Пересвідчитися в цьому можна на прикладі хоча б КДПУ імені Володимира Винниченка. Із самого початку прийому документів (а на це Міністерство освіти і науки України відвело для охочих навчатися на стаціонарі лише два тижні) біля педуніверситету виникло справжнісіньке Вавилонське стовпотворіння. Працівники приймальної комісії пояснювали неможливість швидко приймати від абітурієнтів документи тим, що ті здають їх одночасно на кілька спеціальностей і заповнюють необхідні бланки дуже повільно, що доводиться працювати і з тими абітурієнтами, у яких кількість балів, здобутих під час зовнішнього незалежного оцінювання, нижча за прохідні 124. Але такі випускники також здають документи і, не маючи шансів на вступ, теж стають у чергу до приймальної комісії.
Абітурієнти ж і їхні батьки докоряли працівникам педуніверситету невеликою кількістю задіяних у прийнятті документів секретарів, їх повільною роботою й відсутністю будь-яких умов для перебування в навчальному закладі великої кількості людей протягом тривалого часу.
Такі ж тиснява, нервове напруження й загальний безлад супроводжували перебіг подачі документів у ВНЗ в усій Україні, що, нарешті, змусило міністра освіти і науки України Дмитра Табачника подовжити термін прийняття документів від абітурієнтів на денну форму навчання до п’ятого серпня…
Побувавши в Кіровоградському педуніверситеті другого серпня, автор написаного вже не побачив там черг при вході до навчального закладу. У приміщенні, де секретарі факультетів допомагають заповнювати абітурієнтам необхідні документи, а потім приймають їх, перебувало менше десяти молодих людей. На вулиці на них очікувало лише кілька батьків. Ажіотаж попередніх тижнів розтав, як сніг під весняним сонцем. А до кінця подовженого терміну прийому документів на денні відділення лишалося ще чотири дні…
Тож виникає питання: навіщо було спочатку запроваджувати двотижневий марафон, протягом якого абітурієнти з батьками вистоювали довжелезні черги в різні ВНЗ (бувало, що й у різних містах!), а потім милостиво його подовжити, звинувачуючи в нерозумному рішенні скорочення терміну подання документів кого завгодно, але не "мудрих" його ініціаторів. Сподіваємося, що помилки цьогорічної вступної кампанії міністерство освіти і науки України візьме до уваги й не розкладатиме наступного року під ноги абітурієнтам ті ж граблі й не змушуватиме їх знову (як їхніх попередників) товктися на них.
Юрій ЛІСНИЧЕНКО
