У 1894 році дівчина емігрувала в Англію. Зблизилась там з групою єврейських анархістів, великий вплив справив на неї теоретик анархізму Петро Кропоткін. У 1895 році познайомилась з видатним діячем анархо-синдикалістського руху публіцистом Рудольфом Рокером (1873-1958), стала його цивільною дружиною. З 1898 року випускала разом з чоловіком на мові ідіш легендарну анархістську газету “Арбайтер Фрайнд” (“Друг робітника”) та журнал “Жерміналь” (з 1900), вела антивоєнну пропаганду під час Першої світової війни. Подружжя часто відвідували відомі анархісти: Кропоткін, Махно, Малатеста, Дуррути, Салвочеї та ін. Коли у 1898 році пара прибула в США, то її не пустили в країну через категоричну відмову юридично оформити свій шлюб і відправили тим же пароплавом в Англію. Репліка Моллі на захист позашлюбного кохання стала крилатою, вона буквально облетіла світ: „Кохання завжди вільне. Коли воно втрачає свободу, то стає проституцією”. У 1918 р. подружжя переїздить у Берлін, де займається створенням анархо-синдикалістської профспілки. У 1920 р. Моллі засновує в столиці Німеччини Спілку жінок. У 1921 році на національному конгресі у Дюссельдорфі жіночі організації утворюють Спілку жінок-синдикалісток Німеччини, Віткоп написала її статут. У ті часи Віткоп багато уваги приділяє гендерному питанню. Вона вважає, що жінка зазнає подвійної експлуатації як від капіталістичної системи, так і від чоловіків. Тому жінки мають активно боротися за свої соціальні і статеві права, а виконувана ними домашня робота (передусім, народження, догляд і виховання дітей) повинна бути прирівняна до найманої праці, так само цінуватися та оплачуватися. У цій боротьбі з чоловіками за рівноправні відносини в сім’ї жінки-домогосподарки, вважає вона, можуть використовувати навіть бойкот. У 1933 році після підпалу рейхстагу подружжя емігрує до Америки. В США Віткоп з Рокером поселилась у Комуні своїх однодумців біля озера Мохеган; вони активно займаються лекційною діяльністю, пропагуючи ідеї анархо-синдикалізму, багато пишуть на ці теми. Під час Другої світової війни Віткоп зайняла чітку антифашистську позицію, відмовившись від притаманного їй пацифізму. Вона симпатизувала сіоністському руху, проте скептично ставилася до того, що створення національної держави може вирішити „єврейське питання”. Міллі підтримала ідею подвійного громадянства, розроблену Мартіном Бубером. Її син Фермін Рокер (1907-2004) став знаменитим художником-реалістом. Його картини зберігаються у Бібліотеці Конгресу США, у багатьох музеях та приватних збірках (зокрема, у лідера „Роллінг Стоунз” Міка Джагера). У 1948 році Фермін Рокер намалював портрет матері.
Звісно, ми згадали далеко не всіх видатних американців „єлисаветградського походження”. Нам дійсно є ким пишатися! Унікальність, історична доля та призначення Єлисаветграда, очевидно, й полягає в тому, щоб дарувати світові видатних людей!
P.S. Ідея перейменувати Єлисаветград (Кіровоград) у Златопіль видається доволі сумнівною з багатьох причин. Насамперед, Златопіль впродовж майже всієї своєї історії був єврейським містечком і „нашим” став лише у 1959 році, коли його приєднали до Новомиргорода. Доти він підпорядковувався Чигиринському повіту Київської губернії (пізніше Черкаської області). Це містечко дало світові стількох видатних людей, що, назвавши Златополем Кіровоград, ми не тільки заплутаємося самі (де й хто насправді народився!), а й остаточно введемо в оману істориків та біографів з інших країн.
Володимир БОСЬКО
