Звістка про смерть Романа Бойка була несподіваною як грім з ясного неба і болючою, як укус змії. Як?! Чому?! Хлопець, як золото, – здоровий, красивий, активний, небайдужий, щирий, добрий, людяний, співчутливий! Далеко від фронту, в мирному селі, зимою втопитися в ставку, де фактично немає льоду?! Як таке могло статися?
Рома любив землю і дуже хотів на ній господарювати. Багато хто пригадує, як він за безцінь роздавав ящиками овочі. Очевидно, не налагоджена система збуту не дала йому розгорнутися на цій царині. Принадною ідеєю для нього стало розведення лососевих у наших ставках. Багато місцевих сайтів обійшли фото, як він з друзями пускав мальків у ставки і річку Синюху. Були там і розповіді, як йому доводилось боротися з браконьєрами та нечесними рибінспекторами.
Історик за фахом, він встиг попрацювати з дітьми, організувавши національно-патріотичну дитячо-юнацьку організацію «Січ». Навчав підлітків любити землю, свій край і природу. Дивувався, чому-то його однокласники із українського містечка Новгородки, виїхавши у більше місто, цвенькають по-російськи? Йому не треба було пристосовуватись. Він завжди залишався собою – міцним козаком із кучерявим чубчиком, прямо як з мультфільму. Такий же сміливий, шляхетний, винахідливий, знавець похідних премудростей, вічний кашовар у поїздках до Холодного Яру, під час табору і розваг на Козачому острові… Завжди виручить, підставить своє могутнє і надійне плече.
Ой, Романе, Романочку, як же тепер без тебе? Білява дружина Оленка, сини-красені, якими ти так тішився, донечка-принцеса Олечка? Твої ставки, поля, риба? Як не вистачає Україні таких щирих і люблячих господарів-козаків…
Редакція «Вечірньої газети» висловлює щирі співчуття родині, друзям, побратимам, патріотичній громаді міста Кропивницького з приводу непоправної втрати – трагічної загибелі
БОЙКА Романа Петровича,
Громадського діяча, волонтера, захисника Вітчизни. Справу його продовжать діти і вдячні громадяни, які знали Романа і поділяли його погляди.
