В актовому залі Новенської селищної ради, відбувся не дуже типовий для нашого неспокійного часу захід – вшанування родини медиків Никифорових. Приводом для цього стало 80-річчя глави сімейства Олега Івановича, чия професійна діяльність пов’язана з обласною психіатричною лікарнею за винятком тих 18 років, коли він керував медициною області і працював радником посла України в Алжирі.
Дружина Олега Івановича Надія Андріївна, сестра Віра Іванівна теж працювали в психлікарні. Віра Іванівна має стаж понад 40 років, а сам Олег Іванович – більше 65 років. Хоч династія почалася не з нього. Медиком була його мама. Діти пішли по її стопах. Як згодом і діти Олега Івановича, Надії Андріївни Віра та Володимир. Їхній спільний стаж у медицині – 50 років.
А тепер скажемо трохи більше про головного винуватця новенських урочистостей – лікаря від Бога Олега Никифорова. Він починав свою професійну діяльність у той час, коли ще не було психіатричної лікарні, а була лікувально-трудова колонія. В народі цей заклад іменували просто "елтека". Отже, і його зусиллями головного лікаря ЛТК-заклад був перепрофільований в обласну психіатричну лікарню.
Багато гарних слів було сказано на адресу заслуженого лікаря України Олега Никифорова, котрий у свої 80 років виглядає так, ніби час абсолютно його не торкається. Високий, вищий всіх зростом, стрункий, з усмішкою на устах… Ну, сивина… Але ж роки, роки… Його друг Іван Курята, заслужений лікар України, у вітальному слові зазначив: "Ми дружимо 60 років. І слава Богу, що дожили до цього часу".
"Скажи мені, хто твій друг"… Ось вони, друзі Олега Івановича – заслужений лікар України Володимир Покрова, довгий час він керував кардіологічним диспансером, завоювавши йому славу кращої лікарні області, а може, й України. Підлеглі до цих пір згадують "часи Покрови" з піднесенням. А ім’я заслуженого лікаря України Володимира Яринича добре відоме кіровоградцям. Свого часу Володимир Ларіонович врятував життя Олегу Івановичу, як зізнався сам ювіляр. Та приємніше згадувати про спільну роботу, справу всього життя, якій вони вірно і служили і служать. А горе – біда… Що ж, його теж у житті вистачало. Починаючи з німецького концтабору, куди потрапила родина Никифорових в роки Великої Вітчизняної війни. Олегу тоді було 8 років, Вірі – 6. Сьогодні вони – члени ветеранської організації селища Нового, якою керує невгамовна Віра Махоріна. Саме вона – один з головних організаторів вшанування медичної династії Нікіфорових. Свого часу Віра Іванівна була помічницею незабутньої Євгенії Чабаненко. І знаєте, іноді мені здається, що якусь частку енергії наша дорога "баба Женя" залишила їй у спадок. До речі, Олег Іванович теж працював на своїй номенклатурній посаді в управлінні охорони здоров’я під егідою Євгенії Михайлівни. У своєму виступі Віра Іванівна згадала ті часи, як багато корисного і доброго для людей було зроблено в ті роки. А Тетяна Дмитренко, котра змінила Євгенію Михайлівну на її посту в облвиконкомі, мабуть висловила спільну думку: "Я сумую за тим часом, часом високих професіоналів, ентузіастів, коли ми не думали про власне збагачення, а працювали для ЛЮДЕЙ".
Треба сказати, що зараз у нас не часто вшановують людей праці, ще менше можна почути теплих слів про людей у білих халатах. Конкурси типу "Людина року" не викликають особливої довіри у населення, адже все сьогодні купується – продається. А тому захід, який організували у Новенській селищній раді при діяльній участі голови Ольги Мельник гідно оцінили всі присутні – від голови міської організації ветеранів Віталія Вієвського, головного лікаря психіатричної лікарні, депутата міськради, почесного громадянина селища Нового Олександра Тарасенка до скромних членів профспілки психіатричної лікарні, лікарні, де пам’ятають добрі справи лікаря Никифорова.
