У художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна стало доброю традицією презентувати широкому загалові постать унікального поета, філософа, культуролога, мистецького й літературного критика, сотника армії УНР Євгена Маланюка тематичною виставкою «“Єдиним сном, єдиним болем…”.
Поезії Євгена Маланюка в ілюстраціях заслуженого художника України Андрія Надєждіна», в експозиції якої представлено понад 40 графічних композицій та книжкових заставок, виконаних для друкованих видань.
І це не випадково. Адже доба становлення Української Народної Республіки на початку ХХ століття явила світові потужну плеяду творчих людей, пасіонаріїв, які формували унікальне культурне середовище, вбачаючи майбутню державу як місце народження модерної, культурної нації, центром творення якої є людина самодостатня та відповідальна за свій талант і гідне його втілення. Юрій Липа, Юрій Дараган, Олександр Олесь, Олег Ольжич, Софія Левицька, Володимир Винниченко, Наталя Левицька-Холодна, Михайло Черешньовський та багато інших, діяльність і творчість яких і досі залишаються приховуваними за лаштунками ідеологічних та історичних міфотворчих нашарувань ще радянського часу від широкого українського загалу, хоча могла би стати основою для розвитку сучасної української культури.
Одне з чільних місць серед них займає Євген Маланюк – людина енциклопедичних знань, великого кругозору та іронічного характеру, що ніколи не цуралася навчання, не страшилася знову і знову коригувати своє ставлення до світу. Його погляди та думки, що вирізняються оригінальністю, індивідуальністю суджень, і донині є актуальними.
У теперішньому Кропивницькому Євген Маланюк пройшов дивовижну школу Єлисаветградського земського реального училища – навчального закладу, призначеного для підготовки майбутніх інженерів і техніків, який випустив наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. величну плеяду гуманітаріїв, серед яких були художник архітектури Яків Паученко, видатні актори Микола Садовський, Панас Саксаганський та Гнат Юра, композитор і диригент Кароль Шимановський, оспівувач українського степу Юрій Яновський, меценат української культури Євген Чикаленко, журналіст і громадський діяч Олександр Тарковський, один із провідних європейських фахівців з теорії нації та національних відносин першої половини ХХ століття Ольгерд-Іполит Бочковський, академік Георгій Проскура, професор живопису Олександр Осмьоркін.
Відверто борючись за Українську державу як середовище, в якому народна культура має знайти спосіб примирення з технократичною цивілізацією на основі національного інтересу, він рухає ідею прагматичного україноцентризму, який у Маланюка є стрижневим магнітом, налаштованим на збирання будь-яких українських часточок в єдиний культурний моноліт нації.
Саме він вводить в обіг оцінки історичних процесів поняття малоросійства, яке, на його думку, охоплює не лише Україну, а й європейську цивілізацію в цілому, визначаючи найбільшими вадами цього явища внутрішню духовну роздвоєність, невизначеність, що призводить до культурної кволості суспільства споживання, а звідси неможливості опору агресивності зла. Ідеї та передбачення Маланюка яскраво підтверджує наша сучасність.
Знайомству з його життям і творчістю я завдячую прекрасній людині – літературознавцю Леонідові Васильовичу Куценку – та роботі над художнім оформленням його наукового дослідження «Dominus Маланюк: тло і постать». Відвертість Маланюка та ясність викладу його думки справили одне з найбільших вражень на мою подальшу роботу як художника з його творчістю, так і на мій світогляд. Він завжди нагадував мені образ маминого тата діда Івана. Високої статури, з відкритим обличчям і ясним поглядом очей, з глибоким почуттям споконвічної народної української культури, закоханий у коней, як зриме втілення живого степу й дивовижного феномена козацької культури, представником якої він фактично і був. Саме реальна пам’ять про нього супроводжувала мене на шляху пізнання поезій і життя великого поета та громадянина Євгена Маланюка. Це було величне покоління з бажанням свободи.
На виставці, експонованій у музеї, ілюстрації творів Євгена Маланюка представлені у вигляді друкованих графічних композицій, об’єднаних з його поетичним словом, та в авторських оригінальних малюнках з музейної колекції сучасного українського образотворчого мистецтва, а також книги з дарчими написами, зокрема Леоніда Куценка: «Осередкові духовного життя рідного міста героя цієї книги – музею О. Осмьоркіна. Цілком щиро Леонід Куценко. Єлисавет. 17.01.02».
Завітайте до музею й ознайомтеся з виставкою! Не пожалкуєте!
Андрій НАДЄЖДІН,
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий
співробітник художньо-меморіального
музею О. О. Осмьоркіна
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий
співробітник художньо-меморіального
музею О. О. Осмьоркіна