Майже одночасно з першим погромом в Єлисаветграді сталася ще одна знакова для євреїв подія з далекосяжними наслідками. У 1880 році учитель Талмуд-Тори, талановитий місцевий журналіст (друкувався в єлисаветградській газеті „Голос Юга” під псевдонімом Іван Колючий) Яків Гордін (1853-1909), натхнений вченням Льва Толстого про моральне удосконалення та народницькими ідеями, створив так зване „Духовно-біблійне братство” з метою радикально реформувати життя євреїв. Їхнє духовне відродження та перевиховання, вважав Гордін, можливе лише з перетворення традиційної релігії в раціоналістичне етико-соціальне вчення, засноване на Біблії та очищене від приписів Талмуду. Шлях до морального удосконалення свого народу Гордін вбачав у зверненні євреїв до фізичної праці, передусім землеробської, у відмові від занять торгівлею, від утримання шинків, борделів та інших подібних закладів, від заробляння грошей на лихварстві, оренді тощо. Мова йшла, по суті, про необхідність для євреїв асимілюватися. Більше того, після єлисаветградського погрому 1881 року Гордін виступив зі статею, в якій звинуватив євреїв у тому, що вони самі спровокували біду „своей алчностью, назойливостью и пронырливостью”.
„Єлисаветградський експеримент” Гордіна викликав значний інтерес у російському суспільстві, „братчиків” відвідували відомі громадські діячі та журналісти, про нього багато писали. „Духовно-біблійне братство” проіснувало майже 10 років, але популярності серед євреїв, як і підтримки царського уряду, так і не здобуло. Розчарований Гордін з частиною своїх послідовників у 1890 році виїхав до США.
Однак ці дві події спонукали євреїв шукати інші шляхи вирішення „єврейського питання” (як і де їм жити), стимулювало віковічне прагнення повернутися на історичну батьківщину – на „землю обітовану”. Почалася перша хвиля єврейської еміграції з Росії: в Палестину та США.
Не випадково, в Єлисаветграді 150 років тому народилась людина, яку називають одним з „батьків держави Ізраїль”. Це – Володимир (Зєєв) Іонович Тьомкін (1861-1927). Народився він у заможній (батько був купцем), але асимільованій родині. Навчався в Єлисаветградському земському реальному училищі, був одним з перших його випускників. Навчаючись у Петербурзькому технологічному інституті, брав участь у студентському революційному русі. Після погрому в Єлисаветграді 1881 року відійшов від нього і приєднався до єврейського національного (палестинофільського) руху „Ховевей Ціон” („Ті, що возлюбили Сіон”). Палестинофіли ставили за мету відродження народу на історичній батьківщині, були предтечами політичного сіонізму. В ті роки Тьомкін виступив одним із засновників студентського палестинофільського товариства „Агават Ціон” („Любов до Сіону”). В 1884 році його обирають делегатом I з’їзду палестинофілів у м. Катовіце (Польща). У 1886–1893 роках працював у Єлисаветграді інженером. Заснував у нашому місті та інших населених пунктах палестинофільські гуртки, був делегатом всіх наступних конференції „Ховевей Ціон” 1887 і 1889 років. У 1890 році в Одесі відбувся установчий з’їзд Товариства допомоги євреям-землеробам у Сирії та Палестині, який уповноважив Тьомкіна разом з Могиловером і Хазановичем обстежити Ерец Ісраель. Там він займався розмежовуванням земель серед єврейських поселенців. Враження від поїздки Тьомкін виклав у статті „Палестина и ее еврейские колонии”, опублікованій у збірнику „Сіон” і яка вийшла згодом окремою брошурою у Петербурзі (1892). До 1893 року очолював виконавчий комітет палестинофільського руху – Палестинське управління в Яффі. У 1893-1917 роках Тьомкін – казенний рабин м. Єлисаветграда. Мав неабиякий ораторський хист, користувався величезною популярністю. У 1903 році в Одесі надруковано брошуру “B. И. Темкин – к 10-летию его раввинской деятельности в г. Елисаветграде”. А в 1910 році на знак вдячності за плідну громадську діяльність єврейська громада Єлисаветграда подарувала Тьомкіну будинок по вул. Миргородській. У 1897 році Тьомкін приєднався до сіоністського руху, став одним з найвидатніших лідерів та пропагандистів сіонізму в Росії. Він активно допомогав Т. Герцлю у подготовці 1-го Сіоністського конгресу в Базелі, на якому була створена Всесвітня сіоністська організація, увійшов до її керівних органів. Став одним із засновників та перших директорів Єлисаветградської громадської бібліотеки, відкритої у 1899 році. Під час Першої світової війни очолював на Півдні Росії діяльність Комітету допомоги жертвам війни, надавав допомогу єврейським біженцям із західних територій. У 1917 році обраний членом Установчого зібрання Росії. У 1918 р. ? член президії Єврейської національної ради України. З 1920 року жив у Берліні, потім – Парижі, входив у редколегію журналу „Рассвет”, приєднався до ревізіоністського руху В. Жаботинського. У 1925 році Тьоммкін був обраний першим президентом Всесвітнього союзу сіоністів-ревізіоністів, найбільш радикальної течії у сіоністському русі. Виступив у 1926 році на судовому процесі у
Парижі над убивцею С. Петлюри. На його честь в Ізраїлі названо селище Рамат-Тьомкін, яке прилягає до міста Натанії, створено музей.
Один з лідерів ревізіоністського сіонізму – молодший брат Володимира Іоновича Зіновій Тьомкін (1865-1942) – також народився в Єлисаветграді, навчався у гімназії. Закінчив медичний факультет Петербурзького університету, стажувався у лабораторії Пауля Ерліха в Берліні, спеціалізуючись в галузі мікробіології та біохімії. Після повернення в Росію на початку 1890-х років відкрив медичну практику в Кременчуці; одружився з Марією Давидівною Тартаковською, працював у місцевому реальному училищі та 35-у Брянському піхотному полку. Учасник Першої світової війни, до 1918 року служив у військово-польовому шпиталі. Під час Громадянської війни кинув сім’ю (дружину, сина і двох дочок), дістався до Берліна, де одружився вдруге. Потім переїхав до брата в Париж. У 1924-1933 році був членом редколегії російсько-єврейського журналу «Рассвет». З початку заснування у 1925 році Всесвітнього союзу сіоністів-ревізіоністів – радикального крила сіоністського руху (ревізіоністської партії) – член її президії, був найближчим прихильником
Володимира Жаботинського. В 1925-1931 році очолював Союз сіоністів-ревізіоністів Франції. У 1935 році увійшов у керівництво щойно створеної Нової сіоністської організації, яку очолив Жаботинський. У 1938 році відійшов від активної громадської діяльності за станом здоров’я, помер в окупованому Парижі.
Продовження "НАШІ ЗЕМЛЯКИ – ТВОРЦІ ДЕРЖАВИ ІЗРАЇЛЬ" Частина ІІ
Володимир БОСЬКО
