Ботаніки стверджують, що 500 років не є віковою межею для кактусів. З огляду на це у кактуса, який росте в квартирі кіровоградців Степана і Галини Цуманів, усе тільки починається, йому ж всього-на-всього – сьомий десяток.
Та, погодьтеся, більшість кімнатних рослин, які прикрашають підвіконня українців, порівняно із кактусом Цуманів – це зелена (в усіх смислах слова) молодь, яка не знає життя.
– Йому – шістдесят п’ять років, дістався він нам у спадок від Галиного батька, – розповів Степан Цуман мені, кореспонденту "Вечірки". – Тесть помер у Черкасах у вісімдесятих роках. Досі пам’ятаю, як віз цього кактуса в Кіровоград, як у нашу квартиру на п’ятому поверсі його заносив. Чому, питаєш, я впевнений, що кактусу – шістдесят п’ять? Тесть розказував, що його йому подарували на тридцятип’ятиліття, тоді кактусові було п’ять років. А тесть же – двадцять другого року народження. От і підрахуй!
Автор цих рядків провів підрахунки, коли вже попрощався із Степаном Миколайовичем. Вийшло, що кактусу – шістдесят три роки, а не шістдесят п’ять, як казав господар. Утім, хіба це має велике значення…
А познайомився я із цим чоловіком на "блошиному" ринку в Кіровограді (недалечко від Колгоспного). Мою увагу привернув шматок картону з написом "Продається кактус. Вік – 65 років", який лежав поряд із бувалим у бувальцях крамом. Я поцікавився у власника, чи не шкода йому продавати старого друга. "Шкода, – відповів той, – але зараз гроші дуже потрібні, недавно ось операцію переніс…"
Може, хтось виручить пенсіонера? Він небагато й просить – 250 гривень. Номер телефона Степана Цумана – 050 0560774.
Віктор КРУПСЬКИЙ
