У кіровоградській же асоціації незалежних юристів та журналістів "Демократичний простір" дослідили, наскільки відповідає харківська угода нормам чинного законодавства України. Ось що розповів про результати цього дослідження голова асоціації магістр прав у порівняльному конституційному праві, член Міжнародної асоціації юристів у Лондоні радник юстиції Валерій Шевчук.
Законом України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року встановлено, що “міжнародний договір України може бути пролонгований відповідно до умов, визначених самим міжнародним договором”. Угода між Російською Федерацією та Україною “Про статус та умови перебування Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України” від 28 травня 1997 року (яка укладена на 20 років) передбачає її продовження на п’ятирічні періоди. "На підставі цього ми дійшли висновку про те, що законних підстав для пролонгації дії цієї угоди у квітні 2010 року не існувало, оскільки не минуло 20 років з часу її укладення", – каже Валерій Шевчук.
Вказує Шевчук і на те, що так звана харківська угода абсолютно не окреслює мети пролонгації військової присутності ЧФ РФ в Україні, яка б відповідала національним інтересам нашої держави; в цьому документі згадується лише про інтереси Чорноморського флоту Росії.
Також, за словами юриста, він виявив, що в угоді відсутня норма, яка б забороняла вступ України у воєнні конфлікти з третіми державами. На його погляд, у цьому криється загроза національним інтересам України, оскільки, якщо кораблі ЧФ РФ, що базуються на її території, братимуть участь у бойових діях, наша держава, згідно з Резолюцією 29-ї сесії Генеральної асамблеї ООН, може розглядатися як співучасник агресії. Не передбачає документ і порядку здійснення Україною контролю за діяльністю розташованих на її території підрозділів збройних сил Російської Федерації. Не вказуються в угоді і підстави для її денонсації. Тим часом, статтею 56 Віденської конвенції про право міжнародних договорів передбачено, що “денонсація договору або вихід з договору, який не містить положень про його припинення, денонсацію або вихід з нього, не підлягає денонсації, і вихід з нього не допускається".
Прихильники цієї угоди аргументують її, так би мовити, корисність для української держави та її народу тим, що у статті 2 документа передбачено: “Орендна плата за перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, починаючи з 28 травня 2017 року, складається з платежів Російської Федерації Україні в розмірі ста мільйонів доларів США на рік, а також з додаткових коштів, які отримуються за рахунок зниження з дати набрання чинності цією угодою ціни в розмірі до ста доларів США від встановленої чинним контрактом між НАК "Нафтогаз України" і ВАТ "Газпром" на кожну тисячу кубометрів газу, що поставляється в Україну, виходячи з пільгового погодженого обсягу поставок, передбаченого згаданим контрактом за такою формулою: при ціні триста тридцять три долари США і вище за тисячу кубометрів газу зниження складе тридцять відсотків від такої ціни“.
"Однак цією статтею угоди не встановлено обов’язку Росії здійснювати вказані платежі упродовж усіх двадцяти пяти років, на які пролонговано угоду, – стверджує Валерій Шевчук. – Ця неконкретність, за теорією укладання міжнародних договорів та відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів, є неприпустимою. Крім того, за логікою все тієї ж статті 2 угоди, орендна плата має отримуватися Україною разом з пільговим газом з 28 травня 2017 року (немає гарантій того, що Росія так і тлумачитиме цей договір.) Щоправда, якщо вірити пояснювальній записці міністра закордонних справ України, такі оплати мають здійснюватися саме з дати її ратифікації сторонами. Однак документом не передбачено правового механізму здійснення цих оплат, що, на наш погляд, не свідчить про спрямованість угоди на захист національних інтересів України. Тобто в основу цієї угоди покладено принцип безумовної довіри до обіцянок Російської Федерації".
"Щоб оцінити обгрунтованість такої довіри, слід знати, як Росія виконувала попередні угоди з Україною, – продовжує Валерій Шевчук. – На думку ряду дослідників, російська сторона неодноразово порушувала угоду між Російською Федерацією та Україною про статус й умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, угоду між Кабінетом Міністрів України та урядом Російської Федерації про порядок використання полігонів бойової підготовки Військово-морських сил України військовими формуваннями Чорноморського флоту Російської Федерації від 16 березня 2000 року".
Посилаючись на вітчизняних дослідників, у тому числі на директора Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень Олексія Воловича, Валерій Шевчук наводить і приклади цих порушень. Так, у 2005 році було здійснено несанкціоновану висадку з десантного корабля ЧФ РФ “М.Фільченков” особового складу і техніки 382-го окремого батальйону морської піхоти (місце дислокації – місто Темрюк Краснодарського краю Росії) у районі мису Опук (АР Крим). Російська сторона не дотрималася зобов’язань щодо узгодження з компетентними органами України питань про проведення навчань та про перетин кораблями і підрозділами ЧФ РФ державного кордону України.
А 15 квітня 2008 року на морському полігоні бойової підготовки кораблями ЧФ РФ проводилися випробування авіаційної протичовнової ракети АПР-3МИ, яку в ході виконання зазначених заходів було втрачено. На адресу командування ВМС ЗС України від ЧФ РФ відповідних про це документів не надходило. 26 квітня 2008 року прикордонний наряд ДПС України виявив ракету на береговій смузі в Алуштинському районі АР Крим. Було встановлено, що боєприпаси такого типу не значилися в обліку під час розподілу та передачі майна Чорноморського флоту колишнього СРСР за угодою між Україною і Росією від 28 травня 1997 року. На підставі цього спеціалісти ВМС ЗС України зробили обгрунтоване припущення, що російська сторона доставила на територію України новий зразок озброєння, що не передбачалося українсько-російськими угодами.
А в рамках підготовчих заходів до відзначення 225-річчя з дня заснування Севастополя 29 квітня 2008 року в Севастопольській бухті Чорноморський флот РФ здійснив маневри, в ході яких з десантного корабля “Азов” проведено десантування 10 бронетранспортерів морської піхоти. Надалі ця бронетехніка здійснила марш вулицями міста до пункту постійної дислокації (бухти Козачої). При цьому Центр регулювання руху суден Міністерства транспорту та зв’язку України і підрозділи ДАІ МВС України не надавали дозволів на рух кораблів і переміщення вулицями міста бронетехніки.
Міністерство закордонних справ України висловило рішучий протест, коли 8 липня 2009 року вітчизняні правоохоронці затримали автомобілі ЧФ РФ, якими (з грубими порушеннями міжнародної угоди, без узгодження з компетентними органами України) здійснювалися перевезення крилатих ракет густонаселеним районом Севастополя.
На думку Валерія Шевчука, так звана харківська угода не узгоджується з чинним українським законодавством та не відповідає національним інтересам України.
