Такий непростий наїв
Андрій Ліпатов народився 29 травня 1960 року в Коломні Московської області. З 1966 року мешкав у Кіровограді. Закінчив Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування. Під час навчання захопився малюванням карикатур, розміщував їх у періодиці. З часом зацікавився живописом, хоча й працював інженером-конструктором. З 1993 року повністю присвятив себе мистецтву. Згодом почав отримувати запрошення на художні вернісажі й фестивалі, що дало йому можливість обмінюватися досвідом з митцями інших країн.
Не маючи художньої освіти, Андрій відносив себе до наївних художників. Його творчість є настільки своєрідною та оригінальною, що її сміливо можна виділити в новий напрямок. Про це йдеться і в численних відгуках на його картини. Зокрема, один з них так характеризує Ліпатова-митця: "Хоча й творить він, на перший погляд, у ключі наїву, творчість його надзвичайно своєрідна. Якщо спробувати знайти її місце в художньому потоці, то вона займе проміжну ланку між чистим наївом, самодіяльною творчістю, традиційним народним образотворчим мистецтвом та міською творчістю (мистецтво околиць). А якщо додати елементи кітчу, до якого особливо тяжіє колорит автора, то сміливо можна виділяти роботи художника в новий напрямок, якому ще й назви немає. Та зрозуміло одне – це художник широкого й витонченого смаку. Споконвічна емоційність, бурхлива фантазія, що йде від народної творчості в комбінації з професійною композицією, складний колір із закомпонованими взаємовиключними кольорами – це Андрій Ліпатов".
Чимало з картин митця знаходяться в художньому музеї в Черкасах, Кіровоградському міському художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна, музеях наївного мистецтва в Москві (Росія) та Беро (Франція), Вихорлатському музеї (Гуменне, Словаччина), Фонді культури "Volpe Stressens" (Буенос-Айрес, Аргентина), Кіровоградській обласній універсальній науковій бібліотеці (ОУНБ) імені Дмитра Чижевського, а також у приватних зібраннях в Україні, Росії, США, Великобританії, Німеччині, Франції, Італії.
Перелік його персональних виставок – дуже довгий. Перша з них відбулася з ініціативи кіровоградського художника і старшого друга Андрія Володимира Волохова в ОУНБ імені Дмитра Чижевського 1995 року. Протягом останнього десятиріччя його картини із задоволенням брали на експонування галереї як в Україні, так і поза її межами. Він брав участь у багатьох обласних, усеукраїнських та міжнародних виставках. 2004 року його твори були складовою виставки до 250-річчя нашого міста "Кіровоград у фарбах" в обласному художньому музеї. 2002 року Андрій Ліпатов став переможцем Сьомого міжнародного інтернет-арт-конкурсу (Йокогама, Японія), взяв участь у Четвертому бієнале наївного мистецтва (Франція, Андресі, 2006), Другому, Третьому та Четвертому фестивалях наївного мистецтва (Верней-на-Авре, Франція, 2006 – 2008) та в Міжнародній виставці "Митці світу" (Марсель, Франція, 2006), Другому міжнародному фестивалі "Фестнаїв-2007" (Москва, Росія), Дванадцятому салоні Діогена Таборда (Буенос-Айрес, Аргентина, І премія в категорії наїв-арт, 2007). Протягом 2007 – 2008 років картини художника взяли участь у Кембріджширському арт-ярмарку (Лінтон, Великобританія). 2008 року – в Дублінському арт-ярмарку (Дублін, Ірландія) та Бірмінгемському арт-ярмарку (Бірмінгем, Великобританія).
У представленій напередодні дня народження Андрія Ліпатова в обласному художньому музеї експозиції виставлено твори із зібрання родини художника, колекції Кіровоградського міського художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна, ОУНБ імені Дмитра Чижевського, приватних зібрань родин Березкіних, Цисів, із зібрань Юрія Любовича, Тамари Саміляк, Олександра Чуднова, Віктора Петракова, Юрія Матівоса, Світлани Сірик, Леоніда Багацького, Романа Любарського, Олександра Сікорського. Це роботи різної тематики: твори, присвячені рідному місту, українські "народні" картини, серії робіт останніх років "Тачки" та "Натюрморти", портрети відомих кіровоградців. Також на виставці представлені фотографії, листівки, альбоми, буклети, запрошення, так чи інакше пов’язані з творчістю Андрія Ліпатова.
На відкритті виставки справедливо добрі слова про художника і його творчість сказали мистецтвознавець член Національної спілки художників України провідний спеціаліст Кіровоградського міського художньо- меморіального музею Олександра Осмьоркіна Андрій Надєждін, заслужений журналіст України почесний член Всеукраїнського товариства краєзнавців Юрій Матівос, директор поліграфічно-видавничого центру ТОВ "Імекс-ЛТД" Тамара Саміляк, завідувач відділу мистецтв ОУНБ імені Дмитра Чижевського Світлана Ушакова, відомий краєзнавець Олександр Чуднов, почесний громадянин Кіровограда художній керівник Кіровоградського муніципального камерного хору Юрій Любович, директор Кіровоградського обласного художнього музею Тетяна Ткаченко.
Кожен з промовців відзначив надзвичайну талановитість митця, а також його доброту і відкритість у стосунках з людьми, які присутні також у кожній з його картин. Після відкриття виставки на вечірці з цього приводу друзі Андрія тривожилися, аби виставлені (і не виставлені) картини з часом не розійшлися поодинці у приватні чи державні колекції. Роботи Андрія особливо гармонійно існують одна поряд з іншою, тому варто було б відповідальним особам на ниві культури подумати про закупівлю для, наприклад, обласного художнього музею всієї виставленої експозиції або ж значної її частини. У цьому випадку збережеться цілісне уявлення про творчість митця-земляка, який своїми картинами багатьом у світі розповів про існування нашого Кіровограда.
Від карикатури – до самобутньої творчості
Увів в образотворче мистецтво Андрія Ліпатова його згодом близький друг до останніх днів земного життя художник Володимир Волохов, який і розповів "Вечірній газеті" про їхнє знайомство та подальшу дружбу й співробітництво.
– Так склалося, що моя майстерня знаходиться в будинку, де мешкав Андрій, – розповідає Володимир Волохов. – Познайомили нас спільні знайомі, які знали про його захоплення малюванням. Ми поспілкувалися з ним – і я зрозумів, що це залюблена в образотворче мистецтво людина. На той час Андрій створював карикатури й відсилав їх у газети й журнали, мав ще у своєму доробку небагато акварелей, деякі замальовки, малюнки тематичного характеру. Але через свою скромність не наважувався звернутися до професійних художників по пораду, над чим йому варто працювати далі, як відточувати художню майстерність. Тож я вирішив допомогти йому в цьому, тим паче, що в Андрія був великий творчий потенціал. З того часу ми почали часто зустрічатися, і ці зустрічі переросли у міцну дружбу.
Побачивши, що найкраще в Андрія виходять жанрові "народні" замальовки, я порадив йому працювати саме в цьому напрямку, означуваному як наїв. Перші такі його картини були виконані на ґрунтованому картоні (над цією технікою ми з ним ретельно попрацювали). Це близько двадцяти невеличких робіт, просякнутих гротескністю й народним гумором. Андрієві не вистачало професійної художньої освіти для чогось реалістичнішого, та цього йому, певно, й не потрібно було. Він знайшов себе саме в жанрі наїву, дуже добре оволодів мистецтвом композиції, а також умінням помічати в житті найдрібніші деталі і втілювати їх на картинах, переосмисливши перед тим на свій лад.
Андрієва вроджена інтелігентність не давала можливості художникові заявити про себе, наполягти на влаштуванні персональної виставки. Зрозумівши це, я зайшов у нашу обласну універсальну наукову бібліотеку, розповів працівникам її відділу мистецтв про самобутнього митця й запропонував організувати у відділі його персональну виставку. Там із зацікавленням поставилися до цієї пропозиції. Таким чином і відбулося перше представлення Андрієвих робіт широкій публіці. Багатьом ці твори сподобалися, хоча чимало професійних художників копилили губу й натякали на відсутність у них певних професійних нюансів. Та загалом, відгуки на виставку були позитивними. Це окрилило Андрія, він почав інтенсивно працювати, перейшовши за моєю порадою на іншу техніку – спочатку малював на папері, поки компонував композицію твору, а потім уже переносив створене на полотно.
Перша серія його робіт була присвячена народно-фольклорній тематиці. Її побачили відвідувачі виставок у Кіровограді, Одесі, Києві, Москві. Згодом він створив серії "Старий Єлисаветград", а також присвячені автомобілям, спортсменам, ретрозамальовкам. У Андрія з’явилося багато прихильників, він почав реалізовувати свої картини, що дало йому можливість з часом звільнитися з роботи на заводі "Гідросила" й повністю присвятити себе образотворчому мистецтву. За моєю порадою він перейшов на створення картин більшого формату. Згодом за допомоги моєї доньки його картини потрапили до Франції (я був присутнім на відкритті Андрієвої виставки в Марселі). Тамтешні фахівці прихильно поставилися до його творчості, відзначивши її оригінальність. Із Франції виставка помандрувала до Великобританії, де також здобула прихильників. З того часу картини Андрія вже щороку брали участь у виставках як в Україні, так і в різних країнах світу, де чимало з них і лишилося в приватних колекціях.
Однією з особливостей Андрієвої творчості є така собі серійність. Він обирав певну тему й присвячував їй певну кількість сюжетів. Вбираючи при цьому з книжок, розмов, спогадів матеріал для своїх картин, який чудернацьким чином згодом утілювався в його неповторні, насичені глибокою філософічністю, радістю, гумором і щиросердною добротою картини. У всій Європі (та й поза нею) високо оцінили його роботи. Тому й запросили на творчий зліт у Чехію. Туди він поїхав з дружиною і сином, працював і відпочивав, спілкувався з місцевими художниками кілька тижнів. Вдячний за гостинність, лишив у Чехії частину зі створеного там. Дуже хотів організувати персональну виставку в Ніцці. Ми ретельно готувалися до неї, та хвороба Андрія завадила здійснитися цьому задумові. В останні роки у ньому став помітним дуже значний творчий сплеск, який привів до початку роботи над новими темами й новими техніками.
Наша з Андрієм дружба тривала майже два десятиріччя. Я дуже радий, що в моєму житті була така відкрита, добра й надзвичайно талановита людина. Андрієві картини завжди випромінюватимуть сонячність душі художника й нагадуватимуть про його глибоку любов до життя й людей.
Юрій ЛІСНИЧЕНКО
