З Наталею Петрівною Педько, завлітом кропивницького обласного театру ляльок (офіційно – помічник режисера з літературної частини. – Авт.) ми зустрілися саме в той час, коли в театрі готувалися проводити творчий конкурс.
Якщо я правильно розумію, то це одна з тих «144 успішних реформ», що сьогодні проводяться в Україні. До речі, у театрі імені Кропивницького творчий конкурс вже пройшов. Його результат: театр позбувся кількох професійних акторів, котрі декого не влаштовували. Правда, заслужений артист України Юрій Жеребцов, наприклад, із театру пішов сам. Втім, сьогодні мова про обласний театр ляльок. Творчий конкурс – це просто назва, бо не варто сподіватися, що театр поповниться «молодими і відчайдушними» акторами, так потрібними трупі, адже, як розповідає Наталя Петрівна, сьогодні проблемно поновити в репертуарі успішну виставу «Декамерон», поставлену Євгеном Гімельфарбом саме через відсутність молодих акторів.
– Чим ми можемо їх спокусити? – зітхає Наталя Петрівна – Високою зарплатою, квартирою? Коли б не так! Ось у нас цього року у фестивалі, що проходив у рамках «Вересневих самоцвітів» брав участь цілий курс лялькарів з Дніпропетровського училища. Показували виставу. Дуже нам сподобалися. І їм у нас страшенно сподобалося. «Зовні приміщення, ну, геть на театр не схоже, а зайдеш в середину – нууу!» – приблизно так реагували наші гості. Та думаєте, після закінчення училища вони поспішатимуть до нашого міста? Навряд.
Завліт має рацію. Кадрове питання для театру звучить, як і квартирне у вустах месіра Воланда. Моя співрозмовниця мрійливо каже: «Був би у нас головний режисер, ми б відразу студію організували, свої б кадри готували».
Це справді так. Головного режисера у лялькарів вже кілька десятків років немає. (Я про це не раз писала). Сумно, але факт. При цьому творчий процес не страждає. Без головрежа театр навіть став академічним. Регулярно з’являються нові постановки запрошених режисерів. Особливо відзначились тут Анатолій Поляк і Євген Гімельфарб, чиї вистави превалюють в репертуарі. Ці ж режисери пробували себе і як головні. Не склалось Отже, вакансія головрежа залишається відкритою. Не можу не поцікавитись:
– Наталю Петрівно, невже не було заявок у зв’язку з конкурсом?
– Є одна заявка. Зараз Олександр Кузьмін працює актором в драматичному театрі в Черкасах, але за основною професією він – режисер лялькового театру. Тож будемо сподіватися, що нарешті у нас з‘явиться головний режисер. Між іншим, у нас він вже чотири постановки здійснив. Знаєте, зараз режисери не дуже поспішають зв’язувати себе відповідальністю за колектив. Люблять кататися по театрах. А що?! Поставив, гонорар отримав і – гуд бай!
– До речі, ви згадали про Черкаси. Наскільки мені відомо, недавно ви гастролювали у сусідів?
– Це були обмінні гастролі. Черкаські лялькарі працювали у нас по області. За тиждень показали 21 виставу. А ми у них – 22. Гастролі пройшли прекрасно. І у них, і у нас. Між іншим, це вже втретє ми проводимо обмінні гастролі. А в квітні збираємося на Запоріжжя. Що повеземо, ще не вирішили.
– А що ви показували на Черкащині?
– Виставу «Бука». Вона у нас в репертуарі з 2012 року. Вже кілька разів мінявся творчий склад. «Бука» – лауреат кількох фестивалів.
– Давно не бувала у вашому театрі, але пам’ятаю, скільки фестивальних дипломів прикрашає кабінет директора театру. Сподіваюсь, дипломи продовжують з‘являтися?
– Безперечно. На квітень нас запросили на фестиваль «Ляльковий світ» у Житомир. Але поки що питання відкрите. Звичайно, фестивалі ми любимо. Це для нас свіже повітря. Але багато проблем, які ми не можемо вирішувати. Транспорт… Автобус постійно ламається. А наймати в копієчку влетить. Та фестивалимо. Цікавою була поїздка у Миколаїв. Показували там «Таємницю рудого Жевжика». У Миколаєві вистави в основному російськомовні. То нас, український театр, дуже гарно сприймали. Окрім того, кожна область представляла ляльку-символ. Наприклад, у Миколаєві – це Морячок, у Херсоні – Кавунчик... Ну, а ми представляли ляльку Степівчанку. Восени в Черкасах на фестивалі «Мереживо казкове» показували виставу Євгена Гімельфарба «Ніч перед Різдвом» і отримали диплом «За кращий чоловічий ансамбль».
– А конкретно, хто цей ансамбль?
– Гена Стогодюк, Максим Борисов і Ваня Кучерук. У виставі вони наживо працюють. Тобто не тільки як ляльководи, а й як драматичні актори.
– Я знаю, вже не перший рік ви теж проводите фестиваль. Правда, у рамках «Вересневих самоцвітів». Чи не час подумати про самостійність?
– Вже подумали. Працюємо в цьому напрямку. Нам пообіцяли самостійний фестиваль.
– Рада за вас. Адже вашому фестивалю відразу можна давати статус міжнародного. У минулому сезоні брали участь лялькарі Ізраіля, Білорусі… Фестивалі, конкурси, гастролі – все це добре. Але найголовніше, звісно, робота над виставами. Що у вас в театрі цікавого в цьому напрямку? Працює хтось запрошений?
– Поки що ні. Наша актриса Вікторія Ставріаніді, котра зарекомендувала себе і як режисер (разом з колегою Еліною Новопашенною здійснила кілька постановок, що виявилися дуже репертуарними) збирається ставити виставу «Кошеня по імені Гав» за Григорієм Остером. Але нам ще треба отримати дозвіл автора. А зараз це такий важкий процес. І автори часто такі відрахування вимагають, що ми в програші.
– Нелегку ви справу затіяли. Сподіваюсь, вам пощастить. А ще що в планах?
– Молодий режисер Ірина Ципіна ставитиме виставу «Страшний-престрашний звір» за мотивами казочки Джулії Дональдсон . А ще у нас давно заплановано поставити виставу «Карлик Ніс». Ставити має наш давній друг Ярослав Грушецький. Він – доктор філософії, заслужений діяч мистецтв, професіонал. За чим зупинка, запитуєте? Вистава дуже затратна з фінансового боку. Та, врешті-решт, здолаємо труднощі. Такі наші найближчі плани. А на сьогоднішній день, як я вже казала, життя бурлить. Репетиції, вводи, вистави... Чекаємо на наших виставах. Чекають і актори, і ляльки!
– Щиро дякую за розмову. Успіхів вашому театру!
Розпитувала Валентина ЛЕВОЧКО
