»Вінок сонетів» Ольги Полевіної та Олександра Архангельського

(Вінок сонетів: Роман / Ольга Полевіна, Олександр Архангельський. – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2019. – 364 с.)

Роман О. Полевіної та О. Архангельського «Вінок сонетів» – приклад сучасного світогляду суспільства, із прозаїчної реальності якого гостро вирізняється духовний світ творчих особистостей, непересічних людей, що віднайшли власний спокій та гармонію в мистецтві слова.

Змальовані події проведуть читача крізь простір і час: від радянської та пострадянської України, міста, двори, околиці якої досі пам’ятаємо близнюками, до сучасної Незалежної, від дитинства – до зріло-усвідомленого становлення особистості. Влучне переплетіння часових проміжків шляхом спогадів та поринань у мрії головних героїв не змушує читача застигати в певній історичній вісі: події від сьогодні неочікувано доцільно здатні змінитися на позаминулі.



Сюжет. Разом з Генією автори пропонують поринути в часи найпершої екранізації про мушкетерів, згадати, як у кожному дворі з палицями та лопухами замість рапіри, захоплена французькими пригодами та історією про справжню чоловічу дружбу малеча уявляла себе Констанціями, Атосами, Д’Артаньянами, а їхні батьки наввипередки скуповували Дюма в перекладі.

Не Д’Артаньяна, а свого Атоса з глибокими сумними очима й шукатиме Генія на відміну від подруг, а, як їй здавалося, знайшовши, не погребує порушити соціально-визначені канони заради щастя. На противагу Генії, Наталка приймає дане долею, не розмірковуючи, адже, як переконують усе ті ж визначені суспільством пріоритети, життя має бути за графіком, як у всіх, і чи потрібно відрізнятися?.. А відтак, чи вартує кохання життя? Жіночий страх, відчай, невідворотне засудження соціумом аморальності зробить жертвою не лише власне Наталку, а й ненароджене життя, уже створену родину, по-справжньому закохане, хоч і нерішуче, серце.

Жіночий почерк. Тонкощі жіночих переживань, поривань та роздумів майстерно описані О. Полевіною. Світи її героїнь – відлуння кожної представниці прекрасної статі. Чи правильно ми чинимо в тій чи іншій ситуації? Чому відповідь на це питання нам надають такі ж самі люди? Чим вони кращі за нас, щоб мати право оцінювати життєвий вибір інших? Недаремно авторка порівнює світ людей із тваринним, у якому все набагато простіше, де варто покладатися лише на інстинкти, запахи, відчуття, де осуду за вибір серцем не передбачено. «Правила створили люди для того, щоб їх порушувати», – здавна кажуть люди, – та відчувати при цьому емоційне задоволення, викид адреналіну, про що підсвідомо, без слів говорять герої роману.

Чоловіча партія. По-чоловічому представляє свого персонажа О. Архангельський: без банальних описів, стримано та по суті, дещо завуальовано. А хіба не таким і має бути загадковий «граф» для своєї «міледі»? Чоловічі партії в романі справжні, відчутно почерк досвідченого письменника. Усе вказує на те, що мету авторів досягнуто: різнобічне розкриття характерів, їхнього жіночого та чоловічого начала постає перед читачем чи не з перших сторінок. Зазвичай чоловіки не схильні виказувати емоції, а їхні, здавалося б, виважені, контрольовані дії інколи змінюють життєві ситуації не на краще. Тим цікавіше чоловічій аудиторії знайомство з «Вінком сонетів», у якому зображено відмінність двох протилежних світів та точку їхнього перетину, яка виникає за однієї умови: уміти бути почутими.

Застосування. «Вінок сонетів» – не лише десерт для мозку читача, що, безсумнівно, зацікавить як жіночу, так і чоловічу аудиторію. Роман здатний стати об’єктом наукового дослідження студій філологічного спрямування, курсових робіт, дипломних проєктів, адже в ньому доступно та досить повно розкрито поняття сонету, структуру його написання, особливості перекладу сонетів Шекспіра, зокрема сучасними перекладачами, наявні вдалі приклади авторських сонетів О. Полевіної та О. Архангельського.

Висновок. Чи засудженню, а чи виправданню підлягає історія зради, зруйнованої родини в пошуках справжнього кохання та відчуттів, заради яких приходимо в земний світ, вирішить читач. Достеменно відомо одне: сила мистецтва, сила слова здатна воскрешати, зцілювати, окриляти та вселяти надію, на що відкрито натякають О. Полевіна та О. Архангельський в романі «Вінок сонетів».