Перед Великоднем, або Художній погляд за лаштунки міської історії

Напередодні Великодня в художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна в рамках арт-проєкту «Виставка однієї картини» розгорнуто експозицію із символічною назвою «“Пасхальний вечір” Андрія Ліпатова».

«Пасхальний вечір» - це назва твору, написаного художником у 1999 році, пам’ятному масштабною персональною виставкою оригінального майстра українського наїву, присвяченою 245-річчю нашого міста. В двох виставкових залах музею тоді презентувалося понад 40 живописних творів Андрія Ліпатова із серій: «Місто Єлисаветград» та «Народні картинки», один з яких, «Пасхальний вечір», майстер подарував музею.

Захоплено вдивляючись в його картину, де образи ікон і мерехтіння свічок наповнюють землю світлом, і люди поспішають додому з освяченими пасками, а в кімнаті стоїть святковий стіл, чекаючи на господарів, я згадую унікального митця, художника архітектури – Якова Паученка, одного з творців особливого шарму історичного центру сучасного Кропивницького, який, до речі, і надихав Андрія на малювання багатьох його дивовижних композицій.



Яків Паученко був не лише архітектором. Його родина від 1861 року утримувала в місті іконописну, іконостасну та художньо-позолотну майстерню, засновану батьком видатного зодчого, що не покинув, а продовжив його справу. Слід зазначити, що Яків Васильович Паученко був одним з багатьох знаних професійних митців, які з другої половини ХІХ та на початку ХХ ст. брали участь у побудові та оздобленні храмів. Також він був активним учасником конкурсів на створення іконостасів, про що свідчать як документи про нагороди його майстерні, отримані на численних виставках і ярмарках, та проєкти, що дійшли до нашого часу такі, як: «Проєкт іконостасу домової церкви Єлисаветградського земського реального училища», «Ескіз на перебудову існуючого іконостасу з доповненням до нього нових частин і облаштування горняго місця жертовника в церкві при станції Долинська Південних залізниць», «Проєкт дерев’яної церкви з дзвіницею для Олександрівського повіту», так і заява до Єлисаветградської міської управи на заміщення посади міського архітектора від травня 1901 року, в якій Яків Паученко зазначає, що вже побудував сім церков, на що має документальні свідоцтва.

У відділі рідкісної книги обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.І.Чижевського зберігається фотоальбом, який яскраво ілюструє роботу іконописної, іконостасної та художньо-позолотної майстерні Якова Паученка. Гортаючи сторінки альбому, розумієш, що перед тобою твори дуже цікавого і талановитого художника та стиліста. Знання і відчуття стилю у Я.Паученка не лише логічне, а й емпіричне, підсвідоме, а значить мистецьке, з усіма тонкощами, притаманними цьому поняттю. Він з легкістю відтворює «настрій обличчя» тієї чи іншої епохи. Майже не використовуючи в оздобленні прямих цитувань, а неначе граючись орнаментальними схемами, змушує звучати ритм і музику часу. Витончений, майже ілюзорний, витриманий в канонах «римської суворості» кіот ікони із зображенням св. Антонія для Єлисаветградського костьолу і масивне, розкішне обрамлення ікони св. Миколая для православної церкви станції Долинська, від якого неначе віє духом візантійських мозаїк, - їх об’єднує мистецьке відчуття художником особливостей стилів минулого, які він майстерно адаптує у сучасність, не виходячи за межі канону.



Є тут і фото із зображенням іконостасу Свято-Вознесенського собору в м. Бобринці та портретна світлина самого Якова Паученка в приміщенні храму під час його оздоблення. В 1912 році на свято Вознесіння Христового тут провели першу службу, тому і назву собор дістав Свято-Вознесенський. І хоча в 1914 році Яків Паученко пішов з життя, оздоблювальні роботи храму його майстерня, якою на той час керував Олександр Осмьоркін, батько видатного художника та педагога Олександра Осмьоркіна і племінника Якова Паученка, провадила до 1917 року. Художники майстерні Паученка розписали склепіння, на яких зобразили Ісуса Христа і чотирьох євангелістів та праву частину храму із сюжетом зняття Ісуса з хреста. А далі почалися революції, війни, голод, терор… Від неминучої загибелі будівлю врятувало лише те, що її, зрештою, після десятиліть складського використання передали для створення районного історичного музею. Лише за незалежної України собор отримав нове храмове життя. Тепер це - живий собор і пам’ятка архітектури загальнодержавного значення, зображення якої можна побачити в мистецьких альбомах та на поштових марках.

В епоху войовничого атеїзму степова Україна зазнала катастрофічних втрат людських життів, духовних та культурних надбань, тому, за великим рахунком, масштаби творчого спадку майстерні Якова Паученка і досі залишаються своєрідною terra incognita, але і ті факти, які нам нині відомі, вказують, що діяльність іконописної, іконостасної і художньо-позолотної майстерні Якова Паученка є одним з визначних явищ в історії розвитку мистецтва нашого краю, таємниці якої чекають своїх відкривачів.

Ось на такі роздуми наштовхнуло мене ознайомлення з виставкою «“Пасхальний вечір” Андрія Ліпатова», розгорнутою до Великодня, в який цього року, в силу відомих обставин, ми не підемо до церкви, а будемо сидіти вдома, щоб не наражати себе та інших на небезпеку. Але хіба собор - це не зібрання душ, а їхній храм – не Всесвіт? Спілкуватися ж з друзями можна й на відстані. А за бажання наповнитись приємними емоціями, зазирнути на сторінки офіційного сайту нашого музею і дізнатися ще більше цікавих фактів з історії мистецтва нашого краю.