Щербатий ювілей

до 35-річчя Кіровоградської обласної організації Національної спілки письменників України

Ця цифра, 35, не дуже ювілейна. Можна сказати, що й зовсім не ювілейна, коли мати на увазі, що ювілеї починають відзначати у 50. Але це колись так було. Нині інші часи – ювілеї починають відзначати з дитсадка… Врешті, мовиться не про ювілей людини, а – організації. Для діяння-функціонування організації й 10 років – це чимало в наш бурхливий, мінливий час. Тому 35 – ще й як ого!

У 1984 році було засновано Кіровоградську обласну організацію Спілки письменників СРСР. Про це писалось не раз, але для молодших поколінь літературоцентричних людей нагадаю, що письменницький осередок на Інгулі було створено за ухвалою Президії СПУ (перший секретар – Павло Загребельний) – протокол №23 від 18 вересня 1984 року; установчі збори організації відбулись 3 грудня того ж року. До першого складу ввійшли поети Валерій Гончаренко, Тамара Журба і Юрій Камінський, прозаїки Микола Смоленчук, Федір Непоменко й Іван Черкашенко, літературознавці Григорій Клочек і Володимир Панченко. Нині сущих із тієї вісімки троє: Тамара Журба – в Аргентині, Юрій Камінський – в Ізраїлі, Григорій Клочек – у Кропивницькому.

За 35 років існування організації її лави поповнили 52 письменники.

На сьогоднішній день 17 уже відійшли у кращі світи: прозаїк і літературознавець Микола Смоленчук (3.07.1927 – 14.01.1993), прозаїк і есеїст Микола Петров (21.12.1923 – 6.02.1999), поет Валерій Гончаренко (23.04.1942 – 9.06.2000), байкар Борис Чамлай (10.04.1931 – 4.06.2001), літературознавець Леонід Куценко (15.02.1953 – 22.12.2006), поетка і літературознавець Світлана Барабаш (30.06.1941 – 27.04.2007), поетеса й прозаїк Галина Берізка (17.09.1920 – 14.09.2007), Василь Журба (21.05.1935 – 23.07.2009), поет і публіцист Віктор Ганоцький (27.05.1936 – 2.01.2010), прозаїк Іван Черкашенко (21.05.1924 – 13.01.2011), прозаїк і кіносценарист Юрій Обжелян (8.05.1962 – 16.02.2012), прозаїк Федір Непоменко (11.01.1927 – 10.06.2012), поет і прозаїк Анатолій Кримський (7.08.1937 – 13.05.2016), поет, публіцист, прозаїк Віктор Погрібний (5.08.1935 – 1.10.2017), поет і гуморист Сергій Колесников (2.05.1949 – 18.12.2017), поет і прозаїк Анатолій Загравенко (7.04.1938 – 10.11.2018), літературознавець і критик Володимир Панченко (2.09.1954 – 14.10.2019). Пам’ять про них бережемо і виданням їхніх творів, і публікаціями спогадів про них, встановленням меморіальних знаків – це святий обов’язок сущих.

З нині живих і здорових: двоє, як мовилось, мешкають в інших країнах (в останні роки ще перебралась до Польщі поетка Юлія Гладир), троє – в інших містах України (прозаїк Володимир Кобзар і поет Петро Селецький – у Києві, поет, гуморист Анатолій Черниш – у Хмельницькому); двоє вийшли зі спілки за власним бажанням (поет Віктор Шило і прозаїк-кіносценарист Олександр Жовна), поетесу Інну Рижик-Нежуріну виключено з причин її загадкового зникнення (понад п’ять років тому). Сьогодні організація налічує 28 членів: у Вільшанці живе поетеса й прозаїк Інна Немирована, у Гайвороні – поетеса й прозаїк Катерина Барановська та поетеса Марина Джус, у Голованівську – прозаїк і публіцист Сергій Піддубний, у Добровеличківському районі – поетеси Наталія Бідненко й Валентина Кондратенко-Процун, у Знам’янці – поет і перекладач Олександр Архангельський, у Малій Висці – поетеса й прозаїк Тетяна Андрушко, у Новгородці – поетеса Катерина Горчар, у Олександрівці – поетеси Ірина Кримська та Оксана Шпирко, решта всі живуть у Кропивницькому: літературознавець Олег Бабенко, прозаїки Елеонора Бельська і Василь Бондар, поетеса й літературознавець Надія Гармазій-Частакова, поетеса Олена Горобець, прозаїк і публіцист Олександр Кердіваренко, поетеса й літературний критик Антоніна Корінь, поет Олександр Косенко, публіцист і прозаїк Броніслав Куманський, літературознавці Григорій Клочек і Сергій Михида, поет і гуморист Володимир Могилюк, поетеса і прозаїк Ольга Полевіна, гуморист і драматург Борис Ревчун, поетеса Антоніна Царук.

Отака статистика. Іще крапля: 17 із 52 (третина) – уродженці з-за меж області: за освітою – лиш четверо не мали вищої. За віком нинішні 28 членів НСПУ: 18 – пенсійного віку, лиш п’ятьом – трохи за 30 років. Організація потребує молодої крові. Що два роки ми проводимо обласний літературний конкурс імені Валерія Гончаренка (він свого часу опікувався молодою зміною у літстудії «Сівач»), за результатами творчого змагу – нараду молодих поетів-прозаїків, переможцям конкурсу за сприяння департаменту освіти видаємо перші книги.

Найголовніша місія кожної творчої спілки – матеріалізовувати ті Господні дарунки, які перепадають нам з небес. Для письменників нині це справа непроста, якщо навіть до друку проситься твір найвищої проби. Все впирається в кошти. Їх зовсім небагато закладає в бюджет обласна рада (320 тисяч гривень цьогорік – це в п’ять-шість разів менше, ніж на Івано-Франківщині чи у Вінниці), з яких членам НСПУ щороку перепадають крихти. Не знаю, чому така неувага до нас, хоч тільки те й робимо, що апелюємо… Тому коштів для видання змушені шукати у благодійників чи й у власних кишенях. Солідну бібліотеку поезії-прози-документалістики-гумору створили письменники-степовики – рахунок іде на сотні

Гуртових творчих портретів обласного осередку за роки існування можна назвати кілька: «Літературний словник Кіровоградщини» (1995), «15х15» (1999), «20х20» (2004), «Блакитні вежі» (у двох томах, 2011). А ще можна додати й журнал «Вежа», який видається з 1995 року (нині побачив світ 39-40-ий номер) – тут пишеться біографія нашої письменницької організації в іменах, подіях, творах. В останній рік явили читачам українсько-болгарський альманах-білінгву «Подвійна райдуга» 25 авторів Кропивницького та Ямбола (Болгарія). До друку також підготовлена антологія «Місто о п’яти іменах», до якої ввійшли поезії, оповідання, уривки з романів, есе більше сотні українських-польських-російських-єврейських авторів ХІХ-ХХІ століть, в яких дихає наш Єлисавет-Зінов’євськ-Кірове-Кіровоград-Кропивницький.

Живе й дихає сама організація, влаштовуючи регулярно в бібліотеках, музеях, школах краю презентації книг, “круглі столи”, дискусії з приводу, творчі портрети, здійснює літературно-мистецькі десанти в райцентри й за межі області, засновує нові літературні премії… Та було б неповною правдою, якби мовилось лиш про суцільне благополуччя. Проблеми є, і то не тільки з книговиданням. А й внутрішні, моральні. Останнє п’ятиріччя в цьому плані було найдраматичнішим. Зрозуміло, що творчі колективи завше трусить і термосує. Колись Володимир Панченко розповідав, що він пережив, будучи в Одеській письменницькій організації: поки, каже, потрапиш у приміщення, де проводяться чергові збори, то тебе разів п’ять передиблять і стільки накидають негативу про того й отого, що хочеться розвернутись… У нас тридцять років організація не те що благоденствувала, принаймні рідкісні спалахи неприязні не виливались у тривале протистояння. А останнє п’ятиріччя, повторюю – бодай не згадувати… Дійшло до взаємної недовіри, до епістолярного цькування, до повєсті-пасквіля й зачаєної образи, коли кілька митців ігнорують не тільки творчі заходи, а й статутні зібрання уже четвертий рік…

Саму спілку, апарат її столичний, трясе стільки ж часу й більше. Із колись авторитетної патріотичної, державотворчої громадської структури вона почала перетворюватись на кубло сварливих перекупок. Вилученням двох затятих, здається, збили температуру гризні.

Що з нами коїться? Демократія тут виною? Чи брак елементарної культури? Письменники, інженери людських душ!

Тому – щербатий ювілей.

Та хочеться вірити в Соломонову філософію: і це мине. Час і праця затягнуть виразки. Саме пора згадати заповіт і настанову незабутнього Олеся Гончара: думаймо про високе!