– Згідно із Законом про вищу освіту, ректор вищого навчального закладу обирається на п’ять років. У нашому педуніверситеті завершилась каденція колишнього ректора, і відбулись вибори його наступника, ним став я.
Офіційною датою створення нашого закладу вважається 1921 рік, коли були відкриті вищі педагогічні курси у тодішньому Зінов’євську. Але історію вузу можна було б розпочинати ще з моменту заснування педагогічної освіти на Кіровоградщині, а саме 130 років тому, коли у 1881 році були відкриті перші педагогічні класи, де готували домашніх учителів.
Усі ці роки наш заклад успішно розвивався: відкривались нові факультети, спеціальності. Зараз завдання ректорату та керівників усіх підрозділів вишу – зберегти його статус.
В нинішньому році відбудеться чергове (воно проходить через кожних 5 років) офіційне підтвердження найвищого, четвертого рівня акредитації університету.
Маємо могутній науковий потенціал – більше 40 професорів, понад 270 викладачів університету мають наукові ступені та звання.
Наступне завдання – збереження та розвиток матеріальної бази закладу, зокрема поліпшення побутових умов у студентських гуртожитках, адже вони зводились ще за радянських часів і, зрозуміло, потребують капітальних ремонтів.
– Зараз чимало точиться розмов про реформування вищої школи, оптимізацію навчальних закладів. Ваш погляд на це.
– Дійсно, існує проект закону про вищу освіту, де порушують її численні проблеми, а саме – завелика кількість приватних вищих навчальних закладів, які часто-густо не відповідають задекларованому статусу науковим потенціалом, кількістю студентів та матеріальною базою. Нині в Україні є понад 800 вищих навчальних закладів різних форм власності, тобто державних та приватних. Частина з них (особливо це стосується приватних) має статус університетів, хоча для цього немає жодних підстав, бо студентів в них по 600–1200, працює лише кілька викладачів, які мають науковий ступінь та звання. То чи може такий вищий навчальний заклад називатись університетом? Тому оптимізація, зрозуміло, потрібна. Згідно з вимогами до державних закладів щодо існування тієї чи іншої спеціальності, треба, щоб 75 відсотків викладацького складу мали кандидатські ступені, 10 відсотків – докторські. Рекомендую батькам майбутніх абітурієнтів цікавитись, чи є така кількість викладачів у тому чи іншому приватному виші.
Також зазначений проект закону поділяє існуючі університети на класичні та профільні. Наприклад, у класичному має бути до десяти тисяч студентів денної форми навчання, а у профільному – до шести тисяч. Під такі цифри потрапляє лише кілька університетів України. Якщо говорити про найстаріші університети, як то Харківський національний університет імені Каразіна, який був створений раніше, ніж університет імені святого Володимира у Києві (КНУ ім. Т.Г. Шевченка), то там на денній формі навчання – лише вісім тисяч студентів. Тож і цей ВНЗ не потрапляє під таку класифікацію. Тому, думаю, цифри будуть переглядатись. Наш університет є найбільшим в області за кількістю студентів, що навчаються на денній формі, – більше чотирьох тисяч, понад дві тисячі навчаються заочно, є й інші форми навчання – екстернатура тощо. Загалом, маємо до семи тисяч студентів.
Наш університет з початку створення розраховувався на підготовку фахівців педагогічної галузі. Але ми не стоїмо на місці, за останніх десять років відкрили нові спеціальності, не зорієнтовані на освітянську галузь. Готуємо перекладачів з іноземних мов, статистиків, політологів, правознавців, соціальних та практичних психологів, журналістів, спеціалістів з видавничої справи, олімпійського спорту та фізичної реабілітації.
– Зараз багатьох хвилює питання надання педагогічному університету статусу національного. Такі побажання завжди звучали, навіть міністр освіти та науки, представляючи вас як нового ректора, обмовився, назвавши заклад національним, що викликало хвилю позитивних емоцій у присутніх…
– Це питання порушувалося багато років тому. Кожен навчальний заклад повинен до цього прагнути. Що дає цей статус університету? Зокрема, там ректор обирається строком на сім років. Національному надається право самостійно розробляти навчальні плани та програми. Хоча вже зараз і ми самостійно розробляємо навчальні плани й програми. Але приємно мати статус національного, і ми до цього прагнутимемо. Та це залежить не лише від колективу університету, а від доброї волі обласної державної адміністрації, Міністерства освіти, науки, молоді та спорту.
– Спорудження пам’ятника Володимиру Винниченку та облаштування площі навколо нього стало плодом плідної співпраці керівництва педуніверситету та органів місцевої влади. Як у майбутньому ви плануєте співпрацювати з органами державної влади та місцевого самоврядування?
– Вищі навчальні заклади третього–четвертого рівнів акредитації хоча і знаходяться на території області, але фінансово повністю підпорядковані Міністерству освіти, науки, молоді та спорту. До місцевих бюджетів ми не маємо жодного стосунку. Тому дуже вдячні Кіровоградській міській раді за втілення проекту зі спорудження пам’ятника Володимиру Винниченку, за залучення спонсорських коштів для реалізації ідеї, яка виношувалась протягом багатьох років. Результат перевершив усі сподівання, площа між двома корпусами університету стала справжньою окрасою міста. Я вдячний міському голові Олександру Саінсусу, що він запропонував мою кандидатуру на посаду члена виконавчого комітету міської ради, його підтримали депутати. Думаю, це дасть новий поштовх розвиткові плідних, взаємовигідних відносин між місцевою владою та колективом педуніверситету. Ми маємо молодого та енергійного голову обласної державної адміністрації Сергія Ларіна, який також приділяє особливу увагу розвиткові університету. За останні роки жоден очільник області не спілкувався з нашим колективом стільки, скільки спілкується Сергій Миколайович. Будучи спортсменом та прихильником здорового способу життя, Сергій Ларін часто відвідує різноманітні змагання, що відбуваються на факультеті фізичного виховання. Він запровадив кубок голови ОДА на кращу баскетбольну команду серед ветеранів.
Досить актуальною є проблема створення комфортних умов проживання у студентських гуртожитках. Для прикладу наведу Черкаський національний університет імені Б.Хмельницького, з ректором якого Анатолієм Кузьминським у мене прекрасні дружні відносини. Тому мені заздрісно, що Черкаська обласна рада прийняла програму "Студентський гуртожиток", виділивши на неї з обласного бюджету близько восьми мільйонів гривень. Можливо, й наші депутати звернуть увагу на проблеми вищої школи й допоможуть у їх вирішенні. Ось уже шість років законсервований гуртожиток №2 по проспекту Комуністичному. Щоб його запустити після реконструкції в експлуатацію, потрібно вісім–дев’ять мільйонів гривень. Таких грошей в університету, зрозуміло, немає. Тож, сподіватимемось, що на наші проблеми місцева влада зверне увагу.
Кіровоградський державний педагогічний університет був і залишається справжньою кузнею кадрів для нашої області. Закінчивши його, людина не обов’язково працюватиме лише в школі, можна реалізовувати себе в різних сферах, адже освіта ця ґрунтовна і всебічна. Життя іде, змінюються пріоритети... Маючи якісну базову вищу освіту, людина може й сама перепрофілюватись, а може здобути другу вищу освіту. Ми постійно вдосконалюємось, збільшуючи кількість спеціальностей, чим можуть завжди скористатись ті, хто прагне розширити коло знань, підняти свій соціальний статус та зробити хорошу кар’єру.
Розмову вела Оксана ВЕРСТЮК
