Сьогодні виношується ідея створення музею історії освіти Кіровограда. Теоретично в ньому можуть знайти своє відображення ряд пріоритетних сторінок у розвитку галузі, які закарбував у своєму літописі освітянський центр серединної України.
Перша в Україні медична школа відкрилася 1787 року в Єлисаветграді. Із 1860 року вела відлік своєї історії місцева громадська жіноча гімназія (спочатку – училище), яка стала “найстарішою” серед подібних закладів Херсонської, Бессарабської, Катеринославської і Таврійської губернії, тобто всього Півдня імперії. Минуло п’ять років і в місті почав діяти єдиний в українських землях у цьому роді військово-навчальний заклад – Єлисаветградське кавалерійське юнкерське училище (підготовлений автором цієї статті рукопис книги з його історії знаходиться сьогодні у видавництві “Імекс-ЛТД”). Ще через два роки викладач цього закладу офіцер Микола Федоровський відкрив перше в державі Романових ремісничо-грамотне безкоштовне училище. І, зрештою, 1870 року тут почало діяльність перше в Україні земське реальне училище.
Зазначимо, що провідні навчальні заклади, як правило, розміщувалися у спеціально збудованих для них приміщеннях, які слугують освітянам і досі: громадська жіноча гімназія (сьогодні – держпедуніверситет), реальне (машинобудівний коледж), ремісничо- грамотне (вірогідно, обласний будинок технічної творчості дітей), народні Пушкінське (школа № 7) та інші училища. Парти цих та інших інгульських “alma-матерів” чекали на Винниченка, Маланюка, Тобілевичів, Чикаленка, Тарковського, Осмьоркіна, Шимановського, Тамма, Лангемака, Семененка, Яновського, Омеляновича-Павленка, Полтавця-Остряницю.
