Тож нині, на мій погляд, питання зацікавленості темою Великої Вітчизняної війни в радянському мистецькому середовищі треба розглядати в двох аспектах: по-перше, як природну реакцію художників на ті історичні події, що вони переживали самі, були їх свідками та активними учасниками, і по-друге, як відгук на ідеологічне замовлення радянської політичної системи. Цих два аспекти іноді досить складно розділити між собою, адже художники, які є невід’ємною складовою суспільства, ним народжені і виховані, не могли не реагувати на ті політичні й соціальні запити, які воно їм пропонувало. Так само і форма виразу залежала не лише від темпераменту художника, його особистого світобачення, а й від тих умов, в яких він існував, подій, котрі йому доводилося переживати, і тих творчих шляхів, що він обирав, щоб вижити в тоталітарній системі.
На початку Великої Вітчизняної війни понад 500 професійних українських художників брали участь у бойових діях як у лавах Червоної Армії, так і в партизанських загонах та підпільних організаціях. А скільки було студентів мистецьких учбових закладів, їх ніхто не рахував. Були серед них і майбутні кіровоградські художники Микола Бондаренко та Володимир Федоров.
Чимало зарисовок, дорожніх малюнків та щоденникових записів привіз з фронту луганчанин Микола Гнатович Бондаренко (1914-1999), який оселився в Кіровограді по закінченні війни. М. Бондаренко навчався в Київському художньому інституті (1931–1934) та Одеському художньому училищі (1936–1937). Потім був призваний на армійську службу. Війну пройшов у складі підрозділів "СМЕРШ" від 1941 року, закінчивши її в Монголії в 1946-у капітаном. До теми Великої Вітчизняної війни художник звертається знову наприкінці 1960-х років, коли ідея "утвердження подвигу радянського народу в Великій Вітчизняній війні, стає домінуючою серед радянської молоді. "Прапор на рейхстазі", "Мечі на орала", "Битва за Кіровоград", "Солдати Великої Вітчизняної", "Степом, степом…", "Повернувся додому з перемогою", "Ветерани", триптих "Прокляття війни" та інші визначають одну з домінант творчості митця.
Володимир Олександрович Федоров (1920–1982) – кіровоградець, випускник Одеського художнього училища, член Спілки художників СРСР з 1978 року, пройшов війну від самого початку, закінчивши її в 1947 році в Прибалтиці. Тоді ж повернувся до Кіровограда офіцером запасу. Тема Великої Вітчизняної війни не стала провідною в його творчості, хоча в доробку митця, звичайно, є картини на цю тему – "Солдат", "Подвиг Героя Радянського Союзу Галушкіна", "Однополчанин", "Портрет командира партизанського руху Наумова". А з фронту В.Федоров привіз велику кількість натурних замальовок, начерків, портретів однополчан, пейзажних мотивів містечок і селищ, через які йому довелося пройти. Всі ці невеличкі альбомні рисунки, своєрідні нотатки художника, справляють велике враження як мовчазні свідки подій фронтового життя. В них немає героїзму чи надривного патріотизму, лірика є основним лейтмотивом цих рисунків.
Узагалі, треба зазначити, що для творів художників воєнного часу ліризм, інтимність, іноді сентиментальність є досить характерними рисами. Композиції цих творів мають у більшості камерний характер, пройняті духом співчуття, внутрішнього душевного співпереживання митця з героями його полотен.
Сучасне ж українське образотворче мистецтво тему війни взагалі і Великої Вітчизняної зокрема відображає більш філософсько-узагальнено – як мотив протистояння добра і зла, страждання, перемоги, пам’яті. І це, мабуть, логічно для покоління, яке не знає війни, але шанує подвиг своїх дідів, котрі забезпечили йому мирне, сповнене радості й сонця, життя.
Андрій НАДЄЖДІН
