Лише цього року в російському журналі „Разведка” з’явилася стаття під інтригуючою назвою „Кто вы, мистер Томсон? Советский разведчик или американский миллионер”, яка вперше висвітлює неймовірні подробиці розвідувальної діяльності й подальшої долі Мрочковського. Можна не сумніватися, що історія життя цієї людини зацікавить і письменників, і кінематографістів.
Народився Стефан Йосипович 14 серпня 1885 року в Єлисаветграді. Як можна судити з імені та прізвища, мав він польське походження. Хоча батько буцімто був простим робітником, займався вичинкою шкір тварин. Середню освіту хлопець здобув у рідному місті, закінчивши знамените Єлисаветградське земське реальне училище, засноване у 1870 році.
Технічна за своїм основним призначенням школа виховала стільки видатних гуманітаріїв, що її називають по-справжньому унікальним навчальним закладом. Серед них – видатні письменники: Євген Маланюк (1897-1968), Юрій Яновський (1902-1954), Ригор Кобець (1900-1990), Арсеній Тарковський (1907-1989); художники: Георгій Бострем (1884-1977), Іссахар Рибак (1897-1935), Олександр Осмьоркін (1892-1953), Самійло Дудін (1863-1929), Петро Покаржевський (1889-1968); музиканти Фелікс Блуменфельд (1863-1931), Кароль Шимановський (1882-1937); театральні діячі Микола Садовський (1856-1933), Панас Саксаганський (1859-1940) та інші. Значно складніше назвати видатних технарів, випускників ЄЗРУ. Тут згадуються хіба що Євген Чикаленко (1861-1929), академік Георгій Проскура (1876-1958) та астрометеоролог Анатолій Дьяков (1911-1985).
Стефан Мрочковський після закінчення ЄЗРУ також подався в гуманітарії, вступивши на юридичний факультет Харківського університету. А членом РСДРП (б) він став ще у 1905 році. Здобувши у 1912 році вищу освіту, повертається до рідного міста; працює до 1917 року присяжним повіренним в Єлисаветграді. А далі в офіційній біографії Мрочковського повідомляється, що у 1917-1919 роках він був активним учасником революційних подій у місті: член Єлисаветградської ради робітничих і солдатських депутатів та Військово-революційного комітету, голова ревкому; потрапив у полон до денікінців, звідки йому вдалося втекти; завідувач Єлисаветградського політвідділу народної освіти. Ці факти чомусь не знаходять підтвердження у грунтовній книзі „Годы борьбы. Сборник материалов по истории революционного движения на Зиновьевщине", виданої у 1927 році з нагоди 10-ї річниці Жовтневої революції. Стефан Мрочковський тут не фігурує зовсім! Щоправда, тричі мимохідь згаданий якийсь меншовик з дуже схожим прізвищем – А.Мрачковський.
До речі, найвідомішим носієм цього прізвища є Сергій Віталійович Мрачковський (1888-1936). Після громадянської війни він командував військовими округами в Поволжжі та Західному Сибіру. Згодом був головою трестів “Уралзолото”, “Госшвеймашина”, “Казжелдорстрой”. У 1932-1933 році Мрачковський – начальник будівництва -Амурської магістралі. Нагороджений двома орденами Червоного Прапора. З 1927 року переслідувався як запеклий троцькіст, виключався з партії, створив навіть підпільну троцькістську друкарню. У 1936 році був репресований та розстріляний разом з нашим земляком Григорієм Зінов’євим за приналежність до так званого „антирадянського, об’єднаного троцькістсько-зінов’євського центру”, який буцімто організував убивство Кірова і готував замахи на Сталіна та інших членів Політбюро.
Але повернімось до нашого земляка Стефана Мрочковського. Його кар’єра після громадянської війни іде стрімко вгору: не так багато було серед більшовиків людей з вищою освітою, та ще й юридичною. Очевидно цьому також неабияк посприяло досконале володіння французькою, англійською та німецькою мовами. З 1921 року Стефан Мрочковський – співробітник щойно створеного Розвідувального управління штабу Робітничо-селянської Червоної Армії (згодом перейменоване на ГРУ – Головне розвідувальне управління генерального штабу Радянської Армії), центрального органу військової розвідки СРСР. Очевидно, цим і пояснюється відсутність згадок про нього в книзі про революційні події в Єлисаветграді.
Того ж року Стефан Йосипович – заступник голови радянської делегації на мирних переговорах з Польщею у Ризі. У 1921-1925 роках він працював головою одного з комітетів Вищої ради Народного господарства СРСР. У 1923 році Мрочковський стає головою акціонерних товариств „Берсоль” і „Метахім”, через які здійснювались деякі секретні програми радянсько-німецького військового співробітництва. Під виглядом добрив для сільського господарства на цих підприємствах вироблялись отруйні гази для воєнних потреб.
У 1927 році Стефан Йосипович очолює ще й радянсько-німецьку фірму "Востваг", яка мала філіали у багатьох країнах світу. Так поступово реалізується чи не найграндіозніший проект радянської військової розвідки – „Проект МСКП” (Мобилизационная Сеть Коммерческих Предприятий), який займався фінансуванням розвідувальної діяльності та легалізацією розвідників. У 1928 році начальником (резидентом) мережі комерційних підприємств радянської військової розвідки за кордоном призначається Стефан Мрочковський. Мережа охоплювала багато країн Західної Європи, Ближнього і Далекого Сходу: Німеччину, Францію, Англію, Польщу, Румунію, Ірак, Іран, Китай, США і Канаду. Як талановитий організатор, Мрочковський домігся того, що уже в 1932 році річні обороти фірм, які входили в мережу, обраховувались мільйонами доларів. Таким чином, Розвідувальне управління не клянчило у держави величезні кошти на оперативну роботу, а завдяки Мрочковському заробляло їх саме. Крім того, на гроші фірм МСКП здійснювались закупівлі найновіших зразків військової техніки та озброєння у різних країнах світу. В 1935 році Стефану Йосиповичу присвоюють високе (генеральське) військове звання – корпусний комісар.
Більше того, 25 січня 1937 року про успіхи радянської розвідки Стефан Мрочковський разом з іншим керівником ГРУ Семеном Урицьким доповідав особисто Сталіну в його кабінеті. Аудієнція тривала рівно годину. Мрочковський не лише дуже швидко повернув державі вкладені в „Проект МСКП” 400 тисяч золотих рублів, а й домігся створення валютного запасу (мільйон доларів щорічно) для фінансування агентури. Щоправда, черговий секретар, який того дня вів облік відвідувачів вождя припустився помилки: замість С.Мрочковський написав... С.Мрачковський, хоча той (а це згаданий нами Сергій Віталійович Мрачковський) майже півроку тому був розстріляний.
Секретар начальника Розвідупра Наталія Звонарьова згадує: „Особенно бережно он относился к С.И.Мрочковскому – выдающемуся разведчику-нелегалу. Когда поступало сообщение о его приезде в Москву (примерно раз в год), Берзин вызывал меня и предупреждал: "Проследи, чтобы лишние люди не встречались с ним. В комнату, где он будет работать, пропускать только сотрудников, с которыми он связан по службе…"
А ось яку характеристику дав Ян Берзін Мрочковському в атестації за 1934-1935 рік: „Обладая солидной общей подготовкой (юрист-экономист) и большим опытом практической работы, он свои знания и опыт умеет прекрасно применять на деле. В течение ряда лет руководил крупным участком разведки, показал незаурядные способности организатора и администратора и добился крупных успехов. Характер твердый, решительный, волевые качества хорошо развиты, хорошо разбирается в людях, умеет ими управлять и подчинять их своей воле. У подчиненных пользуется большим авторитетом и уважением. Быстро ориентируется в сложной обстановке и находит правильное решение. В трудных условиях проявляет большую выдержку, в то же время весьма осторожен, гибок и изворотлив...”
Після приходу до влади Гітлера у 1933 році Мрочковський, який заздалегідь перевів основні капітали з Німеччини до Франції, поселяється з дружиною у Парижі, де працює 1940 року. Після окупації Франції переїздить у США.
А далі на долю Мрочковського випали найжорсткіші випробування. У 1937 році був заарештований, а в 1938-му розстріляний за звинуваченням у "троцкистской антисоветской террористической деятельности" керівник Розвідувального управління Ян Берзін. Зрозуміло, що під підозрою опинились всі, кому він довіряв. Тоді ж надійшов і перший донос на Мрочковського від бригадного комісара І.Д.Короля, який доповідав, що буцімто Стефан Йосипович „пытался склонить его к невозвращению под предлогом того, что в СССР его немедленно схватят и расстреляют”. Далі ще гірше. Не витримавши тортур, керівники Розвідупру „зізнались”, що Мрочковський працював на німецьку та французьку розвідки, розшифрувавши їм „Проект МСКП”.
Наприкінці 1939 року Мрочковський отримав наказ... ліквідувати фірми МСКП – глобальну мережу радянських розвідувальних організацій. Абсурд полягав у тому, що вона створювалась передусім для роботи під час війни. Остаточно мережа була ліквідована уже в США у 1942 році, Мрочковський передав Розвідувальному управлінню останніх два мільйони доларів, зароблені у Парижі та Нью-Йорку. Але це вже не мало жодного значення, Мрочковський отримав наказ повернутися на батьківщину.
У листопаді 1942 року Стефана Йосиповича відразу після прибуття заарештовують, і він опиняється у сумнозвісних підвалах Луб’янки. Але він не визнав жодного звинувачення! Таке у ті часи траплялося доволі рідко. А далі почалося покарання чеканням суду, яке тривало (у що важко повірити)... 9 років! Чи не жалкував Стефан Йосипович за тим, що не скористався можливостями, які в нього були, аби назавжди залишитися „за бугром”, можна лише здогадуватися.
Нарешті, 26 серпня 1952 року Мрочковський за „антисоветские разговори и клевету на советскую действительность” був засуджений на 15 років позбавлення волі. Із концтабору Стефан Йосипович був звільнений через рік 20 серпня 1953 року (після смерті Сталіна), повністю реабілітований у 1955 році.
Та моральні й фізичні страждання тривалістю в 10 років не минули безслідно. На волі Стефана Йосиповича чекали страшні хвороби (атеросклероз), внаслідок чого він став інвалідом, прикутим до ліжка. До того ж у нього були паралізовані органи мовлення, але він все розумів, міг читати і слухати музику.
Лише у 1964 році в ГРУ згадали про свого великого розвідника. Генерал Всеволод Соколов згадує: „Мрочковские были очень взволнованы встречей со мной. Сам Стефан Иосифович понимал, откуда я, его глаза наполнились слезами. Он брал меня за руку. Жена Фанни Марковна восклицала: "Что же вы так поздно пришли, ведь сейчас он вам уже ничем не может помочь". По ее словам, за одиннадцать лет после освобождения Мрочковского никто из нашей службы не пришел и не поинтересовался их делами, здоровьем. Мне было стыдно…” Похований легендарний розвідник на Новодівичому кладовищі.
Володимир БОСЬКО
