Напередодні цих урочистостей міський голова Володимир Пузаков, його заступник Валентина Пупишева, інші представники міської влади завітали до ветеранів-визволителів, які проживають у Кіровограді. На сьогодні таких залишились 17 чоловік. Для кожного з них знайшлись теплі слова вітань та вдячності за безпрецедентний подвиг, який вони здійснили, визволяючи Кіровоград у далекі січневі дні 1944 року. 
Тепло вітали гостей в родинах Валентини Крангач, Миколи Панченка, підпільниці-партизанки Марії Майданюк та інших визволителів. Укотре ветеранам довелось пригадати ті буремні часи. Так, добровольцем пішла на фронт Валентина Крангач, потрапила у 170-у танкову бригаду та забезпечувала зв’язок. Доводилось щодня тягати 20-кілограмову котушку, що було досить важко для юної дівчини. Пригадує Валентина Михайлівна, як її військовий підрозділ вийшов до села Федорівки, а напередодні вистояв у нерівному бою, де полягло близько сорока її товаришів по зброї. Згодом з’єднались з армією генерала Жадова, забезпечивши тим самим перемогу у військовій операції по визволенню Кіровограда. А от Микола Панченко до версня 1943 року воював на Західному фронті, був серед захисників Москви. Звільняв Новогеоргіївськ (нині Світловодськ), згодом села Новостародуб, Нову Прагу, два дні після визволення залишався у Кіровограді, а потім разом із військом наступав на Новоукраїнку. Вже після завершення війни вирішив оселитись у нашому місті, служив в одній з військових частин, а після демобілізації працював на місцевому авіаремонтному заводі. Нещодавно ветеранові виповнилось 90 років, але він і зараз сповнений сил та енергії. А от поспілкуватись із міським головою йому не випадало нагоди. Враження від нинішньої зустрічі та особистої уваги до потреб ветерана з боку очільника міста були найпозитивнішими.
Активістка ветеранського руху Марія Майданюк з болем пригадувала свою молодість, коли зовсім юною дівчиною вступила до кіровоградського підпілля. Такі, як вона, 15-річні діти клеїли листівки в окупованому місті, на залізничній станції рахували ворожі ешелони. Підпільники також установили зв’язок із військовополоненими, які перебували у концентраційному таборі на території міста. Діти носили туди їжу, бинти. Згодом, коли підпілля провалилося, командування переправило юних підпільників до партизанського загону, який влився до регулярних частин Червоної Армії. Так Марії Майданюк випала доля визволяти рідне місто. А далі її фронтові шляхи пролягли через Бессарабію, Румунію, Угорщину, Югославію. День Перемоги зустріла у Відні. Тоді Марії Петрівні було лише 19 років.
Честь і слава вам, шановні! Наступні покоління кіровоградців схилятимуть перед вами голови за ваш подвиг у подоланні ненависного ворога, за те, що ви, не шкодували здоров’я, життя, звільняючи Батьківщину. Здоров’я вам, старенькі, та матеріального достатку! Цього всім ветеранам-визволителям бажав міський голова Володимир Пузаков, вручаючи святкові подарунки та матеріальну допомогу від імені міської ради і її виконавчого комітету.
А ще до вітань визволителям Кіровограда долучились й учні міської художньої школи. Кожному з них вони підготували власні роботи, де були зображені мальовничі куточки рідного міста, природа степового краю та добрі й чесні люди, що живуть поряд, надихають юних митців на створення прекрасних полотен.
Оксана ВЕРСТЮК, Олег ШРАМКО (фото)
