Про богообраність дівчинки свідчило те, що при хрещенні, коли священик опустив дитя в купіль, присутні побачили над немовлям стовп запашного легкого диму. Матрона була не просто сліпа, у неї зовсім не було очей. Очні впадини закривали щільно заплющені повіки. Але Господь дав їй духовний зір. Ще в дитинстві ночами, коли батьки спали, вона якимсь незбагненним чином знімала з полиці ікони, клала їх на стіл і в нічній тиші гралася з ними.
Даром духовної розсудливості, прозорливості, чудотворення і зцілення Матрона була відмічена Богом з ранніх пір. Близькі стали помічати, що їй відомі не тільки людські гріхи, злочини, а й думки. Вона відчувала наближення небезпеки, передбачала стихійні та суспільні біди. Після її молитві люди зцілювалися від хвороб і втішалися в скорботі. До неї почали ходити і їздити відвідувачі. До хати Никонових ішли люди, тягнулися підводи, вози з хворими з навколишніх сіл, зі всього повіту, з інших повітів і навіть губерній. Привозили лежачих хворих, яких дівчинка піднімали на ноги.
Минуло небагато часу – і на сімнадцятому році життя Матрона позбулася можливості ходити: у неї раптово віднялися ноги. Дівчина сама вказувала на духовну причину хвороби. Вона йшла по храму після причастя і знала, що до неї підійде жінка, яка відніме в неї здатність ходити. Так і трапилося. "Я не уникала цього – така воля Божа".
До кінця днів своїх вона була нерухомою. І сидіння її – в різних будинках і квартирах, де вона знаходила притулок, – тривало ще п’ятдесят років. Вона ніколи не ремствувала через свою недугу, а покірливо несла цей тяжкий хрест, даний їй від Бога.
1925 року Матрона перебирається до Москви, в якій проживе до кінця своїх днів. У цьому величезному місті було безліч нещасних, тих, що відійшли від віри, духовно хворих людей з отруєною свідомістю. Живучи близько трьох десятиліть у Москві, Матрона виконувала те духовно-молитовне служіння, яке багатьох відвернуло від загибелі і привело до порятунку. За день Матрона приймала до сорока осіб. Люди приходили зі своїми бідами, душевним і тілесним болем. Вона нікому не відмовляла в допомозі, окрім тих, хто приходив з лукавим наміром. Інші бачили в матінці народну цілительку, яка спроможна зняти порчу, але після спілкування з нею розуміли, що перед ними – Божа людина, і зверталися до Церкви, до її рятівних таїнств. Допомога її людям була безкорисливою, вона ні з кого нічого не брала.
Зцілюючи людей, матінка вимагала від них віри в Бога і виправлення гріховного життя. Одну відвідувачку вона питає, чи вірує вона, що Господь спроможний її зцілити. Іншій хворій велить не пропускати жодної недільної служби, на кожній їй слід сповідатися і причащатися Святих Христових Таїнств. Тих, що живуть у громадянському шлюбі, вона благословляє обов’язково вінчатися в Церкві. Усім – обов’язково носити натільні хрести.
Вона втішала, заспокоювала хворих, гладила їх по голові, осіняла хресним знаменням, іноді жартувала, деколи суворо наставляла. Була терпимою до людської немочі, жаліслива, тепла, співчутлива, завжди радісна, ніколи не скаржилася на свої хвороби і страждання. Матінка не проповідувала, не вчителювала. Давала конкретну пораду, як учинити в тій або іншій ситуації, молилася і благословляла.
Матінка вчила не засуджувати ближніх. Вона казала: "Навіщо засуджувати інших людей? Думай про себе частіше. Кожна овечка буде підвішена за свій хвостик. Що тобі до інших хвостиків?" Матрона вчила віддавати себе Богові. Жити з молитвою. Часто накладати на себе і навколишні предмети хресне знамення, захищаючись тим самим від злої сили. Радила частіше причащатися Святих Христових Таїнств: "Захищайтеся хрестом, молитвою, святою водою, причащанням частим... Перед іконами хай горять лампади". Вчила також любити і прощати старих і немічних.
Матрона не дозволяла надавати значення снам: "Не звертай на них уваги, сни бувають від лукавого – розладнати людину, обплутати думками". Часто повторювала: "Якщо народ втрачає віру в Бога, то його долають біди, а якщо не кається, то гине і зникає з лиця землі. Скільки народів зникло, а наша держава існувала й існуватиме. Моліться, просіть, кайтеся! Господь вас не залишить і збереже землю нашу!"
Другого травня 1952 року вона відійшла в інший світ. Блаженна передбачала: "Після моєї смерті на могилу мою мало буде ходити людей, тільки близькі, а коли і вони помруть, запустіє моя могила, хіба зрідка хто прийде... Але через багато років люди дізнаються про мене й підуть натовпами по допомогу у своїх жалях і з проханнями помолитися за них до Господа Бога, і я всім допомагатиму і всіх почую". Ще перед смертю вона сказала: "Усі, усі приходьте до мене й розказуйте, як живій, про свою скорботу, я буду вас бачити і чути та допомагати вам". А ще матінка казала, що всі, хто довірить себе і життя своє її клопотанню до Господа, врятуються: "Усіх, хто звертається до мене по допомогу, я зустрічатиму при їх смерті, кожного". Більш ніж через тридцять років після кончини матінки її могила на Данилівському кладовищі стала одним зі святих місць православної Москви, куди приїжджали люди з усіх кінців Росії та з-за кордону зі своїми бідами і хворобами. Монастир, у якому знаходяться зараз мощі блаженної Матрони, переповнений людьми. Для того, щоб дійти до місця з мощами святої, іноді треба вистояти до десяти годин у черзі. І люди стоять, бо знають, що Матрона обов’язково їх почує й виконає їхнє бажання.
От і для жителів нашого міста випала нагода духовно зустрітися з блаженною Матроною. Бо як при причасті в маленькій крихітці, яку приймають вірні, є весь Христос, так і благодать Божа, яка діє через мощі святої Матрони, здатна діяти через невеличку частинку її нетлінного тіла, яку привезли до Спасо-Преображенського собору нашого міста.
Протоієрей Сергій ТКАЧЕНКО
