Квіти і Птахи Лариси Гарбузенко, або Кілька слів про класичність мистецтва

Не так давно зі мною трапилася дивна історія. Коли я чимчикував на роботу, мене гукнула незнайома людина:

– Перепрошую, ви – художник? Я вас по телевізору бачив.

– Так, – відповів я.

– Хотів запитати, а як ви ставитеся до оцього, як його, народного мистецтва, отих, що квіточки малюють? Хіба це мистецтво?!

– Ну, звісно, мистецтво! – кажу здивовано

– Глузуєте, це ж не Боровиковський!

– А навіщо ще один Боровиковський? Це – інше мистецтво, прекрасне, унікальне, абсолютно самодостатнє і завжди класичне!

– Класичне?! Ой, не смішіть…

Людина пішла геть, ошелешивши мене своїм невіглаством і, мабуть, задоволена власною особистою «величчю». Але ж дійсно, народне мистецтво – завжди класичне, звісно, не в сенсі художнього стилю, а в сенсі переємності традицій зі своєю вишуканістю, особливим шармом, своїм постійним прагненням до вдосконалення, адаптації у сучасність, пошуками художниками власного особливого неповторного почерку.

Яскравий приклад – творчість Лариси Гарбузенко, з якою науковців музею Олександра Осмьоркіна пов’язує багаторічна плідна творча співпраця. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України кандидат педагогічних наук, доцент кафедри образотворчого мистецтва та дизайну мистецького факультету Центральноукраїнського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка, лауреат обласної премії в галузі архітектури, геральдики та вексилології й декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка в номінації «Декоративно-прикладне мистецтво».

Її твори складно сплутати з іншим. Самобутність, вміння адаптувати традиційну орнаментику минулого до сучасного життя, пошуки можливостей впровадження орнаментального декоративного розпису в оформленні інтер’єру, хатнього стінопису нашого степового краю народжують перетворення традиційних знаків та символів в унікальні художні образи.

Теми її робіт грунтуються на прадавній філософії сприйняття космосу. Звідси й композиції з дивосяйними квітами – символами людських душ, міфічними птахами – творцями всього живого та Деревом Життя як уособленням єдності живого та неживого, видимого і невидимого, своєрідної моделі Всесвіту, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. В народному середовищі українців цей мотив втілився в тему «Вазон», яка для авторки є близькою, адже походить з дитинства. Деякі декоративні композиції з цієї серії – «Сон-трава» та «Травень», виконані в техніках декоративного розпису та витинанки, стали окрасою музейної колекції сучасного українського образотворчого мистецтва і вказують своїм розмаїттям мистецьких підходів на творчу незаспокоєність авторки, її постійний пошук шляхів досконалості.

Орнаменти Лариси Гарбузенко – це не якесь кліше, кожен з них індивідуальний і неповторний. Навіть коли у 2019 році Лариса Володимирівна разом зі своїми ученицями, а тепер визнаними майстринями народного мистецтва, зокрема, витинанки та декоративного розпису, членами Національної спілки майстрів народного мистецтва України Мирославою Липою та своєю донькою Оксаною Гарбузенко реалізовувала свою давню мрію будинкового розпису в творчому проєкті «Мальоване село» в селі Катеринівці поблизу Кропивницького, вона залишилася вірною своїм принципам неповторності, створивши казкові картини, в яких чудернацьким чином переплітаються пагони рослин, що, неначе гілки дикого винограду, охоплюють двоповерховий будинок типової радянської забудови 1970 – 1980-х рр., надаючи йому особливого настрою.

Експериментування з традиційними формами народної творчості – одна з характерних рис художниці Лариси Гарбузенко. Вона заохочує до цього і своїх студентів, наприклад, до створення політичного плаката й ілюстрації творів Володимира Винниченка в техніці витинанки або осучаснення декоративного розпису.