Балці чотири роки. "Біля нашого двору на вулиці завжди збиралися діти, – згадував батько. – Ми були тільки за, аби лише Аня далеко не ходила".
А 13 жовтня минулого року Анна зникла. Пішла о пів на шістнадцяту в гості до сусідського хлопчини і не повернулася. За словами Альбіни Семенівни, о шістнадцятій вона зателефонувала доньці на мобілку, але та не брала трубку. Жінка дзвонила ще, але доньчин телефон уже був відключений.
Близько сьомої вечора батько пішов по сусідах, розпитуючи, чи не бачили Ані. Зустрів на вулиці і Сергія із будинку напроти, який ішов додому. На запитання Олександра Сергійовича той відповів приблизно так: "Приходила до мене Аня, а потім їй зателефонували, і вона пішла".
З розмови з ним правоохоронці й почали пошуки зниклої (батько Ані звернувся в міліцію о 22-й годині 13 жовтня). Сергій повторив їм ту ж версію, яку розповів Олександру Сергійовичу. При цьому поводився неспокійно, міліціонери ловили його на суперечностях. Підозри викликали й свіжі подряпини на обличчі. А при огляді домоволодіння його батьків на городі було виявлено обгорілі рештки одягу та взуття Ані (пряжку ременя з куртки, супінатори від чобітків). Її мобілку, чомусь розібрану, знайшли на вулиці. Міліціонери увімкнули її і побачили, що останній раз Аня говорила із Сергієм. Стало зрозуміло: юнак бреше. Звичайно ж, його затримали.
Близько двох тижнів Сергій доводив слідчому, що уявлення не має, куди поділася Анна. Але детектор брехні, який спеціально привезли з Києва, показав, що хлопчина не щирий. Зізнався у зґвалтуванні та вбивстві Анни юнак лише тоді, коли провів в ізоляторі майже два тижні і суд продовжив його перебування ще на два місяці. "Не можу більше", – пояснив слідчому. Мабуть, його підштовхнуло до цього не тільки судове рішення про продовження терміну арешту, а й розмови із психологом, який усі ці дні був у ізоляторі частим гостем.
Наступного дня, 25 жовтня, відбувся так званий слідчий експеримент (відтворення обставин злочину). Сергій показав, де саме у своєму дворі позбиткувався над дівчиною і вбив її. Показав і місце, де заховав тіло, – у яру між Інгульською шахтою та онкодиспансером. Труп був прикиданий будівельним сміттям.
Яким же чином 15-річному хлопцеві вдалося непомітно від людей віднести труп за кілометр від дому? Сам він пояснив, що відвіз його на "кравчучці" увечері того ж 13 жовтня.
А навіщо ж вбивати було дівчину, з якою приятелював? За версією Сергія, він запропонував Ані близькість, вона відмовила, сказала на його адресу образливе слово, і він вчепився руками їй у горло, а відпустив, коли зрозумів, що вона мертва. Утім, у ході слідства хлопець не раз змінював свідчення. Представник МВС, який брав участь у розслідуванні, казав, що вперше за свою 40-річну практику має справу із неповнолітнім, який так ретельно приховав сліди злочину і так довго викручувався на допитах.
"Петляв" Сергій і в суді. А коли йому надали останнє слово, попросив:
– Врахуйте, що я раніше говорив правду.
І от – вирок. На проголошення цього документа (згідно із ним, Сергій зґвалтував дівчину, а потім убив, щоб уникнути відповідальності за статеве насилля) головуючому судді Андрію Загребі знадобилося 40 хвилин. Підсудний слухав із таким виразом обличчя, ніби вирок його не стосується. Підняв голову лише тоді, коли суддя дійшов до резолютивної частини документа, в якій ідеться про міру покарання.
Мати загиблої під час проголошення вироку ледь трималася на ногах. А коли вийшли в коридор, родичка відразу дала їй пігулки.
– Ми останній рік трималися завдяки лікарям, – сказав Олександр Жаданов.
У березні цього року Сергієві виповнилося шістнадцять. До того, як занапастити життя Анни, він навчався у технікумі на програміста. За словами Жаданових, вони не помічали за ним нічого такого, що наводило б на думку про його здатність на вбивство. Щоправда, й зразковою поведінкою Сергій не відзначався. Якось у нього завівся велосипед, як потім з’ясувалося – він його украв.
– Невже матері не цікаво було, звідки узяв велосипед? – невтямки Альбіні Семенівні.
Також Жаданови згадують, що Аня завжди вступалася за Сергія, коли над ним збиткувалися однолітки. А він її убив.
