Наш комісаріат – один з найкращих в Україні. За успішне виконання покладених на його працівників обов’язків міський комісар полковник Микола Тищенко та колектив установи неодноразово здобували високі відзнаки. Однак це не означає, що комісаріат обходять ті проблеми, які вже не один рік непокоять військових. Про них і про позитиви у військовій царині "ВГ" розповів Микола Тищенко.
– Провідну роль у теоретичній та практичній підготовці до строкової служби раніше відігравали уроки допризовної підготовки та патріотичне виховання. А як з цим нині?
– Під час проведення призовів та підготовки до них колектив нашого військового комісаріату постійно стикається з низьким рівнем фізичного, психологічного та інтелектуального розвитку юнаків. Значною мірою це пов’язано із незадовільною їх допризовною підготовкою. У багатьох навчальних закладах обласного центру й Кіровоградського району немає викладачів допризовної підготовки або ж вони викладають цю дисципліну за сумісництвом, не маючи будь-яких стимулів для опанування предмету на високому рівні. Через це здебільшого мають низьку методичну підготовку, чому "сприяє" й надзвичайно слабка навчально-матеріальна база кабінетів ДПЮ.
В останніх два роки учні випускних класів міста й району взагалі не виїжджали на стрільби з автоматичної зброї. Тобто та частина з них, що піде до армії, лише там візьме її до рук уперше. Решта не знатиме, з якого боку підходити до автомата. А хто ж тоді захищатиме Україну? Адже потенційна загроза військового втручання теоретично існує. Стрільби не вдається провести через посилання освітян на зовнішнє незалежне оцінювання, терміни проведення якого збігаються з часом військових зборів.
Роль і значення допризовної підготовки та військово-патріотичного виховання молоді набули особливої актуальності ще й у зв’язку з переходом на комплектування Збройних сил України військовослужбовцями контрактної служби. Це спонукає працівників військкоматів до посилення пропаганди престижності військової служби. Але робити це нам нелегко. Я, наприклад, уже не перший рік не можу виступити перед сільською молоддю району через ігнорування сільськими головами моїх пропозицій про зустрічі з юнаками.
– Прикро чути про таке недбале ставлення до справи загальнодержавної ваги. А от чи дбає держава про матеріальне й моральне стимулювання до вступу на контрактну службу, яка з часом повністю замінить строкову?
– Контрактник першого року служби залежно від займаної посади та військового звання отримує 1700 – 2100 гривень на місяць, повне речове забезпечення за кошт держави (близько п’ятдесяти найменувань), безплатне медичне, санаторно-курортне обслуговування, забезпечення житлом (гуртожитком, за наявності службової квартири – нею), можливість навчатися в будь-яких вищих навчальних закладах (зокрема й у військових) за кошт Міністерства оборони України), служити в миротворчих силах від України, заробити пенсію уже в 38 – 40 років, яка становитиме п’ятдесят відсотків грошового забезпечення.
– З огляду на непросту нинішню економічну ситуацію в країні кількість призовників, охочих відслужити строкову службу, збільшується. Немало й претендентів на курсантські погони…
– Для вступу до військових вищих навчальних закладів фізично здоровим та з повною середньою освітою юнакам і дівчатам ніяких перепон не існує. Торік наш військкомат направив до військових та інших силових структур ВНЗ 49 осіб (прийом документів та іспити там проводять на місяць раніше, аніж у цивільних вищих навчальних закладах). Та вступили туди лише тринадцятеро абітурієнтів (семеро з них – дівчата). Здебільшого багатьом завадила стати курсантами слабка фізична підготовка і поганий стан здоров’я. (Торік, наприклад, серед юнаків-призовників нашого комісаріату 65 – 70 відсотків потребували лікування, передусім, серця й очей. Тридцять відсотків перебували на обліку у психіатра. За такого стану справ держава повинна негайно братися за оздоровлення нації. Інакше їй загрожує виродження).
Під час навчання у вищих військових навчальних закладах курсант безкоштовно навчається, лікується, мешкає в гуртожитку, харчується, отримує військовий одяг, двічі на рік їздить до місця відпочинку під час відпустки та назад на навчання (курсант протягом року має дві відпустки). Після закінчення навчання молодий офіцер отримує два дипломи – військового фахівця та загальнодержавний спорідненого фаху, гарантовані місце роботи, заробітну плату й житло (гуртожиток, компенсацію за винаймання кімнати, службове житло), державне забезпечення речовим майном та можливість вийти на пенсію через двадцять років служби, пріоритет при участі в конкурсних відборах і прийомі на цивільну роботу.
– Хоча українське військо згодом повністю перейде на комплектування особовим складом за контрактом, та нині це ще неблизька перспектива. Отже, призов строковиків, умови для проведення якого за законодавством мають створювати військовим комісаріатам місцеві органи влади, – ще довго лишатиметься необхідністю…
– Основою забезпечення організованого проведення призову є взаємодія з військовими комісаріатами органів місцевого самоврядування. Однак останнім часом цієї взаємодії якраз і немає. Посадові особи, на яких законодавство поклало обов’язок оповіщення призовників про їх виклик на призовну дільницю, – не повною мірою його виконують. ЖЕКи здебільшого від такої роботи відхрещуються. Тож її змушені виконувати працівники військового комісаріату – після роботи, у вихідні та святкові дні. Під час проведення останнього за часом осіннього призову 2010 року на призовні пункти міста й району не було виділено жодного технічного працівника, а також автотранспорту для оповіщення і розшуку призовників, які не з’явилися на призовну комісію. Тільки за цей осінній призов наш військовий комісаріат передав в органи внутрішніх справ матеріали на 768 осіб, які ухилилися від призову. Жодного з них не розшукано. Сподіваюся, що відповідальні за організацію проведення призовів посадовці та правоохоронці нарешті почнуть виконувати свої посадові обов’язки й стануть надійними помічниками військового комісаріату вже нинішньої весни.
Розмовляв Юрій ЛІСНИЧЕНКО
