Як зазначила, відкриваючи мітинг, депутат міської ради перший секретар міськкому КПУ Валентина Шаповалова, традиційно з року в рік кіровоградці збираються біля цього пам’ятника, щоб віддати належну шану тим, хто до останнього захищав наше місто від ворожої навали. На мітингу виступили ветерани Збройних Сил полковники Михайло Романов, Євген Воронін, підполковник Володимир Краснокутський, учасниця Великої Вітчизняної війни Лідія Ємець, секретар обкому комсомолу Юрій Грачов, ветерани праці, діти війни... Учасники мітингу закликали всіх свято берегти в пам’яті історичні віхи не такого вже й далекого минулого. Тим більше, що сьогодні з’явилося чимало інсинуацій, наприклад, що кіровоградці зустрічали фашистських поневолювачів... з хлібом і сіллю. Насправді ж Кіровоград ще з липня 1941-го готувався до серйозної оборони, незважаючи на те, що майже весь його гарнізон перебував тоді в діючій армії. Вагомим імпульсом в організації оборони міста було прибуття в Кіровоград в середині липня 79-го прикордонного Ізмаїльського загону, командир якого підполковник Сергій Грачов, очоливши гарнізон, розпочав діяльну подвижницьку роботу по евакуації цінностей з міста та підготовку його до оборони. Ось що згадував колишній технік-технолог «Червоної Зірки» Іван Тернуха:
– Робітники заводу «Червона Зірка» приступили до спорудження оборонних рубежів на підступах до міста. Копали протитанкові рови, траншеї, встановлювали заслони. І все це під вогнем і бомбами гітлерівських літаків. Керував роботами інженер Вовченко та комісар Ізмаїльського загону Привалов...
А 3 серпня, коли ворог хотів «з ходу» зайняти Кіровоград, розпочався запеклий бій, який тривав два дні.
«4 серпня під Кіровоградом точився жорстокий бій, – повідомляється в «Історії міст і сіл УРСР» по Кіровоградській області. – Під прикриттям кулеметного вогню прикордонники кілька разів кидалися в багнетну атаку. Кожен з них бився за десятьох. Незважаючи на значну перевагу в живій силі і техніці, противник зазнав під Кіровоградом значних втрат. Героїчно обороняли місто в повітрі бійці 4-го авіаційного Корпусу полковника Володимира Судця».
Багато було і ополченців. Серед них відзначилася молода кіровоградка –Тамара Аксьонкіна, яка добровільно пішла служити в 79-й прикордонний загін медпрацівником. Десяткам бійців протягом дводенного бою врятувала життя наша землячка, допомогала артилеристам – підносила снаряди. За мужність і героїзм наказом командуючого 6-ї армії Малиновського нагороджена орденом Червоного Прапора. А на прикінці травня 1942 року при прориві з оточення командир (не загону, а вже полку) – Грачов і медпрацівник Аксьонкіна, рятуючи прапор частини, загинули в бою під Харковом. У в 1965 році, вшановуючи ім’я відважної патріотки, на 20-ту річницю Перемоги, кіровоградська вулиця Спортивна, на якій проживала Тамара, переіменована на її честь.
- Можливо, й знаходилися такі люди, – зауважив учасник мітингу генерал-майор у відставці Володимир Зуєв, – які, забувши про совість, зустрічали ворога з хлібом-сіллю. Усілякої нечесті і в нас було досить. Але імена їхні ніхто не знає, бо, окрім огиди, вони ніякого почуття у нас не викликають. Зате ім’я Тамари Аксьонкіної, Сергія Грачова і його бійців для всіх нас священні і незабутні.
Микола Цибульський,
голова прес-групи міської організації ветеранів України
