Покоління NEXT

"Нині діти зовсім не такі, як ми були колись". Ці слова часто можна почути від старшого покоління. Хтось каже це з відтінком осуду – мовляв, діти майже не читають нічого, від комп’ютера не відірвати, батьки для них – не авторитет. Інші, відчувається, по-білому заздрять сьогоднішнім дітям – більш самостійні, ніж ми були, з будь-якою технікою за мить розберуться, легкі на підйом…. То які ж вони насправді – сучасні діти? Своїми спостереженнями із "ВГ" поділилася Оксана Клименченко – головний спеціаліст Кіровоградського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

У цьому центрі Оксана Клименченко працює вже 13 років, загальний же стаж практичного психолога – близько 16 років. Консультант за напрямком "позитивна психотерапія".

– Яким ви бачите узагальнений портрет дитини ХХІ століття? Чим нинішні діти відрізняються від своїх батьків, коли ті були у їхньому віці?

– Безумовно, кожне наступне покоління відрізняється від попереднього. Скажімо, нинішнє покоління батьків, яке народилося за радянських часів, росло при іншій ідеології, ніж зараз, в інших умовах. Хтось намагався якось виділитися, самовиразитися, однак можливості для цього були обмеженими, тож більшість просто мімікрувала, пристосувалася до цих умов. Нинішні ж діти – більш самостійні, у них – більше незалежності в плані самовираження. Йдеться не лише про зовнішній вигляд – є свої течії, моди, субкультури.

При цьому сучасні діти хочуть жити "тут і зараз", вони не будують плани на далеке майбутнє, вони просто насолоджуються життям. Батьки для них не є апріорі авторитетом – тільки через те, що вони батьки, що у їхніх руках фінанси, що дитина живе в придбаній ними квартирі. Сучасні діти вважають себе більш просунутими. Наприклад, нещодавно у мене була на прийомі дівчинка – дуже яскравий підліток, з характером. "Яка ж вона, моя мама, зануда. Тільки про навчання говорить, про те, як має поводитися порядна дівчинка…". Діти йдуть у ногу з часом, а батьки дещо гальмують, ось чому між ними інколи виникає непорозуміння. Виникає воно і через те, що батьки нерідко хочуть реалізувати в своїх дітях ті свої мрії та прагнення, які не змогли в свій час реалізувати самі, при цьому не беруть до уваги плани, мрії та прагнення своїх дітей…

Хоча, насправді, дітям завжди у всі часи все одно потрібна порада досвідченого, компетентного дорослого. У цьому я переконуюся під час своїх прийомів. До слова, діти з більшим бажанням працюють із психологом, ніж дорослі (тільки, звичайно, якщо підлітка не на аркані батьки притягли). І вони хочуть почути саме думку дорослого, який може допомогти вирішити проблеми, почувається більш впевнено у житті. Це, до речі, хороший месседж для батьків. У ровесників – інша функція, з ними товаришують, спілкуються, але не питають у них поради. Я якось запитала одного підлітка, в якого виникла певна проблема: "А чому ж ти до друзів не звернувся?". "А смисл?", – відповів той.

– Це запитання "а смисл?", до речі, дуже часто доводиться чути від сучасних підлітків. "Навіщо вчитися, здобувати вищу освіту, якщо в мого друга мати і без освіти торгує собі на ринку, а заробляє значно більше, ніж вчитель чи медик"…

– Це – ще одна риса нинішнього покоління. Сучасні діти у всьому шукають резон. Вони не хочуть щось робити тільки тому, що це потрібно. Діти, особливо підлітки, хочуть зрозуміти, як отримані ними знання можна застосувати на практиці, яка користь від цього буде. І тут важливо, на якого вчителя натрапила дитина. Якщо вчитель покаже зв’язок предмету, що він викладає, із практичним застосуванням, то й дитина вчитиметься із задоволенням. А якщо все зводиться до сліпого заучування, то, на погляд дітей, у цьому немає сенсу.

Так само – і з вищою освітою. "Ось у мами – вища освіта, червоний диплом, у батька – теж, а вони ледь кінці з кінцями зводять….". На запитання, а що ж ти будеш робити, такий підліток відповідає: "Шукатиму свій шлях". До слова, ще одне спостереження із моєї практики: чимало підлітків перебуває в ілюзії, що можна заробити великі гроші в Інтернеті. Я спробувала з’ясувати, що це за заробіток. Виявилося, тестують якісь ігри, потім отримуюсь за це дві сотні гривень, але, щоб їх заробити, треба перебувати у грі ледь не цілодобово, проходити різні рівні… Тобто, підлітки шукають шлях заробити, який би одночасно давав змогу і отримувати задоволення, при цьому сам розмір заробітку для них неважливий…

Раніше, до речі, від дітей рідко можна було почути, що вони більше не хочуть ходити до школи. Так, прогулювали, але все одно ходили, оскільки не хотіли випадати із системи, відрізнятися від більшості, боялися осуду батьків, вчителів. Зараз їх це не зупиняє. Останнім часом ледь не через одного діти, яких приводять до мене на прийом, кажуть: "Я не хочу ходити до школи, і крапка". В основному це учні не восьмого-дев’ятого класу, а десятого, одинадцятого класів, коли на дитині сконцентровані всі сподівання, очікування батьків. І це не якісь деградовані діти, а досить розвинуті, розумні. Вони просто не хочуть витрачати зайвий час на безглузде, з їхньої точки зору, навчання, замість цього вони хочуть отримувати задоволення.

У цьому, до речі, ще одна риса і ще одна проблема нинішнього покоління дітей. Я приймаю, як належне, що всі ці гаджети, які увійшли у наше життя, здорово її полегшують, але це лише частина життя. У сучасних же дітей гаджети замінюють майже все. Вони залишаються тривалий час у віртуальному просторі, отримуючи задоволення і не докладаючи до цього особливих зусиль. Як наслідок, формується дещо інфантильне, безвідповідальне ставлення до свого майбутнього, з певною долею аскетизму: піца, комп’ютер, кока-кола, кімната – і так можна хоч і до 40 років прожити. Перебуваючи у цьому віртуальному просторі, діти не набувають досвіду розв’язання реальних проблем. І коли вони стикаються із труднощами у реальному житті, то або перекладають свої проблеми на дорослих, або впадають у відчай.

Хочу підкреслити, що я говорю не про всіх дітей узагалі, а про певні загальні тенденції, адже всі діти різні. Є й такі, які багато часу приділяють розвитку своїх здібностей, яким цікаво жити, які мають свій досвід успішності. Але загалом це покоління все ж таки дещо інфантильне, гедоністично налаштоване. "Не напружуйся", – зараз девіз більшості.

– Тобто, з одного боку нинішні підлітки більш самостійні та незалежні, ніж були їхні батьки, але з іншого інфантильні, а їхнє уявлення про життя далеке від реальності?

– Так, вони самостійні і незалежні, але коли це стосується їхніх прав, а не відповідальності. А це – неправильно. Вирішив вчинити так чи інакше – добре, я поважаю твою позицію. Але, будь ласка, бери на себе і відповідальність. Та, на жаль, більшість батьків роблять інакше. Теоретично вони все розуміють, а коли, наприклад, син перестав ходити до коледжу і його збираються відрахувати, біжать за нього до вчителів, аби врегулювати питання. Вони сподіваються, що дитина усвідомить, що вчинила неправильно, і більше так не робитиме. Але надалі все буде повторюватися. Адже дитина розуміє, що батьки не допустять, аби її відрахували. Вона починає маніпулювати батьками, вдаючи безпомічність. Звідки тут взятися відповідальності, якщо ви не дали можливість дитині відчути наслідки власного вибору? Батьки мають усвідомити: любов до дитини проявляється не лише в якихось благах для неї, допомозі, а й у вмінні навчити її бути самостійною.

– Як мати я довго вагалася: як себе поводити з донькою-підлітком? Ставити її в якісь жорсткі межі, тиснути авторитетом чи стати для неї подругою, щоб вона більше довіряла. Який варіант кращий?

– Про це запитують зараз ледь не всі батьки, що приходять до мене на прийоми. Методи батога і пряника уже не спрацьовують. Фізичні покарання не дають результату, тим більше, що діти краще обізнані на своїх правах, знають, куди в такому випадку поскаржитися. Не реагують вони і на вербальні засоби – скандали, крики, виховні бесіди. Підлітки, як правило, навіть не вступають у словесні перепалки з батьками – вони навчилися пропускати все повз вуха. І батьки тоді губляться, у них начебто відібрали всі можливі важелі впливу на дитину…

Яка моя порада в цій ситуації? Я завжди кажу, що мати чи батько має бути освіченим деспотом. У цих словах – певна іронія, але і доля істини є. Неправильно бути на рівних з дитиною – коли вона може поплескати тебе по плечах, наче ровесника, коли безконтрольно може гуляти до ранку, викурити з тобою сигарету чи обговорити нюанси інтимного життя. Батьки повинні розуміти, що вони відповідальні за дітей. І не бійтеся приймати непопулярні, на погляд дитини, рішення. Ні в чому не обмежуючи підлітка, не обумовлюючи ніяких правил, ви робите йому медвежу послугу. Вислухайте думку дитини, візьміть її до уваги, але останнє слово має бути за вами. Діти, до речі, і самі страждають, коли батьки поводяться з ними просто як друзі: вони розуміють, що якісь правила та межі – це прояв любові та відповідальності. Але встановлених правил батьки й самі мають дотримуватися. Наприклад, кажете сину, щоб не сидів за телевізором, почитав книжку, а самі перед екраном просиджуєте годинами…

– До слова, про книжку…Часто батьки тривожаться, що нинішні діти мало читають або не читають зовсім, чи читають не те, що хочеться батькам. Як бути?

– Спочатку спитайте самого себе: а ви любите читати? Хоча бувають і випадки, коли батьки самі читають запоєм, а дитина не хоче…Моя порада – не треба примушувати дитину, щось нав’язувати, як-то кажуть "у лоб". Можна якось натякнути "між рядків", підказати між іншим… До речі, якщо дитина дивиться якісь фільми чи читає якісь книги – це найкращий спосіб, не заглядаючи до її щоденників, у соцмережі, дізнатися про її філософію, принципи. Перечитайте і самі цю книжку, обговоріть її з дитиною, можливо, вона вам теж сподобається.

Загалом, я завжди за злиття різних поглядів. Спустіться, умовно кажучи, разом з вашого дорослого "п’єдесталу" до вашої дитини у її "підвал", візьміть попкорну і послухайте ту музику, що слухає вона. Якщо ця музика вам не до вподоби, краще не критикуйте, а запропонуйте щось із того, що слухали ви, і що дотичне з інтересами вашої дитини. Наприклад, син любить важкий рок – дайте йому послухати пісні гуртів "Кіно", "Арію", які слухали ви…

В принципі, ми, дорослі багато чому можемо повчитися у дітей. У своїй практиці я іноді проводжу такі тести: пропоную написати на папері 20 дій чи речей, від яких ви отримуєте задоволення. Діти відповідають миттєво. Дорослі – причому розумні, інтелектуально розвинені люди, не можуть інколи і одного-двох пунктів написати. Значить, на практиці вони не роблять того, від чого отримують задоволення. Нехай дитина і отримує те задоволення на шкоду іншому – навчанню, самовдосконаленню, сидячи, наприклад, за комп’ютером, але, принаймні, вона вміє це робити!

До речі, про задоволення…Коли ми хочемо підняти дитину з-за комп’ютера, ми їй що кажемо? Йди робити уроки, прибери в кімнаті. Тобто, замість задоволення пропонуємо, на її погляд, щось нудне, нецікаве. А тепер уявіть, що ви хочете читати книжку, а вас хтось більший і сильніший за вас плескає по плечу і каже: "Кидай все, і йди мити посуд". Вам же це не сподобається? Ось якби ви запропонували дитині замість комп’ютера піти на природу, щось сфотографувати – це вже інша справа…

– А що робити, якщо підліток постійно сидить у соцмережах? Напевне, батьки сучасних дітей часто вас про це запитують…

– Все, що робить дитина, – це певний сигнал для нас. Якщо в підлітка немає жодного реального друга, а купа віртуальних, значить у нього є проблема спілкування з ровесниками. І якщо ви пошлете дитину на вулицю шукати собі друзів, повірте, вона їх там не знайде. Могла би – давно знайшла. Тож треба допомогти їй цю проблему розв’язати, а не просто забороняти сидіти у соцмережах.

З іншого боку, якщо в дитини є і реальні друзі, але вона час від часу заходить у соцмережі, в цьому нічого поганого немає. Навпаки, таким чином вона теж розвивається, можливо, веде якісь групи, обмінюється фотографіями й таке інше.

– Ми говорили про те, що нерідко підлітки не бачать сенсу у здобутті вищої освіти, не можуть визначитися із професією…Як все ж таки бути в цьому випадку?

– Із самовизначенням підлітків зараз – дійсно біда. В 11-му класі, в якому навчається мій син, із тридцяти учнів лише одна дівчина чітко знає, що вона хоче бути лікарем… На жаль, система профорієнтації у нас все ще – радянська, вона визначає тільки сфери, в якій людина може себе застосувати – технічна, гуманітарна…Але це не дає підлітку уявлення про те, що він хоче знати – де і як він може застосувати свої уподобання на практиці. Рідко хто знаходить собі справу до вподоби. Але ж це дуже важливо – коли отримуєш від своєї праці одночасно і дохід, і задоволення. Нас, нинішнє покоління батьків, готували до труднощів, нам вбивали у голови, що тільки важкою працею можна досягти результату. А діти хочуть при цьому отримувати ще й задоволення…

На практиці ж як буває? Ми, орієнтуючись чи на дохід, чи на модні тенденції на ринку праці, самі робимо вибір за свою дитину. А вона не дуже-то і сперечається – чи то від свого інфантилізму, чи не вбачаючи в цьому сенс. Поступивши до вишу, на який ми вказали, провчиться кілька років, а потім каже, що їй це взагалі не подобається, що обрана професія – не до душі. І винуватить у всьому батьків, які вибрали їй шлях.

Щоб цього не сталося, треба готувати дитину до професійного вибору ще з класу восьмого. При цьому не на пальцях розповідати про ту чи іншу професію чи на серіали орієнтуватися. Адже серіали нерідко далекі від дійсності – подивляться підлітки на медиків зі "Скліфосовського" – у гарних білих халатах, рішучих, рятівників, улюбленців жінок, або на міліціонерів з якогось фільму – справжніх ковбоїв, на джипах, яких всі бояться, і теж вирішать стати лікарем чи міліціонером. Але ж у цих професій є і інший бік – неприємні моменти, проблеми….Тож краще поведіть дитину до хорошого друга (професіонала у певній сфері) на роботу, нехай він покаже, як все відбувається на практиці...

Те ж саме можна зробити, якщо підліток, як ви казали, вважає, що можна і не здобувати вищу освіту, а піти працювати на ринок. Так поведіть його на той ринок, нехай постоїть разом з реалізатором кілька днів за прилавком, зрозуміє, що це – не легкі гроші...

Хоча у словах дитини про те, що хтось із вищою освітою заробляє копійки, а інший узагалі без освіти живе у достатку – теж є певний сенс. Можливо, і вам треба замислитися над тим, чи все ви зробили для того, щоб реалізуватися, чи отримуєте ви від своєї роботи водночас і дохід, і задоволення?

– На початку нашої розмови ви казали про те, що до вас на прийом приходять не лише дорослі, а й діти. А з якими проблемами звертаються вони?

– Як правило, вони кажуть про те, що відчувають свою непотрібність, самотність. У такому віці часто турбують запитання, навіщо ми живемо, чи потрібні ми комусь…У сучасних підлітків нерідко почуття самотності буває гіпертрофованим, адже вони, як я вже казала, живуть одним днем, і при цьому в силу певного інфантилізму бояться реального життя, майбутнього. І батьки нерідко лише сприяють тому, щоб ці почуття загострювалися. Якщо щодня підліток бачить маму, яка незадоволена своїм життям, яка нарікає на труднощі і не знає, як їх подолати, він не відчуватиме себе впевнено. У першу чергу, аби дитина була щасливою, впевнено стояти на ногах повинні ми самі. Щасливі мати, батько – ось запорука того, щоб наші діти не відчували себе розгубленими, були успішними і отримували від життя задоволення.

Записала Олена КОЛЕСНИКОВИЧ

Читайте також