Нещодавно виповнилося 150 років від дня народження відомого єлисаветградського архітектора Якова Паученка. Але не лише завдяки архітектурній практиці було відоме його ім’я в нашому краї.
З 1861 року батько Якова утримував іконостасну, художньо-іконописну та позолотну майстерню, яку й передав у спадок синові. Під керівництвом Я. Паученка майстерня неодноразово відзначалася нагородами, отримала дві золоті, три срібні і одну бронзову медалі на промислових виставках того часу. Як зазначено в оголошенні, опублікованому в газеті "Херсонские епархиальньїе ведомости" що зберігається в Державному архіві Кіровоградської області, "в мастерской принимаются заказь на все церковнье работь, как-то: образа для иконостасов с живописньїми, золоченьми, церованьми и чеканными фонами (кисти художников и живописцев), поновление старьх и реставрация древних икон, украшение церков священно-исторической живописью и орнаментами (стенная живо- пись). Устройство киотов, футляров, всевозможньх рам, новьх иконостасов сплошь золоченьх, крашеньїх масляньми красками, с золоченьми колонами и орнаментами; дубовьх резньх с позолотой и без позолоть, по проектам архитектора, а также перезолотка старьх и реставрация старинных иконостасов. Все работы производятся художественно, вполне согласно со стилем и устройством, принятым нашею православною церковью и под личным наблюдением владельца мастерской архитектора Якова Васильевича Паученко".
У відділі рідкісної книги Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. Чижевського зберігається фотоальбом, який яскраво ілюструє роботу іконостасної, художньо-іконописної та позолотної майстерні Я. Паученка. Гортаючи сторінки альбому, розумієш, що перед тобою твори дуже цікавого і талановитого художника та стиліста. Майже не використовуючи в оздобленні прямих цитувань, а неначе граючись орнаментальними схемами, майстер змушує звучати ритм і музику часу.
Витончений, майже ілюзорний, витриманий в канонах "римської суворості" кіот ікони з зображенням св. Антонія для Єлисаветградського костьолу і масивне, розкішне обрамлення ікони св. Миколая для православної церкви станції Долинська, від якого неначе віє духом візантійських мозаїк, що їх об'єднує, як не мистецьке відчуття художником особливостей стилів минулого, які він майстерно адаптує у сучасність. Звернімо увагу, якою винахідливістю вирізняється устрій церкви Єлисаветградського юнкерського училища, де Я. Паученко використав елементи класичного стилю будівлі та особ ливості основної будівельної конструкції для створення іконостасу. На вже існуючих капітальних формах будови він розмістив велике живописне орнаментальне панно, що символізує дерево життя та райські кущі, надаючи їй нового внутрішнього змісту. Функціональне призначення приміщення як домової церкви підкреслив великим центральним світильником у вигляді стилізованих символів тернового вінця та держави, а білі із золоченими орнаментами класичні колони іконостасу утвердили атмосферу піднесеної урочистості і святковості.
Необхідно зазначити, що з другої половини ХІХ та на початку ХХ ст. багато знаних і видатних професійних митців беруть участь у побудові та оздобленні храмів. Я. Паученко також активно бере участь у конкурсах на побудову іконостасів та церков, про що свідчать не лише документи про нагороди його майстерні, а й проекти, що дійшли до нашого часу, як, наприклад, "Проект іконостасу домової церкви Єлисаветградського земського реального училища", "Ескіз проекту на перебудову існуючого іконостасу з доповненням до нього нових частин і облаштування горняго місця жертовника в церкві при станції Долинська Південних залізниць", "Проект дерев'яної церкви з дзвіницею для Олександрівського повіту". В Державному архіві Кіровоградської області зберігается цікавий документ - заява Я. Паученка від травня 1901 р. до Єлисаветградської міської управи на заміщення посади міського архітектора, в якій зодчий зазначає, що вже побудував сім церков, на що має документальні свідоцтва. Тож виникає питання, а скільки ж він звів церков до 1912 р., коли реалізовувався проект Вознесенського собору в місті Бобринці, який, безперечно, можна вважати однією з найяскравіших перлин його творчості. Відомий політичний діяч і публіцист Василь Шульгін у книзі "Три столиці" писав про цей храм так: "Коли сонце проривається потоками до Собору, воно запалює всю цю дивовижну візантійщину. Чи була вона такою там, на своїй батьківщині, у Візантії? Сумнівно. Але цей новий ренесанс чудовий.
Він казково втілився і це золото розкриває таємниці химерності, складності буття і Всесвіту!"
Собор було закладено 1898 року в центральній частині базарної площі Бобринця. Безпосереднє будівництво собору почалося 1905 року на кошти місцевих мешканців, однак більшу частину пожертв зробили меценати, найбільшими з них стали дійсний статський радник Артем Ворников та купчиня Ганна Дмитрян. Як і більшість п'ятиглавих храмів собор Вознесіння відрізняється підкресленою висотністю. У плані собор має хрестоподібну побудову, центральний купол посаджено на 12-гранний барабан.
Інших чотири куполи розміщені на восьмигранних. Із заходу над головним входом підноситься дзвіниця. В об’ємному влаштуванні церкви збережено принцип трьох основних частин: притвор, неф, вівтар. Досить своєрідним є вирішення інтер'єру. Відкриті ребра арок, що перетинаються, розкривають внутрішній простір, утворюючи оригінальну конструкцію, якій немає аналогів на території нашого краю. Циліндричні склепіння храму ніби народжують центральний четверик із парусами, який є основою для світлового барабана.
В 1912 році на свято Вознесіння тут провели першу службу, собор отримав назву Свято-Вознесенський. І хоча в 1914 році Я. Паученко пішов з життя, оздоблювальні роботи храму його майстерня провадила до 1917 року. Розписаний храм був тільки частково. Художники майстерні Я. Паученка розписали склепіння, на яких зобразили Ісуса Христа і чотирьох євангелістів. На правій частині храму було зображено зняття Ісуса з хреста. Ліву не встигли розписати - почалася революція. За радянської влади з соборних куполів було знято позолоту, дзвони пішли на переплавку, а собор перетворився на склад. У 1933 році в ньому зберігали зерно, пізніше - різні товари місцевої торгівлі. Від неминучої загибелі будівлю врятувало лише те, що її, зрештою, передали для створення районного історичного музею. Тепер храм повернено віруючим.
На жаль, в епоху войовничого атеїзму степова Україна зазнала катастрофічних втрат людських життів, духовних та культурних надбань, тому, за великим рахунком, масштаби творчого спадку іконописної майстерні Я. Паученка і досі залишаються своєрідною Іегга іпсодпііа для дослідників, але і ті факти, які нам нині відомі, вказують, що діяльність іконостасної, художньо-іконописної та позолотної майстерні Якова Паученка є одним з визначних явищ в історії розвитку мистецтва нашого краю.
Андрій НАДЄЖДІН, провідний науковий співробітник художньо-меморіального музею О.Осмьоркіна
