– Значимість цієї проблеми для нашого суспільства важко переоцінити, адже лише в нашому місті зараз налічується близько 700 сиріт, – зазначив Геннадій Вадимович. – Цифра ця постійно змінюється завдяки тому, що частина такий дітей знаходить своїх усиновителів. Головою опікунської ради я працюю близько двох років, і мені приємно відзначити, що за цей період 277 сиріт були влаштовані у сім’ї. При цьому постійно зростає частка національних усиновителів та опікунів. Це свідчить про те, що у суспільстві змінилось ставлення до сиріт, з’явилось розуміння значущості даної проблеми. Однією з причин таких змін, можливо, стало й те, що, відповідно до законодавства, усиновителі та опікуни у правах прирівняні до біологічних батьків, їм виплачуються всі належні соціальні допомоги на дітей, зростає їх підтримка державними органами влади, громадськими організаціями. А можливо, й недавня криза далася взнаки. Я свого часу займався проблемою соціальної активності громадян під час суспільних потрясінь, коли люди відходять від споживацьких пріоритетів і повертаються до справжніх моральних цінностей. Можу стверджувати (і це підтверджують наукові дослідження), що саме в такий період у людей підвищується соціальна відповідальність за своїх ближніх, тих, хто потребує особливої уваги та турботи. Словом, у комплексі всі ці причини і привели до того, що з року в рік дітей у сиротинцях меншає.
Нарешті створена і єдина інформаційно-аналітична система "Діти", де зібрані відомості про кожну українську сироту, зміни у її соціальному статусі. Також така база стовідсотково унеможливлює зловживання та порушення законодавства при усиновленні малечі. Крім того, на її веб-сторінці "Сирітству – ні" кожен громадянин може отримати повну інформацію про можливих прийомних дітей.
Завдяки високому професіоналізму працівників служби у справах дітей, де працюють люди самовіддані та щедрі душею, ми часто вирішуємо складні житейські проблеми, захищаємо права дитини. Навіть беремо участь у виховному процесі, коли доводиться впливати на маленького бешкетника, з яким не може впоратись опікун. Є у нас такий хлопчик, до якого вжили певних заходів, щоб якось вплинути на дитину, повернути її з хибної стежки. Школяра довелось перевести в іншу школу, щоб вирвати з негативного середовища, закріпити за ним соціального педагога, і хлопчик поступово виправив свою поведінку, на підтвердження своїх успіхів у школі щотижня приносить свій щоденник для перевірки у службу в справах дітей.
Працівники служби та члени опікунської ради постійно відслідковують долі дітей, які потрапили у прийомні сім’ї, до досягнення ними 18-річчя. Бувають випадки, коли стосунки усиновлювачів із сиротами не складаються і дитина повертається до державного закладу. Звичайно, це дуже велика психологічна травма для малюка, тому наше завдання – дуже ретельно розглядати кандидатури потенційних усиновлювачів, зважати на всі аспекти їхнього матеріального становища, моральних якостей тощо.
Наведу ще один приклад. У Кіровограді є одна сім’я, де мати психічно хвора. В одній квартирі вона проживала разом із сином та своєю матір’ю. На жаль, стан хворої з кожним днем погіршується, вона поводиться неадекватно, і дитині перебувати в такій обстановці досить складно. Тому було прийнято рішення направити хлопчика в інтернат. Він вже в досить свідомому віці й розуміє всю складність ситуації, добре навчається, гарно поводиться у колективі й не забуває про своїх рідних. Тобто буває й так, що дитині краще проживати в інтернаті, а не в родині.
Ситуації в житті складаються різні, а наше завдання – зробити все можливе, щоб дитині жилося добре. Зараз у суспільстві культивуються родинні цінності, люди стали трохи добрішими до оточуючих, і це вселяє надію на те, що з кожним роком сиріт у нашій країні меншатиме. Кожна осиротіла дитина знайде свою родину і виросте повноцінним громадянином суспільства. Але при цьому держава повинна вирішити багато питань щодо соціального захисту сиріт після досягнення ними повноліття. Адже часто так трапляється, що після закінчення школи юнак чи дівчина залишаються сам на сам із житейськими проблемами: не мають житла, достойного заробітку. Добре, коли вони стають студентами вищих навчальних закладів, там їм надається гуртожиток, а по закінченні навчання ректор потурбується про перше робоче місце для такого випускника. Та це, швидше, виняток з правил. Сиротам доводиться долати життєві перепони самотужки. Якщо вони впораються з усіма викликами – добре, а якщо ні – то стають, на жаль, на кримінальну стежку. Тому держава повинна допомагати таким дітям, і те, що зараз взято курс на усиновлення сиріт, – це перший крок до вирішення проблеми.
Оксана ВЕРСТЮК
Фото Олега ШРАМКА
ЗНАЙТИ СВОЮ РОДИНУ
Читайте також
