Ім’я княгині Ганни Олександрівни Урусової нині трохи забуто. А в кінці ХІХ століття вона – дружина генерал-майора Олександра Миколайовича Урусова – була відомою землевласницею, її володіння знаходилися в Аджамській, Федварській, Суботцівській волостях Олександ- рійського повіту Херсонської губернії, Кобеляцькому повіті Полтавської губернії та Верхньо- дніпровському повіті Катеринославської губернії. Як відомо, в тому ж Верхньодніпровському повіті мала землеволодіння і мати генерала Олександра Васильовича Самсонова – начальника Єлисаветградського кавалерійського училища, героя Першої світової війни.
Окремі відомості з життя родини Урусових (військова служба князя, ведення господарства, життя в маєтку в селі Донено-Кам’янці Суботцівської волості) містяться в документах державного архіву Кіровоградської області. Викликає інтерес послужний список князя Урусова – кавалера орденів св. Анни III ст., св. Станіслава III ст., Пруського Червоного Орла IV ст., Турецького Меджидіє IV ст. Народився Олександр Миколайович в 1836 році в Ярославльській губернії. Відомості про його рід вписано в V частину родовідної книги Ярославльської губернії. Спільно з братами князь володів 3700 десятинами землі. Військова кар’єра Олександра Миколайовича, що розпочалась рано, наповнена яскравими подіями: участь у Кримській кампанії (1853 – 1856 рр.), російсько-турецькій війні (1877– 1878 рр.). Він служив під командуванням генерала графа Остен-Сакена (почесного громадянина Єлисаветграда), барона Врангеля (батька одного з провідників Білого руху – Петра Миколайовича Врангеля).
У документах міститься така характеристика князя Урусова: „В службе этого генерала-майора не было обстоятельств, лишающих права на получение знака отличия”.
Як свідчить запис у метричній книзі Одеського кафедрального собору, в 1865 році 29-літній капітан князь Олександр Миколайович Урусов обвінчався з 22-літньою Ганною Олександрівною Доне. В соборі були охрещені їхні доньки Юлія (1867 р.н.) та Ганна (1868 р.н.). У віці 47-ми років князь Урусов вийшов у відставку. Згодом його сім’я (в якій народилися також доньки Анастасія (1871р.н.), Софія (1874 р.н.) та син Микола (1882 р.н.)) приїздить у родовий маєток Ганни Олександрівни в Донено-Кам’янці. Військова служба залишилася в минулому, відтепер князь займається іншою, досить непростою справою. Появі в Донено-Кам’янці нової кам’яної церкви на місці старої, що мала „ветхий вигляд”, треба завдячувати турботам князя Урусова. Протягом кількох років, починаючи з 1891-го, він листувався з Херсонською духовною консисторією щодо будівництва церкви, враховуючи думки та побажання парафіян. У 1899 році княгиня Урусова підписала доручення на ім’я свого чоловіка, в якому вказувалося, що Ганна Олександрівна уповноважує Олександра Миколайовича управляти всіма маєтками, гуральнями, „устраивать фабрики и заводы, которыми управлять неограниченно, продавать спирт для казенных винных монополий”, а також проводити розвідку корисних копалин у землеволодіннях. Княгиня уповноважувала чоловіка вирішувати всі питання, які повсякчас виникають в управлінні чималим господарством, при цьому зазначалося, що „всему же, что Вами в силу сей доверенности законно учинено будет, тому я верю, спорить и прекословить не буду”. Але вона не відходила в тінь, займаючись суто жіночою справою: вихованням дітей, веденням дому.
У другій половині 90-х років ХІХ сторіччя Петербурзький комітет грамотності надавав земствам допомогу як фінансами, так і книгами для облаштування народних бібліотек-читалень. Вирішення цього питання знайшло відображення і в журналах засідань Олександрійського повітового земського зібрання, коли обговорювалася необхідність асигнування коштів на створення 3-4 бібліотек у повіті. Княгиня Урусова направляла кошти у фонд організації бібліотек-читалень.
Наявність у Ганни Олександрівни ділових якостей підтверджується і листуванням, яке вона вела з банками, установами. Так, в одному з листів вона писала, що має намір займатися „искусственным лесонасаждением, чтобы не заносились луга и огороды сыпучим песком, желая оградить дальнейшее опустошение удобной земли”, планувалося також розведення виноградників, побудова молочної ферми, розсадника дерев, розвиток рільництва (зважаючи на те, що маєток знаходиться недалеко від двох металургійних заводів, збут продукції мав би бути прибутковим).
Овдовівши у 1900 році, княгиня Урусова поринає у вир господарських клопотів, опікуючись також наданням дітям доброї освіти. Свого сина вона відправляє до Московського ліцею, а потім – до Петербурзького правового училища. Але зі вступом до останнього виникла проблема. Згідно зі статутом училища, вік князя Миколи Урусова перевищував вік вихованців 5-го класу названого освітнього закладу. Ганна Олександрівна знайшла вихід, направивши листа принцу О.Ольденбургзькому – патрону Петербурзького училища з проханням дозволити її сину продовжити навчання, „чтобы стать полезным слугою отечества”.
З архівних документів відомо, що Микола Урусов у 1903 році направив прохання прийняти його на службу помічником Ярославльського повітового предводителя дворянства. В 1912 – 1913 роках він активно займався господарчою діяльністю, живучи в Донено-Кам’янці.
Родина Урусових підтримувала дружні стосунки з цікавими людьми, чиї імена були добре відомі сучасникам, – Н.Ф.Угриновичем, Є.Ф.Таммом, О.А.Лукашевичем. Відомий єлисаветградський нотаріус Лукашевич, який протягом 30 років мав практику в нашому місті , надавав юридичну допомогу при укладанні Урусовими ділових угод.
Повітовий гласний Н.Ф. Угринович – фундатор і член (протягом 10 років) єлисаветградського Товариства Червоного Хреста – виступав поручителем у фінансових справах родини.
Серед листів, адресованих Ганні Олександрівні, зберігся лист від інженера-технолога Є.Ф. Тамма, батька нобелівського лауреата 1958 року І.Є. Тамма. Знаючи Є.Ф.Тамма, довіряючи його професіоналізмові, княгиня Урусова запросила талановитого інженера, який немало зробив для Єлисаветграда, оглянути її гуральню в Донено-Кам’янці. У 1902 році Євген Федорович направив до Одеси, де перебувала княгиня, листа, в якому повідомляв, що завод знаходиться в цілком придатному стані.
Архівні документи, на жаль, не містять відомостей про життя княгині та її дітей напередодні революційних подій. Невідомо, чи пов’язано подальше життя родини з нашим краєм. Знаючи, як драматично складалися долі дворянських сімей після 1917 року, нескладно уявити можливий розвиток подій і в житті Урусових.
Лариса ПАСІЧНИК,
головний спеціаліст
державного архіву
Кіровоградської області
