П’ять років за гратами проведе учасник антитерористичної операції, уродженець міста Ізюма Харківської області, за те, що проломив кіровоградцю голову саперною лопатою. Такий вирок на початку березня цього року виніс йому Ленінський районний суд Кіровограда.
Чоловік у 2014-у майже півроку провів у Луганській і Донецькій областях, беручи участь у воєнних діях проти російського агресора й місцевих сепаратистів. Очевидно, той бойовий досвід не найкращим чином вплинув на його психіку. Бо не спроста ж він, як випливає зі справи, заслуханої в суді, мусив звернутися до психіатра. У довідці від лікаря зазначено, що стан чоловіка є “реакцією на важкий стрес”, та зафіксовано у нього “розлади адаптації” (мабуть, до мирного життя). Саме цим, скоріш за все, і викликана була необгрунтована агресія атовця, яка й привела його, врешті, на лаву підсудних...
...Рік тому мешканець Ізюма разом зі своєю дівчиною приїхав у Кіровоград до товариша, з яким служив на сході країни. Гостював у нього майже тиждень. Відпочивав, допомагав по господарству (зокрема, чоловіки розбірали сінник і здали його металеві частини на брухт), загалом, приємно проводили час. А 23 березня ввечері вони, якщо їм вірити, вирішили накопати квітів, щоб посадити їх на подвір’ї. Тому вони, власне, й розгулювали із саперною лопатою пізно ввечері вулицями Кіровограда. І побачили хлопців, які сиділи на перилах огорожі біля магазину “Вікторія” на Масляниківці. Кіровоградський товариш героя нашої розповіді попросив в одного з них закурити...
І тут починаються розбіжності в свідченнях потерпілого, його товаршів та атовців.
Потерпілий і свідки з його боку стверджують, що обидва учасники АТО були добряче напідпитку, про що свідчили і їхня непевна хода (“вони хилиталися”), і їхня мова. Коли на прохання дати цигарку одному з них відмовили, бо просто її не мали, той крикнув товаришеві: “Діставай, брате, топор, будем кришить їх на м’ясо!” І житель Ізюма дістав, правда, не “топор”, а саперну лопатку і цюкнув з усіх сил нею по голові хлопця, який стояв до нього спиною, влучивши йому в скроню й розрубавши при цьому черепну кістку.
Протилежна сторона стверджує, що в той день і краплі спиртного в рот не брала, навіть пива. А коли побачили хлопців, які сиділи на огорожі, то ввічливо попросили у них цигарку. Ті ж наче з цепу зірвалися, почали у відповідь ображати, один з них сказав “десь чотири нецензурних слова”. Кіровоградець ввічливо запитав у нього: “Навіщо ти сваришся?” А його гість не зміг стерпіти, що ображають бойового товариша. “Мене переклинило, – сказав він згодом на суді, – і, зробивши крок уперед, я вдарив хлопця саперною лопаткою по голові...”
Ця подія тривала не більше п’яти хвилин. Після страшного удару хлопець встояв на ногах і, стікаючи, кров’ю, кинувся тікати, розуміючи, що може поплатитися життям через те, що не мав цигарки. Його товариші теж поспішили ретируватися. А шляхи бойових побратимів розійшлися. Кіровоградець пішов у якихось своїх справах, а його гість, дуже злий, за його словами, через цей випадок, викинув лопату й поспішив додому до товариша, аби розбудити свою дівчину та тікати разом з нею з міста.
Поранений хлопець тут же звернувся до поліції. Коли правоохоронці тієї ж ночі завітали за адресою, де гостював мешканець Ізюма, того вже й слід прохолов... Поліцейські надіслали йому повістку в Ізюм, і тільки тоді він, за його словами, зрозумів, що справа серйозна. Але за викликом не з’явився, бо, як стверджує, хотів влаштуватися на роботу, аби заробити кошти й відшкодувати побитому ним хлопцеві витрати на лікування. Хоча частково все ж це зробив, виплативши потерпілому 2 600 гривень, але останній за цивільним позовом вимагав 8 039 гривень.
Вислухавши все це, суд критично оцінив твердження підозрюваного, що в день конфлікту він був тверезий, оскільки під час слідчого експерименту той сам стверджував: того дня він таки пив горілку. А це є обтяжуючою обставиною. Крім того, суддя врахував, що тілесні ушкодження, яких атовець завдав кіровограцю, відносяться до тяжких і є небезпечними для життя в момент їх заподіяння (черепно-мозкова травма, забій головного мозку, лінійний перелом скроневої кістки і т.д.).
Таким чином, беручи до уваги поведінку підозрюваного після вчинення ним злочину, зокрема те, що той з місця події втік, приховав знаряддя злочину, не звернувся в поліцію, суд вирішив, що виправлення його можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства, і призначив покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років. Крім того, він має відшкодувати потерпілому моральні збитки (п’ять тисяч гривень) та матеріальні (більше трьох тисяч гривень).
Так захисник цілісності нашої держави потрапив за грати на довгі роки. Без сумніву, він винен в скоєному, адже ледь не позбавив життя людину. Але є ще один аспект. Як свідчить практика, більшість учасників антитерористичної операції не здатні самостійно повернутися в мирне життя. Психологи зазначають, що такі люди, повернувшись “звідти”, часто сприймають навколишню дійсність через призму війни, вони почуваються самотніми, непотрібними, переживають безнадію, негативно реагують на різноманітні подразники. Без сторонньої психологічної допомоги їм просто не обійтися. Інакше може статися, що такий випадок, як описаний, буде непоодинокий...
Світлана МИХАЙЛОВА
