Сергій Володимирович ОСТРОВСЬКИЙ — начальник державної пожежної частини № 6 (ДПУ № 6) міста Кіровограда, майор внутрішньої служби.
Коротка довідка: народився в 1962 році. В пожежній охороні міста працює з 1985 року. Пройшов шлях від пожежного-водія до начальника частини. У травні 1986 року брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
— А як часто доводиться гасити пожежі?
— Упродовж мого перебування в частині на підприємстві пожеж не зареєстровано. Ми профілактично просто виключаємо таку можливість. А щодо ліквідації пожеж у нашій зоні виїзду, а це Новомиколаївка та прилеглі райони, то виїжджаємо постійно.
— Сергію, а чому вас ще називають "перша четвірка"? Знаю, що це пов'язано з перебуванням у зоні ЧАЕС.
— Так. Це тому, що у 1986 році я, Микола Іванович Нікітін, Григорій Гриндяк та Олександр Хомич першими з Кіровоградського гарнізону були направлені на ЧАЕС. Сталося це в ніч із 5 на 6 травня. Працювали ми тоді всі водіями пожежних автомобілів. Саме на них з Кіровограда і виїхали до Києва, а потім колоною в 40 пожежних автомобілів, які приєднувались до нас із різних областей, вирушили до Чорнобиля. І вранці 6 травня, відразу по приїзду на станцію, заступили на бойове чергування.
— Які завдання вам доводилось виконувати?
— Основне наше завдання полягало в тому, щоб цілодобово і безперебійно подавати воду на майданчик станції до бетономішалок для спорудження бетонної подушки під реактором, і в той же час відкачувати "важку" воду з-під аварійного реактора.
— Що запам'яталось, що вразило найбільше?
— Крім роботи, нічого не пам'ятаю. Чорнобиль тоді, сама станція були схожі на великий розворушений мурашник. Перші три доби ми ночували прямо в пожежних автомобілях, воду пили з пожежних гідрантів, харчувалися сухпаєм. Усі добре розуміли, що вимагати якихось належних побутових умов зараз просто недоречно, на це ні в кого немає часу — треба швидко відкачати "важку" воду, адже існувала небезпека можливого водневого вибуху.
Ще пам'ятаю, як 8 травня надійшло повідомлення про раптову зупинку пожежної насосної станції, що відкачувала "важку" воду з-під реактора. Вона працювала в автоматичному режимі, і, зрозуміло, для того, щоб її полагодити, потрібні людські руки. На роботів надії мало, та й не було їх тоді. Усіх нас швидко зібрали в одній із кімнат станції. Ми розуміли, що там — рівень радіації добре зашкалює, розуміли ризик завдання. Перед цим були свідками того, як кілька пожежних, що працювали поряд з нашими ділянками, непритомніли. Але ... комусь треба було це зробити. І тоді молодших за себе виручив Микола Іванович Нікітін. Він просто сказав: "Я піду. Моїх хлопців не чіпайте". Ці його слова я запам'ятав на все життя. — На якусь мить Островський замислився, потім важко перевів подих і продовжив далі. — Було тоді йому рівно 40 років. А через два роки він помер... Довго хворів... Часто згадую його. Він нам врятував життя, якоюсь мірою продовжив його. Адже нам тоді було всього по 23-24 роки.
— А як склалася доля інших із вашої четвірки?
— Гриндяк — на інвалідності, Хомич працює разом зі мною у цій же частині. Нас навіть інколи плутають, ми з ним трохи схожі. Працює він добре, має подяки від керівництва.
— Тобто від вас?
— Тобто від мене.
— А про себе, Сергію?
-А що про себе розповідати. Про мене краще люди скажуть.
Ось такий він — Сергій Островський, офіцер-пожежний, ліквідатор, просто людина, Людина з великої літери.
P.S. А щодо людей, то люди сказали, що соціальний захист ліквідаторів — сьогодні це просто балачки. Ліків немає. Оздоровлення — великий бублик, тобто нуль. Інвалідність кинута на відкуп чиновникам від медицини. А ще ні Гриндяк, ні Хомич, ні Островський у період з 1993 року в лікувальних установах жодного разу не отримували санаторно-курортного лікування, не забезпечувались належним медичним лікуванням.
А сам Сергій Островський уже впродовж 18 років проживає у малосімейному відомчому гуртожитку. Виростив дітей, одружив їх, чекає онуків, а ось на нормальні житлові умови, мабуть, не заслужив. Є в Міністерстві люди, які більш заслужені чи то наближені, щоб отримувати три-, чотирикімнатні квартири, а потім звітувати у високі інстанції про поліпшення житлових умов ліквідаторів, роздавати пригорщами символічні ключі від квартир...
Тож соціальний захист, адресна допомога — сьогодні це просто слова для чергового кандидата на вибори? Хотілося б вірити, що це не так.
Андрій ФОМЕНКО
