Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР. Це наклало відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії змінювався з часом, і досі єдиної думки щодо її причин не існує.
Спочатку керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень зі Швеції, де на Фоксмаркській АЕС були знайдені радіоактивні частинки, принесені із СРСР, й оцінки масштабів зараження розпочалася евакуація близько 130 тисяч мешканців Київської області із забруднених районів. Радіоактивного ураження зазнало близько 600 тисяч осіб, насамперед – ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС згодом було створено тридцятикілометрову зону відчуження.
Чорнобильська АЕС розташована поблизу міста Прип’яті, за 18 кілометрів від Чорнобиля, за 16 кілометрів від білоруського кордону і за 110 кілометрів від Києва. До аварії на станції використовувалися чотири реактори РБМК-1000 (реактор великої потужності канального типу) з електричною потужністю 1000 МВт (теплова потужність – 3200 МВт) кожен. Ще два аналогічних реактори будували. ЧАЕС виробляла десяту частку електроенергії України.
О 1:23:50 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблоку частково обвалилася, при цьому, як заведено вважати, загинула одна людина. У різних приміщеннях і на даху почалася пожежа. Суміш з розплавленого металу, піску, бетону й частинок палива розтеклася по підреакторних приміщеннях. Унаслідок аварії стався викид радіоактивних речовин, у тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду-131 (період напіврозпаду – 8 днів), цезію-134 (період напіврозпаду – два роки), цезію-137 (період напіврозпаду – тридцять років), стронцію-90 (період напіврозпаду – двадцять дев’ять років). Ситуація погіршувалася тим, що в зруйнованому реакторі продовжувалися неконтрольовані ядерні й хімічні (від горіння запасів графіту) реакції з виділенням тепла, з виверженням з розлому протягом багатьох днів продуктів згорання радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин зі зруйнованого реактора вдалося лише до кінця травня 1986 року завдяки мобілізації ресурсів усього СРСР й ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.
Існують принаймні два різних підходи до пояснення причини чорнобильської аварії, які можна назвати офіційними, а також декілька альтернативних версій різної міри достовірності. Спочатку провину за катастрофу покладали майже повністю на персонал станції. Таку позицію зайняли Державна комісія, сформована в СРСР для розслідування причин катастрофи, суд, а також КДБ СРСР, що проводив власне розслідування. МАГАТЕ у своєму звіті 1986 року також у цілому підтримало цю версію. Значна частина публікацій у ЗМІ, у тому числі й недавніх, ґрунтується саме на цій версії. Грубі порушення правил експлуатації АЕС, скоєні персоналом ЧАЕС, за цією версією полягали в проведенні експерименту будь-якою ціною, не зважаючи на зміну стану реактора; виведенні з роботи технологічного захисту, який просто зупинив би реактор ще до того, як він потрапив у небезпечний режим; замовчуванні масштабу аварії в перші дні керівництвом ЧАЕС.
Проте в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, зокрема і в МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) 1993 року опублікував новий звіт, що приділив більше уваги серйозним проблемам у конструкції реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених 1986 року, було визнано помилковими.
У сучасному викладі причини аварії такі: реактор був неправильно спроектований і тому небезпечний; персонал не був проінформований про небезпеки; персонал допустив низку помилок і неумисно порушив чинні інструкції; відключення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.
"Ґрінпіс" і міжнародна організація "Лікарі проти ядерної війни" стверджують, що внаслідок аварії лише ліквідаторів померли десятки тисяч, у Європі зафіксовано десять тисяч випадків вроджених патологій у немовлят, десять тисяч випадків раку щитовидної залози і очікується ще п’ятдесят тисяч. За даними організації "Союз "Чорнобиль", з більш ніж півмільйона ліквідаторів десять відсотків померли і 165 тисяч стали інвалідами.
Точну кількість постраждалих від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Окрім загиблих працівників АЕС і пожежників, до них слід віднести хворих військовослужбовців і цивільних осіб, котрі брали участь у ліквідації наслідків аварії, і мешканців районів, які зазнали радіоактивного забруднення. Визначення того, яка частина захворювань є наслідком аварії, – вельми складне завдання для медицини і статистики. Вважається, що більша частина смертельних випадків, пов’язаних з дією радіації, була або буде викликана онкологічними захворюваннями.
"Чорнобильський форум" – організація, що діє під егідою ООН, у тому числі таких її організацій, як МАГАТЕ і ВООЗ, – 2005 року опублікувала доповідь, у якій проаналізовано численні наукові дослідження впливу чинників, пов’язаних з аварією, на здоров’я ліквідаторів та населення.
Висновки, що містяться в цій доповіді, а також у менш докладному огляді "Наслідки Чорнобиля", опублікованому цією ж організацією, значно відрізняються від наведених вище оцінок. Кількість можливих жертв до теперішнього часу і в найближчі десятиліття оцінюється в декілька тисяч осіб. При цьому підкреслюється, що через малі дози опромінення, отримані більшістю населення, ефект від дії радіації дуже важко виділити на тлі випадкових коливань захворюваності і смертності від інших чинників, не пов’язаних безпосередньо з радіацією. Наприклад, збільшення смертності й скорочення тривалості життя в трьох країнах, що найбільш постраждали від аварії, а також зміна вікового складу населення в деяких дуже забруднених районах (частина молодого населення виїхала).
Також наголошено, що підвищений рівень захворюваності серед людей, які не брали участі безпосередньо в ліквідації аварії, а переселених із зони відчуження в інші місця, не пов’язаний безпосередньо з опроміненням (у цих категорій населення дещо підвищена захворюваність серцево-судинної системи, порушення обміну речовин, нервові хвороби й інші захворювання, що не спричинює опромінення), а викликаний стресами, пов’язаними з фактом переселення, втратою майна, соціальними негараздами, страхом перед радіацією.
Беручи до уваги велику кількість людей, які живуть в областях, радіоактивно забруднених, навіть невелика різниця в оцінці ризику захворювання може призвести до великої різниці в оцінці очікуваної кількості хворих. "Ґрінпіс" і низка інших громадських організацій наполягають на необхідності взяття до уваги впливу аварії на здоров’я населення й в інших країнах.
Підготував до друку Юрій ЛІСНИЧЕНКО
