Нині виповнюється 50 років від дня першого випуску Кіровоградської дитячої художньої школи ім. О.Осмьоркіна.
Взагалі-то, Кіровоградська дитяча художня школа відкрилася у 1959 році і до початку 1990-х років знаходилась у приміщенні Кіровоградської обласної дитячої бібліотеки ім. А.Гайдара. Спочатку предмети викладалися за фахам – рисунок, живопис, композиція, скульптура. В 1960-х рр. додалися історія мистецтв і основи декоративно-прикладної творчості.
Першим директором школи стала Есфір Білецька, яка довгий час працювала головним художником Кіровоградського театру російської драми ім. М.Горького, а після його розформування – художником театру ім. М.Кропивницького та народного театру оперети. 10 жовтня 1959 року перших 60 учнів зайняли мистецькі класи, де їх зустріли викладачі Ю.Іващенко та Д.Кіціо.
Тримаю в руках фото 1963 року. Багатьох з тих, хто зображений на цій світлині, я знаю. Викладачі школи – це молоді люди, сповнені амбітних планів. Енергійний і завзятий, нині заслужений працівник культури України, член Національної спілки художників України Леонід Бондар. Він віддав школі фактично все своє творче життя, був завучем і директором, в його трудовій книжці немає жодного іншого запису. За 25 років його керівництва школа участю в конкурсних виставках вийшла на всеукраїнський і міжнародний рівні. А ось упевнений і конструктивний вчитель рисунку Анатолій Шевченко (був директором школи з 1961 по 1963 роки), м’яка і добродушна Галина Плісова (Печенькова), завжди вишукана Олена Гуренко, поетичний Юрій Іващенко. Я навчався у них, хоча це було набагато пізніше, адже 1963-й – це рік, коли я народився, і наша родина переїхала із Запоріжжя до Кіровограда. Саме в цей рік Ю.Іващенко став директором художньої школи, познайомився з новим мешканцем міста випускником Дніпропетровського художнього училища, нині народним художником України Михайлом Надєждіним і запросив його на викладацьку роботу.
Цікаво, як час і спільні інтереси до якоїсь міри стирають умовності вікових меж. Лишень нещодавно в Міжнародний день музеїв, який відзначається 18 травня, Лариса Яковлєва разом зі своїми вихованцями із школи мистецтв селища Нового працювали над темою "Музейний натюрморт", а на цьому фото вона – юна дівчина з кісками і бантиками. Поряд з її зображенням на віньєтці – фотографії двох хлопчиків Юри Ботнара і Олега Отриченка. Перший в Києві ще на початку української незалежності організував галерею "Барва", другий був художником-оформлювачем, оригінальним майстром орнаментів, але, не витримавши злиднів 1990-х років, трагічно пішов з життя. Олександр Коток – юнак в окулярах, якого б сьогодні прийняли за комп’ютерного знавця. І дійсно, його постать нині можна зустріти в мережі інтернету. Ось він на зустрічі з Робертом Де Ніро і з Генріхом Боровиком, а ось – з представниками ОБСЄ. Він не став художником, але став відомим російським дипломатом.
Звісно, не всі, хто навчається в художній школі, обов’язково стають художниками, хоча в цьому випуску митців досить багато. Є навіть такі, чия праця отримала загальнодержавне визнання, як, наприклад, майстер декоративно-прикладного мистецтва заслужений художник України Емілія Руденко і заслужений діяч мистецтв України Олег Натяжний, художник Віктор Іванов. До речі, їх дивним чином поєднав театр. О.Натяжний працював головним режисером ряду відомих українських театрів, поставив 156 вистав в Україні, Росії, Чехії, Угорщині, Латвії. Прізвище головного художника Кіровоградського обласного драматичного театру В.Іванова понад тридцять років не сходило з афіш. В понад 100 виставах втілив він свої оригінальні проекти оформлення, а Е.Руденко створила для театру ім. М.Кропивницького унікальний авторський гобелен, що і нині є своєрідною візитівкою кропивничан.
Поряд з Е.Руденко – зображення юнака з яскравою, виразною зовнішністю і модною на той час зачіскою "кок" – це Володимир Тартаковер, художник зі своєрідною долею. Народився у Берліні, адже його батько був військовим, по закінченні Кіровоградської ДХШ продовжив навчання в Київському художньому технікумі, довгий час працював художником-оформлювачем Кіровоградського художньо-виробничого комбінату Худфонду УРСР, потім виїхав до США, важко трудився заводським робітником, та мистецтво взяло гору і нині В.Тартаковер – член Академії художників Чикаго. Я пам’ятаю його несподівану появу в музеї О.Осмьоркіна. Він не дуже змінився порівняно з минулим, от тільки рудого волосся стало менше…
Ще можна розповісти про Михайла Халіна, який об’їхавши Сибір, Далекий Схід і Камчатку, все ж повернувся до Кіровоградського художнього комбінату, і про Володимира Філімонова, який став лауреатом обласної премії ім. Я.Паученка в номінації "Геральдика та вексилологія", і про Леоніда Пупкіна, який нині проживає у м.Дортмунді в Німеччині і займається історичною скульптурною мініатюрою. Але я закінчу свою розповідь про перший випуск Кіровоградської художньої школи словом про людину, зображення якої немає на фото. Це Микола Фірсов – засновник цілої династії унікальних кіровоградських керамістів. Справа в тому, що по закінченні третього класу художньої школи він вступив на керамічне відділення Одеського художнього училища ім. Грекова, що засвідчує високий рівень професійної освіти, закладений з самого заснування Кіровоградської дитячої художньої школи.
По-різному складалися долі кожного з тих, кого зафіксувало для історії фото 1963 року. Беззаперечно одне – шлях до розуміння мистецтва і можливості займатися творчістю для них відкрила Кіровоградська дитяча художня школа, якій у 1992 році було присвоєно ім’я видатного художника нашого земляка О.Осмьоркіна. За більш як півстолітній період свого існування школа мала понад 2000 вихованців. Нині це оновлений колектив, викладачами в якому працюють випускники школи та їхні нащадки нового покоління, і діти знову малюють світ із зворушливою наївністю і захопленням, передаючи свої почуття у веселковому поєднанні кольорів і співучому розмаїтті ліній.
