Минулого вівторка до Кіровограда знову завітав відомий талановитий письменник Василь Шкляр. Відомий не лише тим, що є батьком-засновником сучасної героїчної української літератури, а й тим, що відмовився приймати з рук "проффесора" Шевченківську премію, поки "при владі в Україні є українофоб Дмитро Табачник".
Запросили майстра слова до нас обласне відділення Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т. Шевченка та благодійний фонд народного депутата Станіслава Березкіна "Добротвір". Свій "центральноукраїнський" день Василь Миколайович провів, зустрічаючись зі студентами в КДПУ ім. В. Винниченка, військовиками в 3-му окремому полку спеціального призначення та широким колом шанувальників творчості й життєвої позиції українського письменника-патріота в ОУНБ ім. Д. Чижевського.
На цих зустрічах, окрім обговорення подій на Майдані, нинішньої російсько-української війни, попередніх творів письменника, ішлося і про його новий роман "Чорне Сонце", в якому розказано про виникнення й боротьбу добровольчого батальйону, а згодом полку "Азов" (нині це – окремий загін спеціального призначення Національної гвардії України) із сепаратистами й російськими агресорами. З багатьма героями цього майже документального твору його автор багаторазово зустрічався, чимало з них уже загинули. Немало "азовців" зросли на розповідях Василя Шкляра про боротьбу українців проти московської навали на початку минулого сторіччя, яку описано в романах "Чорний ворон (Залишенець)" та "Маруся".
– Задовго до війни і Майдану, коли я презентував книгу "Чорний ворон" у Кривому Розі, до мене підійшов один хлопчина, Сашко, і сказав: "Пане Василю, я прочитав "Чорного ворона". Скажіть, де вмерти за Україну?" – розповів письменник на зустрічі в обласній науковій книгозбірні. – На що я йому відповів: "Ти, хлопче, помирай від кохання, а поки що живи для України. Настане час – і сам побачиш, де тобі воювати". А в той час уже було передчуття війни, бо на всіх посадах за режиму Януковича перебували люди без громадянства, піддані Росії, відверті вороги й запроданці. І було зрозуміло, що вони просто так не підуть зі своїх місць.
Минув певний час – і почалася Революція Гідності. І уявіть, що серед повстанців на київському Майдані, у перших їхніх лавах, я побачив того хлопця з Кривого Рогу. Одразу ж після буремних подій на Майдані він разом з іншими побратимами, майбутніми "азовцями", пішов на війну. Це були 109 сміливих дужих хлопців, які вдяглися в чорні спецівки охоронців, назвалися "Чорним корпусом" і поїхали, переважно не повідомивши про це своїм рідним, на Донбас. У цих хлопцях народжувалася нова українська людина, яка перемогла страх...
Василь Шкляр на війні часто зустрічався з "азовцями", жив з ними одним життям, дивився на війну їхніми очима й надзвичайно перейнявся всім цим. І це не могло не вплинути на його творчість. Тож у романі "Чорне Сонце" описано реальних людей і реальні бойові дії. Письменник швидко відреагував на події, що відбуваються на сході країни, й описав їх, надавши написаному не лише реалістичності, а й символізму.
Чому "Чорне Сонце"? Василь Шкляр пояснив, що "Чорне Сонце" є давнім символом індоєвропейської, а також давньоукраїнської культури, який зображують як дванадцятипроменеве сонце. Цей знак символізує нічний світ, що разом з денним утворює цілісний світ. Він утворюється з енергії звичного сонця, яке світить вдень, і "Чорного Сонця", що випромінює життєву енергію вночі. На шевронах батальйону й полку "Азов" разом із символом "Ідея Нації" було зображено й символ "Чорне Сонце" (наприкінці літа дизайнери полку на основі старої версії емблеми вирішили мінімізувати кількість символів на новій емблемі і залишити один лише символ "Ідея Нації", розташований під кутом, що символізує різкий, стрімкий рух уперед). "Чорним Сонцем" називається й полкове періодичне видання "Азову".
Серед патріотів-добровольців у названому добровольчому підрозділі на війні Василь Шкляр зустрічав і суто російськомовних. Тож коли із зали у книгозбірні пролунало питання щодо його ставлення до такого дещо незвичного явища, як український російськомовний патріот, письменник відповів так:
– Головне, що я не відчув серед цих людей несприйняття української мови, культури. Вони згодом, після війни, віддадуть своїх дітей в україномовні дитсадки, школи. Самі ж вони зростали в російськомовному середовищі, тому й не могли вирости іншими. Тому до їхньої російськомовності ставлюся з розумінням…
На думку Василя Шкляра, на окупованих територіях (навіть за умови їх звільнення) в умовах демократії неможливо буде створити "український світ".
– Це українців росіяни найжорстокішим способом зросійщували й перековували на свій копил, – зазначив він. – А лише просвітництвом навернути людей до українства я не бачу можливості. Тому, гадаю, варто відпустити ті території у "вільне плавання". А вже коли вони попросяться в оновлену й сильну Україну, тоді вже ми подивимося, чи варто їх приймати назад…
Розповів письменник і про те, що вже давно виношує ідею написати книгу про УПА: не про якийсь трагічний чи героїчний епізод з історії Української повстанської армії, а про речі, які на війні хоча і можна зрозуміти, але пробачити – ні. Повідав і про готовність держави виділити кошти на зйомки повнометражного фільму й тижневого телесеріалу за його твором "Чорний ворон". Однак застеріг, що в наш тривожний час в Україні казати про щось наперед з упевненістю не можна. Але він усе ж сподівається, що цей задум буде реалізовано.
Юрій ЛІСНИЧЕНКО
Фото Олега ШРАМКА
