Стаття 46 Конституції України закріпила право громадян на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, організацій, установ, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до статті 253 Кодексу законів про працю України, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях не залежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.
Рух українського суспільства на шляху європейського вибору, зростання добробуту громадян гальмується тіньовою економікою та нелегальною зайнятістю. Це – одна з найактуальніших проблем, що потребує усвідомлення кожним роботодавцем, кожним підприємцем.
Хоча більшість роботодавців дотримуються трудового законодавства, чимало таких, що порушують його. Бажання не сплачувати податки та передбачені чинним законодавством страхові внески зумовлюють наявність нелегальної зайнятості й видачу заробітної плати “в конверті”.
Виплата заробітної плати “в конверті” тільки на перший погляд сприяє зростанню доходів працівників і прибутків підприємців. Насправді це послаблює соціальний захист найманих працівників, причетних до тіньової економіки, зменшує надходження до бюджетів усіх рівнів та до Фондів соціального страхування і в кінцевому підсумку обертається зубожінням тих, хто навчає і виховує наших дітей, дбає про культурний і професійний розвиток, фізичне і моральне здоров’я нації, забезпечує обороноздатність країни. За такої ситуації наша держава не може створити умови для гідного життя пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт.
Тіньова зайнятість не відповідає довготерміновим інтересам і самого підприємництва. Вона знижує трудову активність працюючих, руйнує моральні принципи.
Нелегальна трудова зайнятість – це повна соціальна незахищеність найманого працівника (відсутність трудового стажу, відпустки, пенсійного забезпечення, неможливість скористатися лікарняним під час хвороби); чималі збитки, які завдаються громадянам через несплачені податки та отриману обманним шляхом допомогу по безробіттю з бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; відповідальність перед законом, і не лише самого роботодавця, а й “нелегала” також.
Досягнення нової якості життя наших співвітчизників потребує гармонійного балансу інтересів суспільства, держави й бізнесу, соціальної відповідальності підприємців.
Для забезпечення свого майбутнього найманий працівник повинен вимагати від роботодавця легального оформлення трудових відносин через укладання трудового договору. У разі відмови роботодавця від укладання трудового договору кожен громадянин має право звернутись до компетентних державних органів за захистом своїх конституційних прав.
Частиною другою статті 2 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівники реалізують своє право на працю укладенням трудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою. Працівник як сторона трудового договору – це завжди фізична особа. Інша сторона трудового договору – власник підприємства чи уповноважена ним особа. Стороною трудового договору може бути також фізична особа, котра уклала трудовий договір з працівником.
Відповідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 р. №260, приватний підприємець та найманий працівник укладають між собою трудовий договір, форма якого затверджена Порядком реєстрації трудового договору, та реєструють його у державній службі зайнятості. Трудовий договір між працівником та фізичною особою укладається у трьох примірниках. Перший з них знаходиться у фізичної особи-підприємця, другий – у працівника, третій залишається у державній службі зайнятості, яка здійснює реєстрацію трудового договору. Фізична особа – підприємець повинен у тижневий термін з моменту фактичного допуску працівника до роботи зареєструвати укладений договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання.
Документи для реєстрації трудового договору: паспорт, свідоцтво про реєстрацію підприємницької діяльності, довідка відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код - подаються сторонами особисто.
Відповідно до Постанови від 29.10.2009 року № 1168 "Про деякі питання застосування законодавства про працю фізичною особою, яка використовує найману працю", у разі відсутності працівника:
- при реєстрації трудового договору роботодавець подає копію довідки, виданої працівникові, про присвоєння ідентифікаційного номера, його трудову книжку та пред’являє паспорт; підпис працівника у примірнику трудового договору посвідчується нотаріально;
- при розірванні трудового договору за ініціативою роботодавця у випадках, визначених Кодексом законів про працю України, роботодавець зобов’язаний письмово повідомити центр зайнятості про свій намір та у визначені строки провести передбачений розрахунок з працівником. Зняття державною службою зайнятості з реєстрації трудового договору поводиться за умови подання роботодавцем: примірника трудового договору, заяви про зняття трудового договору з реєстрації із зазначенням дати звільнення з роботи працівника та підстав розірвання трудового договору; копій документів, що підтверджують: надсилання працівникові повідомлення про намір розірвати з ним трудовий договір; проведення передбаченого законодавством розрахунку з працівником або копію платіжної відомості із зазначенням суми депонованої заробітної плати.
Внесено зміни до бланку трудового договору крім пункту 11 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 N 260, (у редакції наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 14.10.2010 N 320), який набрав чинності з 01.01.2011.
Відділ взаємодії з роботодавцями
Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості
