Кропивничанин Сергій Полонін 25 років тому відмовився від м‘яса, риби, яєць, молока, цукру. Їх він замінив кашами, овочами, фруктами та ягодами. Вирощує усе це пенсіонер на городі біля свого приватного будинку на Озерній Балці. Чи не найулюбленіша їжа Сергія Васильовича – гарбуз. Восени він зібрав черговий чималенький урожай гарбузів – близько двох тонн.
– Раніше садив тут картоплю, – розповів чоловік, показуючи авторові цих рядків частину своїх володінь – ділянку площею соток з три, на якій залишилося трохи гарбузового гудиння. – Потім зрозумів: дурна то робота. Бо з тієї картоплі з‘їдав лише невеличку частку, решту роздавав. Уже десять років не саджу картоплі, вирощую тут гарбузи. Роздаю і гарбузи, але їх виростити легше, ніж картоплю. Тут для них – чудова місцина: сонячно і волого, бо на метровій глибині – вода.
Як повідав Сергій Васильович далі, він вирощує гарбузи кількох сортів. Першими достигають ті, які французького сорту, – у серпні. Зберігаються вони недовго – максимум до кінця року. Полонін любить їсти ці гарбузи сирими. «На смак – як диня», – запевняє. А так звані гітари лежать у нього до 12 місяців. Зберігає чоловік гарбузи у будинку. Їсть їх якщо не сирими, то злегка тушкованими у сироватці, в яблучному чи томатному соку. А коли варить борщ, кидає в каструлю замість м‘яса шматочки гарбуза. Так, борщі Полонін готує вегетаріанські, навіть олією не засмажує. Протягом року з‘їдає півтора центнера гарбузів. Більше, каже, не подужає.
Перейти на рослинну їжу Сергія Полоніна змусили проблеми зі здоров‘ям.
– Переніс інсульт, інфаркт, – пояснив. – Бо їв усяку гидоту. А коли припекло, постановив для себе: треба змінювати раціон. Це було навесні. Пішов на город, нарвав там кропиви, подорожника, кульбаби, нарізав капусти, змішав усе. З того часу для мене такі салати – звичайна страва. Відновлювався п‘ять років. Добре почуваюся без м‘ясного. Якось у гостях з‘їв шматочок ковбаси, після того я її три дні в організмі відчував. Тепер моя основна їжа – каші. Пшоняна, гречана, кукурудзяна. Люблю топінамбур, я його 150 грамів щодня з‘їдаю. Я й собаку (Полонін тримає вівчарку. – В.К.) привчив до топінамбура. Як не дам йому зранку шматочок, він сам не свій. А ще квасолю дуже поважаю.
За словами Полоніна, він, як став вегетаріанцем, щороку запасається на зиму полуницею, бузиною, калиною, малиною, обліпихою, а також цілющими травами, все – з власного городу. Дещо з переліченого заморожує, дещо – засушує, а калину просто тримає в холоді.
Прокидається Сергій Васильович, м‘яко кажучи, зарані – о третій ночі. Після того одразу робить пробіжку власним подвір‘ям, там же розминається.
– Дощ, сніг, вітер, мороз мені – не завада, – хизується. – І так – уже двадцять років. Під місячним світлом відчуваю прилив сил! Після фіззарядки снідаю, далі – робота. Її вистачає – на городі, на подвір‘ї, в домі. Лягаю зазвичай о половині десятої вечора. Виняток – вечори, коли по телевізору показують футбол. Тоді не висипаюся. Бо о третій треба вставати. Щоб бути здоровим, не можна жаліти себе. Нас що губить? Неякісне харчування і лінощі. Тут повимирало багато, хто їв казна-що без міри та до дивана приріс. І я, якби не став вегетаріанцем, давно врізав би дуба.
Наприкінці розмови Сергій Полонін висловив жаль з того приводу, що не за горами той час, коли продасть цю садибу і перебереться в столицю до дочки, яка й наполягає на переїзді.
– Шкодую, бо тут мені так добре! – запевнив.
Віктор КРУПСЬКИЙ
