Ось уже рік Іван Марковський виконує обов’язки кіровоградського міського голови. Йому довелося очолити місто у буремні часи, коли тільки-но відбулися події на Майдані і почалися військові дії на сході країни. Які проблеми вдалося вирішити за цей час, які першочергові завдання ставить керівник міста перед собою та своєю командою? На ці та інші запитання Іван Марковський відповів в інтерв’ю "Вечірній газеті".
– Коли Олександр Саінсус вирішив подати у відставку, я неодноразово пропонував йому залишитися на цій посаді, – каже Іван Іванович. – Я з повагою ставлюся до нього. До речі, якщо ви помітили, взагалі ніколи не давав оцінки діям попередньої влади і не критикував її. Вважаю: якщо з чимось не згоден, прийди і зроби краще… Олександр Саінсус все-таки свого рішення не змінив. Я не прагнув стати керівником міста. Якщо ви пам’ятаєте, коли вибирали секретаря міської ради, я пропонував іншу кандидатуру – Павла Топчія, були й інші претенденти. Але 80 відсотків депутатів проголосували за мене. Думав, попрацюю три місяці, потім відбудуться вибори оберуть нового міського голову. Однак ось уже рік виконую обов’язки керівника міста… Потрібно було сформувати команду, і це було зроблено, обрано і членів виконкому, сформовано депутатську більшість у міській раді. Я, до речі, повністю змінив систему підготовки до сесії. Раніше лише один раз, за день до засідання, проводилися узгоджувальні наради з керівниками фракцій та головами комісій, я ж запропонував, аби їх проводилося три-чотири, і кожне питання обговорювалося. Як результат, більшість питань ми узгоджуємо ще до проведення сесії, жодне сесійне засідання за рік не було зірвано, тобто такий підхід себе виправдав.
– З якими проблемами ви зіткнулися, коли очолили місто?
– Найбільше викликало тривогу питання підготовки до зими. Багато хто передрікав, що опалювальний сезон буде зірвано, але він пройшов абсолютно спокійно. Звичайно, були проблеми, пов’язані із поганим станом тепломереж – зокрема, на вулицях Гагаріна, на Київській, але ми їх вирішували. А ще ми у чотири рази збільшили обсяги ремонту доріг та мереж зовнішнього освітлення. І це при тому, що були великі фінансові проблеми. Як ви знаєте, у міст забрали 15 відсотків надходжень від податку з фізичних осіб. Натомість нам віддали адміністрування податку на підакцизні товари, але він не перекрив ті кошти, що ми втратили. Зокрема, за чотири місяці ми недоотримали 16 мільйонів гривень ПДФО, а податку на підакцизні товари зібрали 15 мільйонів гривень – тобто бюджет втратив дев’ять мільйонів гривень. Ще одна проблема, яку потрібно терміново вирішувати, – незадовільний стан житлових будинків.
У Кіровограді є мікрорайони, де старі будинки, "хрущовки", та навіть і панельні багатоповерхівки вже почали руйнуватися. В жахливому стані, зокрема, Черемушки, Новомиколаївка, навіть молодші “спальні” мікрорайони на Жадова, Попова. Тож потрібно ремонтувати внутрішньодворові дороги та робити відмостки біля будинків. Повертаючись до питання теплозабезпечення: нам потрібно замінити тепломережі на вулицях Гагаріна та Київській, там є дуже складні ділянки, часто трапляються пориви. У співфінансуванні з областю також хочемо замінити комунікації на вулиці Андріївській, де вже прокладено колектор та зроблено дорогу. Взялися і за розчищення русла річки Інгул та обвідного каналу. Близько тридцяти років за цей канал ніхто не брався, зараз ми машинами вивозимо звідти мул, водорості. Люди, які живуть біля річки, відчують зміни на краще вже через півтора місяці, коли ми закінчимо тут роботи. Буде чиста проточна річка, значно поменшає комарів, які переносять різноманітні захворювання. На Набережній буде зовнішнє освітлення, ми відновимо тут огорожу. В планах – привести до ладу парк Пушкіна, уже після того, як закінчимо розчистку обвідного каналу. Хтось зі скептицизмом казав, що я обіцяв там зробити аквапарк. Так ось – я цього не обіцяв, я казав, що парк Пушкіна – місце, де його можна було б зробити, це – як ідея для майбутнього інвестора. Добре було б, якби по річці також можна було кататися на човнах, катамаранах. Коли я вперше приїхав у 1962 році до Кіровограда, навпроти вулиці Пашутіна, там, де зараз пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам, була човнова станція. Чому її не відродити? Біля річки треба відпочивати, а ми, маючи Інгул в центрі міста, цим не користуємося…Незабаром ми почнемо будувати транспортний міст на Лелеківці, який з’єднає вулиці Балтійську та Московську. Всього у нас в планах чотири мости – цей, а також транспортний міст від вулиці 40-річчя Перемоги до медчастини №19, пішохідні мости, що з’єднають вулицю Родимцева та онкодиспансер, Кущівку та селище Гірниче.
Ще прокладаємо зараз водопровід на Старій Балашівці, тільки-но в червні відбудуться тендери, почнемо капітально ремонтувати дороги, продовжуємо відновлювати мережі зовнішнього освітлення. Торік побудували три котельні, що працюють на альтернативному паливі.
– Сьогодні у всіх на вустах тема децентралізації влади. Місто пропонує територіям об’єднуватися, а села, селища не поспішають це робити, як ви до цього ставитеся?
– Зрозуміло, сільський, селищний голова відчуває себе князьком і не хоче втрачати важелі правління. Хоча насправді від децентралізації місто якраз скоріше залишається в програші, отримує лише додаткові зобов’язання та відповідальність. Яскравий приклад: із державного бюджету в рамках початку цієї реформи нам виділяють зараз субвенцію на освіту та медицину, як зазначено у нормативних актах, якщо цих коштів не вистачатиме, міський бюджет має відшукувати додаткові резерви. І цієї субвенції бракує, а тут ще й 15 відсотків ПДФО забрали. Але ми розуміємо, що децентралізація таки відбудеться. Країна йде шляхом Литви, Фінляндії, Данії, Польщі, території будуть об’єднуватися, хочемо ми того, чи ні. На цьому фоні мене дивує, наприклад, позиція деяких чиновників із селища Нового, які хочуть від’єднатися від Кіровограда. Всі інші прагнуть із села перебратися в місто, а тут – навпаки. Можливо, люди не розуміють, що медицину, освіту повинні будуть за свій рахунок фінансувати території, тобто у кожного буде свій "гаманець", у цьому і суть децентралізації. Яким чином селище збирається утримувати школу, дитячі садки, лікарню? До кого буде пред’являти претензії, коли не будуть ходити автобуси? Якщо територія хоче від’єднатися, вона повинна бути самодостатньою.
– За цей рік було багато кадрових перестановок у міській раді, змінювалися заступники міського голови, керівники комунальних підприємств. Як вдалося ці кадрові питання вирішувати без особливого резонансу?
– Я б не сказав, що резонансу не було. Він був, коли ми звільнили директора ЖЕКу №10, коли звільнили керівника аварійно-диспетчерської служби. До слова, зараз служба працює нормально, заробляє кошти, а не тягне, як було раніше, їх з міського бюджету. Звільняли і заступників міського голови, якщо вони не справлялися з роботою. Це командна гра, нам потрібні компетентні люди. І я не одноосібно приймав кадрові рішення, без депутатів я б цього зробити не зміг. До речі, ми всі такі рішення ухвалювали відкрито, обговорювали всі разом, запрошували самих керівників, була чітка мотивація звільнення, підкріплена фактами.
– Іване Івановичу, нинішню владу і вас особисто досить часто критикують, часом – безпідставно. Ви це болісно сприймаєте?
– Абсолютно ні, це хороший стимул для роботи. Критичні зауваження я для себе фільтрую на справедливі та безпідставні і роблю висновки. Я себе не ідеалізую, знаю, що і в моїй роботі є проколи. Коли критика справедлива, намагаюся її враховувати і виправляти помилки. Наприклад, коли люди почали скаржитися на тополиний пух, що викликає алергію, я зібрав нараду і дав доручення головному управлінню житлово-комунального господарства, щоб працівники ЖЕО, члени квартальних комітетів, завбудинками зараз помітили фарбою ті тополі, які дають пух, а восени ми обріжемо їх. Паралельно будемо садити інші дерева. Якщо ж критика безпідставна, я сприймаю це як підтвердження того, що ми щось робимо. Не критикують тільки того, хто сидить склавши руки. Скільки було критики за той міст через Інгул в центрі міста! Його навіть прозвали "золотим". А він дійсно золотий – для тих людей, які з вулиці Андріївської, із Чечори ходять у центр міста на роботу, на навчання, хто з Ковалівки йде до першої поліклініки. А бачили б ви, скільки на травневі свята відпочивало людей у парку Пушкіна, які дісталися до нього через той міст. Ми будували цей об’єкт ледь не взимку, метал замовляли у Краматорську, який потім почали бомбити, але, незважаючи на всі труднощі, таки його побудували. Хтось дорікає, що витратили на це мільйон гривень. Але у нас багато кіровоградців на іномарках їздять, кожна з яких теж мільйон коштує. То багато це чи мало? Словом, я нормально ставлюся до критики, вважаю також, що відкритий для людей. Я рік попрацював без жодного помічника, у мене лише один секретар, жодної бюджетної копійки не витратив на телефонні розмови, охоронців у мене теж немає. Практично займаю три посади один – є і секретарем міської ради, і водночас виконую обов’язки міського голови, заступника з питань житлово-комунального господарства. Спілкуюся з людьми і на вулиці, і в коридорі міської ради, і в себе в кабінеті – не лише на прийомах. Я знаю проблеми міста і знаю, як їх вирішувати. А коли відбудуться вибори, оберуть нового міського голову, я потисну йому руку і залишу цю посаду. Єдине, що хочу зазначити, – добре, якщо це буде не політик, а господарник. Бути міським головою – це не значить, сидіти в кабінеті, підписувати папірці і давати завдання секретарці, щоб вона зробила каву. Бути міським головою – це не спати вночі через стурбованість, що на вулицях Гагаріна чи Київській порвало тепломережі і робити все для того, аби цього не сталося…
Олена КОЛЕСНИКОВИЧ
Фото Ігоря ДЕМЧУКА
