Уже четвертий рік поспіль наша країна борониться від російсько-терористичної агресії, четвертий рік українські солдати й офіцери стримують ворожу навалу, немало їх при цьому загинуло. Серед них – і наші земляки, які служили в Кропивницькому або були призвані з нього до війська.
На сторінках «Вечірньої газети» ми розповіли про кожного з полеглих у війні на Сході України у 2014–2016 роках краян. Однак час невпинно прямує вперед, залишаючи позаду не лише події, а й спогади про них. Тож ми знову розповідаємо про земляків, які поклали свої життя за свою і нашу Батьківщину – Україну.
Чотирнадцятого вересня 2014 року під час обстрілу російськими бойовиками Донецького міжнародного аеропорту загинув начальник інженерної служби 3-го окремого полку спеціального призначення капітан Олег Кулигін.
Указом Президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» Олега Кулигіна нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Народився він 6 серпня 1971 року в місті Олександрії. Навчався в тамтешніх школі № 6 та СПТУ № 13, де здобув спеціальність «Машиніст підземного електровоза», а 1989 року вступив до Криворізького гірничорудного інституту, який закінчив 1994-го за спеціальністю «Підземна розробка корисних копалин». З наступного року мешкав у Кіровограді з дружиною та двома синами, працював на Інгульській шахті.
– Хоч як це гірко, але під час одного з так званих припинень вогню, які бойовики та російські агресори використовують для нарощування своїх сил, загинув наш колега начальник дільниці № 7 Інгульської шахти ДП «СхідГЗК» Олег Кулигін, – розповів одразу ж після загибелі земляка начальник відділу зв’язків з громадськістю копальні Сергій Полулях. – Очевидно, не випадково посилення обстрілів аеропорту з надпотужної зброї в неділю, 14 вересня, сталося відразу після бозна-якого за ліком «гуманітарного конвою», з яким, вірогідно, для бойовиків доставили нову, ще потужнішу зброю. Принаймні про її застосування розповідав по телефону друзям сам Олег напередодні загибелі. На Інгульській шахті він почав працювати з 1995 року, обійнявши посаду гірничого майстра. Через десять років став заступником начальника дільниці № 7, а 2007 року очолив її. Олега Борисовича вирізняли принциповість та ініціативність, активна життєва позиція і патріотизм. Одинадцятого березня 2014 року він першим серед працівників шахти був призваний до лав Збройних сил України, до направлення в зону АТО проходив перепідготовку в 3-му окремому полку спеціального призначення, а його позивним було слово «Шахтар». Олега запам’ятали чуйним чоловіком і турботливим батьком, надзвичайно комунікабельною і відкритою людиною. Він захоплювався гірськолижним спортом, любив життя у всіх його вимірах і не втрачав оптимізму навіть у зоні бойових дій. Нашого колегу і товариша не лише поважали в колективі шахти – його ще й любили…
На церемонії прощання з Олегом Кулигіним директор шахти «Інгульська» ДП «СхідГЗК» Равіль Агліулін так розповів про його трудові будні та професійні досягнення: «Наш Герой і в мирному житті намагався завжди бути першим, добросовісно і старанно виконувати свої професійні обов’язки. За майже 19 років роботи він пройшов шлях від гірничого майстра до начальника підземної дільниці, нагороджений почесним знаком “Шахтарська слава” ІІІ ступеня. Він – почесний ветеран праці ДП “СхідГЗК”».
А в. о. начальника 3-го окремого полку спеціального призначення майор Андрій Неживий додав: «Герой не словами, а ділом довів, що є патріотом, який любить свій народ і свою країну, не шкодуючи себе, він виконував поставлені бойові завдання. Був справжнім чоловіком, яким можуть пишатися його рідні, особливо – його сини».
– Ми з Олегом познайомилися в 1992 році, коли він навчався в гірничорудному інституті, – розповіла дружина полеглого Ірина Кулигіна. – Через три роки одружилися, невдовзі народився наш старший син, чоловік влаштувався на шахту «Інгульська», і наша родина переїхала в Кіровоград. На шахті чоловіка поважали, бо він був хорошим спеціалістом. В інституті він проходив військову підготовку й отримав офіцерське звання, тому й проходив згодом військову перепідготовку в 3-му окремому полку спеціального призначення. Щойно було оголошено мобілізацію, як чоловік сам пішов до військкомату, не очікуючи повістки. Річ у тім, що після перепідготовки йому вручили документ, де було написано про його обов’язкове прибуття до військової частини у випадку оголошення мобілізації. На роботі мого чоловіка дуже поважали як спеціаліста й керівника. Його дільниця – дуже складна, а він добре знався на своїй професії, сам брався за те, за що йому за посадою й не треба було. Навчав своїх робітників тонкощам гірничої справи. Мав золоті руки: що не попрошу вдома зробити чи полагодити – усе зробить. Був відданим другом, товариською людиною, душею будь-якої компанії. Для мене, наших дітей, друзів Олег робив усе, що міг, був надзвичайно надійним. Усі ми досі не можемо примиритися з його загибеллю…
У шкільні роки Олег допомагав виховувати свою молодшу сестру, був дуже завзятим: займався фотосправою, бальними танцями і дзюдо. Мріяв стати військовим, тому після десятого класу поїхав до Львова вступати до військового вишу. Але там разом з іншими абітурієнтами отруївся, потрапив до військового шпиталю й тому не встиг на екзамени. Усе своє подальше життя він шкодував, що так сталося, й не переставав мріяти про армію. Тому до перепідготовки в 3-му окремому полку спеціального призначення й до служби в ньому після мобілізації ставився надзвичайно серйозно.
Підготував до друку Юрій ЛІСНИЧЕНКО
