“Фортеця була закладена …18 червня 1754 року. В той час тут було невелике великоросійське розкольницьке поселення… прогнані з насиджених місць розкольники переважно переселилися до Туреччини і польської України, але наступного 1755 року їм було дозволено повернутися до Росії зі збереженням свободи сповідання і політичних прав. Повернувшись, розкольники поселились біля Єлисаветградської фортеці, і з них негайно було створено військове поселення Новокозачин”. Про те, що розкольники виявили бажання поселитися біля фортеці, її комендант рапортував 12 квітня 1755 року своєму керівництву.
В “Історичному нарисі м. Єлисаветграда”, упорядкованому О. Пашутіним, йдеться про те, що розкольники стали першим купецьким станом у краї і вважались купцями фортеці св. Єлисавети. Монаршим указом 1762 року зазначалось: “…не робити їм перепон ні відносно бриття бороди, ні указного одягу… Перебувати їм у відомстві канцелярії фортеці св. Єлисавети… Стороннім купцям і різночинцям, приїжджим із російських міст торгувати вроздріб і будувати лавок не дозволяти”. Він зазначає, що розкольники мали “головне перебування у форштадті фортеці по той бік Інгулу, де знаходилися їх багаті церкви з дорогоцінностями та рукописами богослужебних книг…” На 1774 рік науковець Й. Гільденштедт зафіксував у цьому форштадті 600 будинків, торговельний майдан з крамницями, ратушу, церкви православного та розкольницького (часовники, часовенні) віросповідань. Розкольники становили більшу половину населення і поділялися на кілька течій. Зазначимо, що згаданий магістрат виник саме 1755 року, у рік повернення сюди старовірів. Цього ж року для огляду фортеці прибув емісар Туреччини, стурбований можливою загрозою своїм кордонам у північному Причорномор’ї. Але тут його заспокоїли, що укріплення призначене проти османів. Проти кого ж воно споруджувалося – йшлося в офіційному листі київського віце-губернатора до очаківського паші: “Для охорони і захисту від свавільних людей-гайдамаків російських кордонів” та Нової Сербії.
Уже в 1760-х роках місцевий купець С. Сенковський відправляв товари через Хаджибей до Константинополя. Надалі старовіри та їхні нащадки ставали міськими головами нашого міста (Пашутіни, Макєєви та ін.) й Одеси (Желєзцов), активно вели внутрішню і зовнішню торгівлю, спорудили Преображенську церкву, будували підприємства, займалися благодійністю.
Сергій ШЕВЧЕНКО
