Сьогодні я, автор цих рядків, упродовж багатьох років збираючи відомості про видатних уродженців Єлисаветградського та Олександрійського повітів і сучасної Кіровоградської області для книги „Визначні постаті Степової Еллади” (без особливої надії, що вона побачить світ), можу проілюструвати вислів онука І.Тамма. Нині у моїй базі даних – довідки про понад 3000 (!) визначних особистостей, пов’язаних з нашим краєм.
Звісно, більшість талановитих уродженців Єлисаветградщини (маю на увазі сучасну Кіровоградську область) дісталась і продовжує діставатися Україні та Росії. Проте й інші країни світу при цьому не залишаються обділеними. Популярний вислів „Нашого квіту – по всьому світу” можемо наповнити реальним змістом. З цього приводу варто було б навіть написати велику книгу під умовною назвою „Єлисаветград – світові” про уродженців міста, які стали видатними американцями, ізраїльтянами, німцями, французами і т.д.
Почнемо з „наших людей в Америці”. Ми свідомо звужуємо тему, не згадуючи тих наших земляків, які опинилися в США як політичні емігранти після 1917 та 1945 років. Їх багато, їм Америка надала притулок і засоби до існування, можливість творити для своєї втраченої Вітчизни, але вони продовжували залишатися українцями та росіянами, ностальгійно мріючи про повернення на батьківщину. Мова йтиме про тих уродженців Єлисаветградщини, для яких Сполучені Штати Америки стали рідною країною, якій вони віддали свої таланти, і чиї імена нині – гордість цієї наддержави.
Перша хвиля еміграції з Російської імперії до США почалася саме з Єлисаветграда, де у квітні 1881 року відбувся перший у новітній історії єврейський погром. І першими у складі 70 чоловік, хто у 1884 році ступив на американську землю у пошуках кращої долі, були уродженці нашого міста. Серед них і 18-річний випускник Єлисаветградської громадської гімназії Мойсей Георгійович Гомберг (1866–1947). Енергійність, підприємливість батьків та власні виняткові здібності дозволили йому закінчити Мічіганський університет (1890). Мойсею Гомбергу судилося стати видатним американським хіміком-органіком, якого називають „батьком хімії радикалів”. Уродженець Єлисаветграда в 1900 році відкрив існування трифенілметильних сполук, а в 1924 році розробив спосіб отримання діарилів з ароматичних сполук. Це він створив перший антифриз для автомобілів! З 1914 року Гомберг – член Національної академії наук США, з 1931 – президент Американського хімічного товариства.
Серед уродженців Єлисаветграда в США, до речі, маємо ще одного президента – президента Америки баскетбольної Моріса Подолова (1890–1986). Юрист за фахом (випускник Йєльського університету 1913 року), він став видатним спортивним реформатором та функціонером. Був спочатку президентом Американської хокейної ліги, а в 1946 році йому – людині бездоганної репутації – доручили створити баскетбольну асоціацію Америки, обрали її першим президентом, і на цій посаді він перебував до 1963 року. Таким чином, в історію спортивного руху США Подолов увійшов єдиною людиною, яка одночасно керувала двома найпопулярнішими професійними лігами. У 1949 році йому вдалося об’єднати Баскетбольну асоціацію Америки з Національною баскетбольною лігою – так виникла знаменита НБА. Упродовж 17 років, займаючись розвитком професійного баскетболу США, уродженець Єлисаветграда виявив видатні організаційні здібності, адміністративний хист, мудрість і далекоглядність.
Реорганізація НБА стала головною справою його життя. Подолов розширив НБА до 17 команд, розподілив їх по трьох підгрупах, склав розклад 557 ігор. Йому вдалося у 1954 році укласти перший контракт з телебаченням на трансляцію матчів НБА. Цьому, передусім, посприяло те, що Подолов першим оцінив важливість для розвитку баскетболу так званого „24-секундного годинника”. Завдяки його запровадженню вдалося зробити гру команд більш темповою, результативною та видовищною. Президент НБА замовив ці таймери кожній команді та умовив їхніх власників вести чесну боротьбу.
Після запровадження „чистого ігрового часу” баскетбольні поєдинки завоювали любов глядача. Подолов придумав надзвичайно ефективну систему комплектування команд, за якою право придбати найперспективнішого баскетболіста-новачка з університетських команд здобуває найслабкіший за підсумками сезону клуб. Ця новація дозволила вирівняти клас команд: позбутися нахабних „гегемонів” та відвертих аутсайдерів.
Найцікавіше те, що революцію у світовому баскетболі вдалося здійснити людині далеко неспортивної статури, дуже маленького зросту (157 см!). Більше того, людина, ім’я якої золотими літерами вписане в історію американського баскетболу, говорила, що не дивиться баскетбол по телебаченню: „Я не люблю цю гру, вона мені, власне, не подобалася ніколи”. Моріс Подолов якось зізнався: „Мене ніколи не цікавили ні баскетбол, ні хокей. Я лише прагнув якомога краще виконати справу, яку мені доручили”.
А проте, починаючи з 1955 року, найціннішому гравцеві НБА за підсумками сезону вручається приз, названий на честь першого президента НБА (англ. Maurice Podoloff Trophy). Це чи не найпочесніший трофей, про який мріють всі зірки баскетболу.
У 1907 році до Америки потрапили брати Мейєр і Оскар Боданські. Обидва народилися в Єлисаветграді (старший – у 1896 році, менший – у 1901-у), у майбутньому видатні американські біохіміки. Мейєр Боданський (1896–1941) навчався у Корнуельському університеті, де отримав ступінь бакалавра (1918). У 1923-у він – уже доктор медицини, з 1926 – професор. Працював у Чиказькому і Стенфордському університетах, очолював науково-дослідні лабораторії. Автор монографії з фізіологічної хімії (1937), підручників з біохімії. Першим у світі провів хімічні дослідження реакцій, які виникають при всмоктуванні організмом кальцію та вітамінів; при захворюванні нирок і порушень ендокринної функції. У 1937 р. за монографію „Хімія серцевої діяльності” Мейєр Боданський відзначений Техаським патологічним товариством „за видатний внесок у медичну науку”.
Оскар Боданський (1901–1977) – випускник Колумбійського університету. Працював у Медичній школі Галверстоуна Техаського університету (до 1930), медичному коледжі Нью-Йорського університету (до 1938), Чиказькому університеті, був головним біохіміком Інституту з вивчення раку. Доктор медицини (1938). У 1942–1945 р.р. очолював Відділ біохімії Служби хімічної зброї США. Автор декількох книг (у співавторстві з братом) з проблем біохімії захворювань та понад 200 статей. У 1940 році брати Оскар і Мейєр Боданські написали свою головну книгу - монографію „Біохімія захворювань”, яка була перекладена на декілька мов і дотепер використовується у всьому світі. У 1978 р. пам’яті Оскара Боданського був присвячений збірник наукових праць.
Та особливо багато наших земляків у США серед діячів мистецтва. В Єлисаветграді народився композитор, педагог і мистецтвознавець Платон Брунов (1863–1924). Хлопець навчався у Варшавському музичному інституті. Пізніше був учнем А. Г. Рубінштейна і М. Римського-Корсакова у Петербурзькій консерваторії. У 1891 році виїхав до США. Після року гастрольних поїздок оселився у Нью-Йорку, викладав історію російської музики слухачам старших курсів, вів оперний клас в Інституті музичного мистецтва. Читав лекції з мистецтвознавства на Форумі сучасного мистецтва, був диригентом „Сучасного симфонічного оркестру” в Нью-Йорку, музичним критиком газети „Джуйш Дейлі Форвард”. Брунов – автор чотирьох симфоній: „Російська революція”, „Повернення євреїв у Палестину”, „Римський карнавал”, „Титанік”; увертюри „Росія”, опери „Рамона”; ораторій, творів для скрипки, фортепіано, вокальної музики (у тому числі – „Пісень свободи”, 1905). Брунов – перший оранжувальник єврейських пісень, автор збірника їх обробок „Єврейські народні пісні” (1911) для фортепіано. Написав книги: „Десять заповідей піаніста” (1913), „Із ділового листування музейних знаменитостей” (1901).
Також в Єлисаветграді народився американський композитор і скрипаль Семюель Гарднер (1891-1984). Його родина емігрувала до США у 1893 році. У 7 років хлопчик почав займатися музикою (скрипка). Згодом навчався в Інституті музичного мистецтва. У 1914 році грав другу скрипку в Квартеті Кнайзеля, у 1915–1916 р.р. працював помічником концертмейстера Чиказького симфонічного оркестру. Надалі викладав у Джульярдській школі (1924–1926), Колумбійському університеті та університеті штату Вісконсін. Написав декілька навчальних посібників. Музичні твори Гарднера призначені для скрипки та струнного ансамблю. За струнний квартет ре-мінор (1918) Гарднер удостоєний Пулітцерівської премії.
Відомим американським композитором став син єлисаветградського лікаря Зіновія Тьомкіна та, відповідно, племінник видатного єврейського політичного і громадського діяча Володимира Тьомкіна (головного рабина м. Єлисаветграда, одного з перших у Російській імперії палестинофілів та сіоністів) Дмитро Тьомкін (1894- 1979). Юнак навчався у Петербурзькій консерва- торії у Фелікса Блуменфельда (також уродженця Єлисаветграда), Ізабелли Венгерової та Олександра Глазунова. Працював тапером у кінотеатрах, акомпаніатором балерини Тамари Карсаві- ної. У 1920 році Дмитро Тьомкін написав музику до грандіозної постановки „Штурм Зимового палацу”. В 1921 р. переїздить до Німеччини, де жив батько; виступає з концертами як піаніст. З 1925 до 1967 року Тьомкін живе і працює в США (Нью-Йорк). Він справив величезний вплив на світову кіномузику, ставши фактичним батьком сучасного кіносаундтреку. Його творчість пов’язана з Голлівудом, він – автор музики до багатьох фільмів (понад 150!) знаменитих режисерів Чарлі Чапліна, Альфреда Хічкока, Стенлі Крамера та ін. Тьомкін – чотириразовий володар найпрестижнішої кінопремії Оскар. У 1953-у отримав відразу дві статуетки: за музику до вестерну „Рівно опівдні” (1953) та за пісню до цього фільму. В 1955 та 1958 р.р. – за музику до фільмів „Високий і могутній” та „Старий і море” (екранізацію повісті Хемінгуея). У 1969 році виступив продюсером популярного вестерну „Золото Маккени”. Остання робота в кіно – музика до біографічного фільму радянського режисера І.Таланкіна „Чайковський” (1971). Двічі відзначений французьким орденом Почесного легіону. Сам Тьомкін написав автобіографію (1959), а у 1984 році в Лондоні побачила світ монографія відомого музикознавця Крістофера Палмера „Дмитро Тьомкін. Портрет”. Композитор називав себе то росіянином, то українцем і ніколи... євреєм. Причину цього дослідники вбачають у складних напружених стосунках з батьком-сіоністом. Та хоч як там було, композитор органічно поєднав у своїй творчості музичні культури різних народів (український народний мелос, російську класику, джаз і кантрі). Його музика продовжує використовуватися в кіно. Зокрема, на початку стрічки К.Тарантіно „Бесславные ублюдки" (2009) звучить тьомкінська тема з фільму "Форт Аламо". 21 вересня 1993 року поштова служба США випустила в світ серію марок „Легенди Американської музики”, присвячену шести найвидатнішим композиторам Голлівуду. На одній з них зображений Дмитро Тьомкін.
Уродженець Новоархангельська Савелій (Звулун) Квартін (1874-1953) прославився передусім як неперевершений співак, кантор. 7-річним хлопчиком вперше заспівав у синогогальному хорі на вдячному молебні з нагоди того, що містечко, завдяки втручанню православного священика, обминув єврейський погром (1881). Батько належав до заможних хасидів (торгував текстильними виробами) і тривалий час не дозволяв синові присвятити життя вокальному мистецтву. Лише після тріумфального виступу в єлисаветградській синагозі у 1890 вдалося зламати опір батька. Потім юнак дав благодійний концерт для місцевої інтелігенції на користь Червоного Хреста. В Єлисаветграді отримав перші уроки музики й співу від піаніста Ширмана та колишньої оперної співачки Бромберг. Виступати як кантор почав з 1896. Музичну освіту здобув у Відні. Співав у синагогах Одеси, Будапешта, Відня, Петербурга. З 1919 – в еміграції (США). Виступав у Метрополітен-опера та в синагогах різних міст. Був кантором у Брукліні та Нью-Джерсі. Став найбільш високо оплачуваним в світі єврейським співаком. У 1936-1937 співав в Єрусалимі, де вирішив побудувати будинок. Був не тільки співаком, а й літургійним композитором, виступав з концертами. Залишив багато грамофонних записів, у тому числі власних творів. Володів лірико-драматичним тенором рідкісної краси. Тембр голосу був настільки насиченим, що деякі слухачі сприймали його за баритон. Твори видані у збірниках „Напевы Звулуна” (1928), „Молитвы Звулуна” (1938). Написав спогади на ідіші „Моє життя” (1952). Завдяки сучасним електронним технологіям, на які переведені грамофонні записи, феноменальний голос Квартіна продовжує зачаровувати слухачів.
Та все ж найпопулярнішим серед американських композиторів – наших земляків – є уродженець м. Олександрії Шалом Секунда (1894-1974). Родина переїхала до США у 1907 році. Там хлопець закінчив музичну школу, брав приватні уроки у відомого музиканта Е. Блоха; згодом навчався у Колумбійському університеті. Перший музичний спектакль (спільно з С. Шмулевичем) поставив у 1914 році. У 1920-1940 рр. Шалом Секунда – музичний директор єврейських театрів Філадельфії, Сент-Луїса та ін. З 1950 по 1961 рік працював музичним директором Бруклінського єврейського центру. З 1967 року викладав музикознавство у Нью-Йоркському університеті, працював у єврейський театрах. Секунда – автор опери „Суламіф”, понад 1000 пісень, 60 мюзиклів та інших творів. Його пісня „Бай мір бісту шейн” („Для меня ты самая красивая...”) визнана кращою мелодією ХХ століття, перекладена на 80 мов.
Продовження "ВИДАТНІ АМЕРИКАНЦІ – УРОДЖЕНЦІ НАШОГО КРАЮ" Частина ІІ та Частина ІІІ
Володимир БОСЬКО
