Поповнюється кропивницька медична спільнота молодими лікарями. Один з таких – Сергій Баранов, сімейний лікар центру первинної медико-санітарної допомоги №2. І хоча молодий лікар тільки-но розпочинає свій трудовий шлях, його професійному стажу – лише близько двох років, але він устиг себе добре зарекомендувати як знаючий фахівець, кваліфікований спеціаліст. Про нього – гарні відгуки у трудовому колективі. А головний лікар ЦПМСД №2 Сергій Златопольський зовсім не здивувався, коли я зателефонувала йому із пропозицією написати саме про лікаря Баранова.
– Мабуть, я знайшов своє покликання, – каже він сам. – Все в моєму житті складалось так, що я оберу саме професію медика. Народився в селі Кіровому Херсонської області. Після закінчення школи пішов навчатись у спеціалізований ліцей, а вже потім вирішив вступати до медичного вишу. Обрав Дніпропетровську медичну академію. Навчався добре. Був розподілений в одне із сіл Херсонської області, і вийшло так, що в територію обслуговування входило й моє рідне село. Призначили мене завідуючим амбулаторією та сімейним лікарем. Обслуговував дев’ять населених пунктів – невеликих сіл, однак це – майже шість тисяч осіб населення. Пропрацював рік, а потім перевівся до Кропивницького, бо одружився, звідси моя дружина. У нас народилась донечка, і ми вирішили оселитись саме в цьому місті.
Роботу довго шукати не довелося, звернувся до нашого головного лікаря Сергія Златопольського, і він мене взяв на роботу в Балашівську амбулаторію центру первинної медико-санітарної допомоги №2. Минуло лише 11 місяців, а мені здається, що я вже зріднився і зі своїм колективом, і зі своїми пацієнтами. Досвіду у мене достатньо, бо почав працювати, ще навчаючись в академії. Спочатку – медичною сестрою у відділенні протезування відомої вже, мабуть, всім лікарні ім. Мечникова у Дніпрі, набував досвіду і в дитячій хірургії. Словом, усі набуті знання потім мені дуже знадобились у подальшій роботі на селі. Бо бувало таке, що доводилось робити і дрібні хірургічні операції, і дітей лікував, і за людьми поважного віку наглядав. Це мій неоціненний професійний досвід.
Умови праці зараз нормальні, хоча може бути й краще, бо мені є з чим порівнювати. В Херсонській області довелось працювати, у так би мовити, зразковій амбулаторії, де було все необхідне для роботи сімейного лікаря. Кабінет, оснащений всім необхідним, а також обов’язково була сумка сімейного лікаря. Тут вона одна на всю амбулаторію. Я зараз приходжу до пацієнта, але можу дати лише рекомендації, а не надати першу медичну допомогу, навіть в плані якихось медичних препаратів. Людині погано зараз, і вона не може чекати, коли родичі збігають в аптеку за ліками. А був би повний набір сімейного лікаря – я відразу б надав необхідну допомогу.
Я не можу сказати, що всі поліклініки Херсона такі реформовані, але в моїй амбулаторії були і комп’ютери, й Інтернет, ми мали електронну базу пацієнтів. Таку систему хочуть запровадити і в Кропивницькому. Це добре. Але для цього потрібно планомірно готувати медперсонал. Бо у нас до всього нового більше схильна молодь, а старше покоління здебільшого працює, як і років десять тому.
Ось зараз є приклади розроблених мобільних додатків для зв’язку із своїм сімейним лікарем. Тобто в онлайн-режимі ти можеш записатись на прийом на певний час, щоб не чекати в черзі. А я, лікар, бачу, скільки у мене пацієнтів буде сьогодні. Так само можу дати необхідні рекомендації своїм пацієнтам, дізнатись про їхнє самопочуття. Коли у нас рівень інформатизації буде на такому рівні, то я обов’язкову встановлю собі в смартфон цей додаток. І знову ж, мені здається, що це буде прерогатива лише молоді, хоча старшому поколінню також потрібно опановувати новітні технології.
Також одним із нагальних для вирішення питань є підвищення профілактичної освіченості населення – людям треба розуміти, необхідно обов’язково періодично з’являтись до лікаря задля попередження різних захворювань. Люди зараз приходять або під час різних соціальних акцій, як-то безкоштовні медичні огляди, або за отриманням рецептів на безкоштовні ліки. А ще за різного роду медичними довідками, за лікарняними. Немає розуміння того, що про здоров’я потрібно дбати все своє життя. Особливо це стосується молоді, яка часто-густо звертається до лікаря, коли, як то кажуть, припече. Спочатку займаються самолікуванням, довіряючи рекламі, а потім, коли вже немає сил терпіти, приходять до лікаря. Тоді вже доводиться призначати дорогі ліки. А можна ж було обійтися дешевими медичними засобами, якби вчасно встановили діагноз і не втратили дорогоцінного часу.
У Херсоні сімейна медицина функціонує за тими правилами, яких нас вчили в академії. Сімейний лікар веде пацієнта від трьох днів життя, коли дитинку виписують з пологового будинку, і до останнього її дня. Так має бути. Так зараз готують сімейних лікарів. А в Кропивницькому досі є розподіл на педіатрію та сімейну медицину. Знаю, що терапевти бояться обслуговувати дітей, навіть коли пройшли відповідну підготовку. Ну, є такий психологічний бар’єр. Хоча я цього не розумію.
Слухаю зараз про медичну реформу. Я – її прихильник, хоча до всього потрібно підходити із холодною головою. Дуже багато незрозумілого стосовно фінансової частини. Населенню по телевізору розповіли, що зарплата у сімейного лікаря буде досить високою. Але забули сказати про велике навантаження, відповідальність, які лягають на лікаря. Набрати для обслуговування необхідну кількість населення – не проблема, бо в Україні зараз досить великий дефіцит професійних кадрів. У нашій амбулаторії є дільниці, де немає лікаря, тож пацієнтів розподіляють між іншими спеціалістами. А от, щоб повністю забезпечити лікаря всім необхідним для повноцінного виконання ним професійних обов’язків, поки що цього немає.
Але реформа – хороша штука. Я її підтримую. Досить нам працювати по-старому. В усьому світі сімейний лікар – багатопрофільний спеціаліст. Якщо вже сімейний лікар не зміг допомогти, то лише тоді потрібно звертатись до “вузького” спеціаліста, але за направленням сімейного лікаря. Люди сподіваються на швидке зцілення. Так не буває. Бо сімейним лікарям доводиться стикатись саме із хронічними захворюваннями. І тут швидкого результату не існує. Якщо хірург виконає операцію і через кілька днів людину виписують, і їй залишається лише дотримуватись рекомендацій, щоб знову вести повноцінний спосіб життя, то сімейний лікар веде свого пацієнта досить тривалий час. При цьому в лікуванні він має враховувати всі особливості організму та призначати індивідуальне лікування. Отже, нам, сімейним лікарям, постійно потрібно дбати про підвищення свого професійного рівня, а новітні стандарти медицини, її забезпечення сучасною апаратурою – нам у поміч.
Записала Оксана ВЕРСТЮК
Фото Ігоря ФІЛІПЕНКА
