Шановні депутати!
Вам випало виконати місію величезної історичної ваги – дати нову назву місту Кіровограду.
Від вашої волі залежить не тільки подальша доля міста та моральний клімат у ньому, а й, без перебільшення, майбутнє всієї України. Замінити назву «Кіровоград», символ упокорення України Радянською Росією як спадкоємницею Російської імперії, означає не просто підібрати влучну назву. Насправді це цивілізаційний вибір. Яким він буде? Стане демонстрацією перед усім світом, що українці в умовах російської агресії остаточно піднялися з колін, скинули багатовікові психологічні пута, накинуті Росією, усвідомлюють свою самобутність, а свою державу вважають самодостатньою і частиною європейського світу? Чи покаже, що Україна, навіть попри війну з Росією, залишається на московській орбіті, уражена комплексом меншовартості та самоїдством, приречена плестися на задвірках історії з перспективою рано чи пізно бути поглинутою агресивним сусідом?
Відправним пунктом вибору назви міста має стати усвідомлення саме того факту, що рішення навіть поза волею тих, хто його ухвалює, має характер цивілізаційного вибору. Не менше! І це відсуває на задній план усі інші аргументи. Тому заклики звузити тему перейменування Кіровограда до повернення царської назви Єлисаветград рівнозначні відмові від того, щоб бути самодостатньою нацією і самодостатньою державою. Це заява, що ми –юрба громадян, позбавлених власної гідності і глибоко вражених комплексом власної ущербності. Фактор російсько-української війни віддзеркалює це особливо яскраво.
Спроби припасувати до вибору історичні аргументи у вигляді первісної назви міста погано приховують прагнення залишити Україну в московському стійлі. Адже свого часу Росія, як і всі інші імперії, нав'язувала поневоленим свої топоніми, щоб вкорінити у свідомості населення та всього світу, що це її предковічна земля. Звідси тисячі російських імперських та російських радянських назв в Україні. І Єлисаветград зокрема. Тому вибір назви Єлисаветград засвідчить, на радість Путіну, що самі українці вважають Степову Україну не своєю землею, а російською. Замінити назву Кіровоград на Єлисаветград означає проявити ніде не бачене у світі самоїдство та цинізм стосовно героїв, які загинули чи були поранені у війні з Росією в 2014–2015 рр. Невже наші воїни проливали свою кров на Донбасі заради того, щоб змінити назву міста на російську імперську, яка символізує поневолення України Росією в минулі часи? Реанімація назви Єлисаветград – це:
1. Визнання того, що нам комфортно бути поневоленими Росією.
2. Вкорінення в Україні та поза нею враження про тимчасовість Української держави.
3. Демонстрація для Росії, що українці психологічно продовжують перебувати в її орбіті, чим підкріпити сподівання Москви поглинути Україну, а отже, й наснажити на подальшу війну.
Крім того, згідно із сучасними науковими уявленнями, фортеця Святої Єлисавети не є відправним пунктом історії Кіровограда. Адже першоджерелом появи міста були козацькі поселення, наявність яких дала змогу закласти тут фортецю Святої Єлисавети і завдяки яким вона, на відміну від багатьох російських фортець у Степовій Україні, вижила. Указ Катерини II від 14 лютого 1775 р. проголошував Єлисаветградом якраз фортецю із сукупністю навколишніх поселень.
Не витримують наукової критики спроби відділити назву фортеці від імені російської цариці Єлизавети Петрівни. Як і у випадку із Санкт-Петербургом (містом Святого Петра), Єкатеринбургом, Катеринославом тощо Росія цілеспрямовано використовувала перегук царських імен та імен святих.
Перейменування Кіровограда на Єлисаветград є неприйнятним, бо:
1. Уславлення російської цариці Єлизавети засвідчуватиме, що сучасні українці схвалюють поневолення України Росією в минулому.
2. Вкорінюватиме у свідомості не тільки населення міста, а й усіх українців почуття меншовартості, власної ущербності, нездатності до самостійного державного життя, а отже, суперечать національним інтересам України.
3. Формуватиме ідеологічне підґрунтя для російських претензій володіти Україною, морально обеззброюватиме перед російською агресією.
4. Викличе глибоке несприйняття серед містян, адже більша частина їх довела під час Революції гідності, а згодом після початку російської агресії свій патріотизм та європейськість.
5. Сповокує протести по усій Україні політичну й міжрегіональну напругу.
6. Стане наругою над пам'яттю мешканців міста та області, які віддали свої життя за незалежність України проти агресії Росії у війні 2014–2015 рр.
Натомість існує варіант нової назви міста, який відповідає і національним інтересам України, і географічним та історичним особливостям краю, і світовій практиці надання назв населеним пунктам. Такою назвою є Інгульськ, від річки Інгул, на якій стоїть місто.
Назва Інгульськ є оптимальною, бо:
1. Назва міста за назвою річки – типова світова та українська практика (м. Ромни – р. Ромен, м. Бердянськ – р. Берда, м. Іннсбрук – р. Інн, м. Ужгород – р. Уж, м. Полтава – р. Лтава тощо).
2. Назва Інгульськ милозвучна, колоритна й ідеологічно нейтральна, не викличе несприйняття в містян, мешканців області та України загалом, а проте буде сприяти формуванню здорового українського патріотизму.
3. Назва Інгульськ закорінює історію міста в козацькі часи, перегукується з адміністративно-територіальною одиницею Вольностей Війська Запорозького Низового – Інгульською паланкою, розташованою південніше на пограниччі сучасних Кіровоградської, Дніпропетровської та Миколаївської областей.
5. На європейських картах 1750–1770-х рр. фортеця Святої Єлисавети позначена як Інгулгород.
6. Слобода Лелеківка, яка нині є одним із передмість Кіровограда, мала первісну назву Інгульська слобода.
7. Назва Інгульськ не повторюється в назві інших міст, має свій шарм і легко стане основою для неповторного бренду міста у світі.
8. Перейменування Кіровограда на Інгульськ перегукується з вибором Дніпропетровською міською топонімічною комісією гідроніму Дніпро для перейменування Дніпропетровська.
Шановні депутати! Сподіваємося, що Ви усвідомлюєте рівень відповідальності, яка лягла на Ваші плечі, й ухвалите рішення, яке відповідатиме національним інтересам України та увічнить Вас у пам'яті майбутніх поколінь українців.
