Щорічно у третій четвер листопада (цього року – 21 числа) прогресивне, як колись казали, людство відзначає Міжнародний день відмови від куріння. Цю традицію започаткувало у 1977 році Американське онкологічне товариство. У цей день по всьому світу медики, педагоги, громадські діячі розказують про шкоду, якої завдає людському здоров’ю тютюновий дим, та закликають курців відмовитися від згубної звички. Вирішив долучитися до цієї справи й кореспондент "Вечірньої газети". І розпитав у кількох колишніх курців, як їм вдалося звільнитися від тютюнової залежності.
"Такий дим стояв у кабінеті, що мене не було видно"
Мабуть, кожен, хто знає Броніслава Куманського, чув від нього таке, напівжартівливе, пояснення відмови від тютюну: мовляв, ця звичка з деяких пір почала заважати нормальному статевому життю – у дуже непідходящий момент заходився кашлем. Та це було так давно…
– Не курю уже тридцять років, – згадує заслужений журналіст України. – А смалив упродовж двадцяти п’яти. Та ще й як! Бувало, так накурював у своєму редакторському кабінетику в "Зорі комунізму", що коли до мене заходив хтось із працівників, то запитував: "Броніславе Петровичу, ви тут?"
– Покинув я це діло у сорок п’ять років, покинув специфічно, – продовжує Броніслав Куманський. – Я саме голодував з лікувальною метою. Провів без їжі дванадцять діб. Звісно, у цей час і не курив. Потім я виходив зі стану голодування. Це надзвичайно відповідальний період, коли з їжі дозволяється, образно кажучи, склянка розведеної сироватки на день, а про куриво й мови не може бути. Та мені й не хотілося, бо під час голодування втратив усякий інтерес до нього. Колеги, бувало, палять, а я розмовляю з ними, і зовсім мене не тягне до цигарки, наче ніколи її до рота не брав.
Щоправда, до того я двічі кидав палити. Одного разу забився об заклад, що не куритиму рік. І протримався всі дванадцять місяців. А потім як побачу на вулиці чоловіка з цигаркою, то йду за ним слідом, нюхаю, як той собака. Так і зірвався.
Моя рекомендація тим, хто хоче кинути палити: налаштуйте себе психологічно на те, що воно вам не треба, і киньте раз й назавжди. Голодувати зовсім необов’язково, тим більше, що цим займатися слід під наглядом лікаря. Скорочувати кількість цигарок з метою звести їх кількість до мінімуму – це дурниця. Це все одно, що собаці відрізати хвоста по шматочках. І цукерки як замінник цигарок не допоможуть.
"Мій брат курить і скоро відзначить 89-річчя. Та ви з нього прикладу не беріть!"
Віталій Федоров, ветеран органів внутрішніх справ, до затятих курців себе ніколи не відносив, але на боротьбу із цією своєю звичкою витратив чимало років.
– Палив я з перервами, – згадує полковник міліції. – Примірявся до курців ще школярем, у дев’ятому класі почав курити. Припинив в армії, займався спортом. Не курив і коли після армії навчався в інституті. А як пішов на роботу в міліцію, то закурив. Там атмосфера була така.
– У міліції курили майже всі, – продовжує колишній слідчий. – Дим стовпом стояв у кабінетах. Один з начальників обласного управління, він уже покійний, цигарки з рота практично не виймав… Мені ж, коли я починав працювати в міліції, думалося, що з допомогою цигарки полегшуються навантаження, а вони були великі – постійні допити, виїзди на місця пригод. Отак "полегшував" я собі життя років з двадцять. Бувало, накуришся за день так, аж гидко стає. А наступного ранку так погано, курити не хочеться. Та минають дві години, і знову куриш. Пробував кидати, терпів по кілька місяців без цигарок. Потім зривався. Років з п’ятнадцять тому вирішив покинути курити остаточно. Важко було. Особливо в компаніях, де палили. Бувало, після чарки закурював і я. Але щоразу наступного дня тримався, не курив. І ось уже, мабуть, років з десять цигарки до рота не беру взагалі. Й почуваюся у свої шістдесят вісім гарно. Дуже жалкую, що колись курив.
Хоча і серед курців є довгожителі. Наприклад, мій двоюрідний брат, Микола Гнатович Літус, відомий режисер, усі знають його фільм "Королева бензоколонки". Ото вже курець затятий! Пристрастився до тютюну Микола на фронті, і разу не кидав, а скоро йому вісімдесят дев’ять виповниться. І палить, і від чарки не відмовляється. Хоча, звісно, якби він не курив, то був би ще здоровіший. Так що, не раджу кому-небудь брати з нього приклад. Усім курцям кажу: кидайте одразу, перетерпіть якийсь час без цигарки, потім легше буде. А некурящих хочу попередити: не починайте палити, бо рано чи пізно захочете покинути, будете мучитися. А воно вам треба?
"Викидав, потім купував і знову викидав"
А ось що розповів про свою колишню тютюнову залежність Віталій Коротков, голова громадської організації "Кіровоградський обласний клуб "За правову державу":
– Почав курити у вісімнадцять років, це був 1965-ий, – згадує 69-літній громадський діяч. – Я тоді навчався у Дніпропетровському театральному училищі, на режисерському факультеті. Всі там курили – і студенти, і викладачі. Закурив і я – за компанію. Бо, як відомо, з ким поведешся… І три роки я палив. Багато палив! Цигарки ж коштували копійки. А потім якось прочитав дещо з літератури про здоровий спосіб життя та порівняв себе з друзями, які займалися спортом. І задумався: чи гомо сапієнс я, якщо свідомо шкоджу своєму здоров’ю? А тут ще й мати узнала про мою погану звичку. "Що ж ти робиш, Віталику?" – сказала вона мені з таким докором! Я вирішив покинути. А залежність уже велика була. Я викидав цигарки, потім купував їх знову, викурював одну і, розуміючи свою дурість, викидав решту в сміття. Вважаю, кидати курити треба одним махом, а не зменшувати кількість цигарок. Але для цього треба навчитися поважати себе.
"А папа куре!"
Журналіст Сергій Копотієнко, за його словами, почав покурювати у дванадцять років.
– Економив на сніданках і купував цигарки, – згадує 36-літній чоловік. – Якось попався батькові, я навчався тоді у дев’ятому класі. Ох і влетіло мені! На деякий час я був відлучений від вулиці. Та все одно продовжував таємно покурювати. Поки мати, бачачи мої спроби сховатися, перестала лаятися. Так я ніби отримав від батьків дозвіл курити. Це було, коли ходив у одинадцятий клас. Сигарети мені купувала мати. Звісно, з фільтром – щоб не дуже шкодили дитині. Курив я й в інституті, і тривалий час після нього. Коли стукнуло тридцять два, відчув, що фізичний мій стан – не на висоті. А тут саме сталося перше серйозне подорожчання тютюнових виробів. Я підрахував, що цигарки мені дуже дорого обходитимуться. До того ж, почав мене повчати мій синок, якому тоді було п’ять років. "Папа, не кури", – казав він. Під впливом мами, звісно. І я кинув палити. Та через рік зірвався і курив протягом року. А потім знову кинув. Сподіваюся, назавжди. Тримаюся уже два роки. Хоча останнім часом, буває, хочеться викурити сигаретку. Можливо, це осінь так впливає на мене, бо навесні і влітку такої тяги не відчував.
