"Вечірня газета" продовжує стежити за розвитком подій, описаних кілька місяців тому в публікації "Гроші не повертаються" за 29 листопада 2013 року). Повернутися до цієї історії автора спонукали деякі недавні рішення судів, які стосуються її персонажів. Та спершу викладу зміст попередньої публікації.
Близько двох років тому кіровоградець Юрій (тут і далі імена – змінені), маючи намір поліпшити свої житлові умови, облюбував будинок, який продавали такі собі Лариса та її сестра Інна, також жительки обласного центру. Зійшлися на ціні 47 тисяч доларів. Аби мати гарантії придбання нерухомості, Юрій уклав із Інною попередній договір про те, що зобов’язується купити в неї цей будинок за $ 47000. Інна ж, зі свого боку, зобов’язалася продати його Юрієві. Щоправда, у цьому, попередньому, договорі не вказувався термін, протягом якого мали здійснитися бажання сторін. Не було його й нотаріально посвідчено. Зате в ньому розписалися, крім Юрія та Інни, двоє свідків. У день складення цього паперу Юрій вручив Інні 10 тисяч доларів. А протягом наступних двох місяців – решту обіцяної суми. Як і належить у таких випадках, кожного разу Юрій отримував розписку. В останній із них зазначається: "Суму за будинок отримала повністю, претензій не маю". Аби зібрати цих $ 47000, Юрієві довелося продати не тільки свою квартиру, а й материну. І одного прекрасного дня він зі своїми дружиною, дітьми та матір’ю вселився в будинок, який формально ще залишався власністю Інни та Лариси. А вони, господарки, дали згоду на те, щоб Юрій і його сім’я були зареєстровані органами внутрішніх справ в їхньому будинку. Щоправда, самі звідти Лариса з Інною не виписалися, хоч і купили собі (мабуть, на отримані від Юрія гроші) інше житло – новий будинок у селі.
На думку Юрія, ці жінки не захотіли виписуватися, бо й не збиралися укладати з ним договір купівлі-продажу нерухомості. За словами чоловіка, вони, узявши в нього гроші, почали ухилятися від своїх зобов’язань. Тисячу разів пошкодувавши, що зв’язався із Ларисою та Інною, і переконавшись, що свої гроші з них обценьками не витягне, він звернувся до суду із позовом про визнання права власності на будинок на підставі попереднього договору. Та йому було відмовлено у цьому позові. Райсуд мотивував своє рішення тим, що, мовляв, він не має права зобов’язувати сторону правочину здійснити державну його реєстрацію, оскільки це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, зокрема принципу свободи договору. Тим часом Лариса й Інна звернулися до суду з позовом, у якому попросили Феміду зобов’язати Юрія із сім’єю усунути перешкоди в користуванні їхньою нерухомою власністю. Це означало, що Юрій з дружиною, матір’ю та трьома малими дітьми мав вибиратися з будинку.
Побувавши на судовому засіданні, на якому розглядалася справа за позовом цих жінок, кореспондент "ВГ" дізнався, що в неукладенні договору купівлі-продажу вони винуватять Юрія: мовляв, той як міг ухилявся від походу до нотаріуса. Що ж стосується взятих у Юрія $47000, представник Лариси й Інни висловився так: "Кошти поверненню не підлягають". (Здається, юрист мав на увазі те, що ці гроші є завдатком. А, за законом, завдаток залишається у продавця, якщо порушення зобов’язання, зокрема відмова від вже укладеного договору, сталося з вини покупця.) Та предмет спору в даному провадженні був інший – ішлося про право Юрія із сім’єю проживати у такому-то будинку. Адвокат Валентина Грицина (ім’я та прізвище – справжні), яка відстоювала інтереси Юрія, переконувала суд у тому, що немає закону, який би дозволив задовольнити позов Лариси й Інни і викинути малих дітей на вулицю. Юристка стверджувала, що існує вичерпний перелік підстав, за яких людей можна виселяти із житла, і жодну із них не можна застосувати в даному випадку. Тим більше, що Юрій із сім’єю вселився в той будинок за згоди власниць, тобто законно. І районний суд визнав ці доводи правомірними. Ларисі й Інні було відмовлено в їхньому позові. Ясна річ, ті скористалися можливістю оскаржити рішення райсуду.
У перегляді справи в апеляційному суді брав участь представник прокуратури області. Коли йому надали слово, він повів мову про норми права, в тому числі міжнародного, які не дозволяють залишати дітей без даху над головою. А юрист, який представляв Ларису та Інну, – про засоби масової інформації, які, на його думку, вплинули на суд першої інстанції, унаслідок чого, мовляв, було ухвалено невигідне для його довірительок рішення. Одна із суддів колегії відреагувала на це такою реплікою: слухання – відкриті, ЗМІ мають право і на присутність, і на висвітлення. А результатом перегляду справи стала ухвала іменем України про те, що рішення райсуду – законне і залишається в силі.
Тим часом у тому ж райсуді завершився розгляд іншої цивільної справи за участі героїв цієї історії – про стягнення з Лариси та Інни на користь Юрія 47 тисяч доларів. Цей позов подав Юрій після того, як дізнався, що Лариса та Інна хочуть виселити його із будинку. Суд визнав вимогу Юрія справедливою і ухвалив стягнути з відповідачок на його користь згадувану суму (звісно, у гривнях). Щоправда, попереду – ревізія цієї справи апеляційним судом. Ну, звісно ж, за скаргою Лариси й Інни.
Можна припустити, що станеться, якщо рішення райсуду про стягнення на користь Юрія 47000 доларів залишиться в силі. Такі гроші у Лариси й Інни навряд чи знайдуться, тож, мабуть, виникне необхідність в арешті їхнього майна і продажу його на аукціоні. Мабуть, дійде до реалізації їхнього будинку, в якому проживає Юрій. А він, наважусь припустити, взяв би натурою – будинком.
Про те, як усе відбуватиметься далі, "Вечірня газета" повідомить.
Віктор ІВАНЕНКО
