Віддали життя за Україну

Цього тижня в неділю та наступного в середу виповниться п’ять років відтоді, як учасники АТО кропивничани Олександр Шмалько та Вадим Височин завершили свій земний шлях, захищаючи Україну від російської агресії. Вічна їм пам’ять.

Був хорошим спеціалістом і сумлінним бійцем

Під час виходу українських військових із міста Дебальцевого Донецької області старший солдат 57-ї окремої мотопіхотної бригади Олександр Шмалько зазнав ушкодження руки, що призвело до її перелому. Згодом чоловік лікувався в місті Костянтинівці однойменного району Донецької області та в Кіровограді (тепер – Кропивницький).

Після цього його спрямували на продовження лікування до Вінницького військового шпиталю, де він раптово помер 17 травня 2015 року. За словами лікарів, у чоловіка не витримало серце.

Народився Олександр Шмалько 2 жовтня 1961 року в місті Гірник Донецької області. Через півтора року його батьки разом з ним переїхали до Кіровограда. Тут хлопець пішов у школу № 11, де закінчив вісім класів, після чого 1976 року вступив до професійно-технічного училища № 4. У ньому він здобув спеціальність слюсаря-інструментальника 3-го розряду, невдовзі його призвали на строкову військову службу, яку він проходив у Прикордонних військах. Демобілізувавшись, працював слюсарем-інструментальником в інструментальному цеху на заводі «Гідросила», машиністом насосної станції водоканалу, слюсарем-ремонтником на заводі продтоварів компанії «Артеміда». Згодом трудився на підприємствах «Гідросила ЛЄДА» та «Астра-С». У всіх колективах, де працював Олександр Васильович, він зарекомендував себе відповідальним, цілеспрямованим та надійним працівником.

Вісімнадцятого серпня 2014 року у зв’язку з оголошенням часткової мобілізації його призвали до війська. В антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей чоловік брав участь із шостого грудня. Ось як охарактеризувало його командування: «За час служби у військовій частині польова пошта В 4533 Олександр Шмалько зарекомендував себе грамотним, дисциплінованим та відповідальним військовослужбовцем. До виконання своїх обов’язків ставився сумлінно, з керівництвом і підлеглими поводився виважено, був здатний критично оцінювати свою діяльність». Наш земляк під час АТО побував і під Донецьким міжнародним аеропортом, і в Дебальцевому, і двадцять днів в оточенні в селищі Чорнухіному Попаснянського району Луганської області.

– Мій чоловік і батько наших трьох дітей був людиною, на яку можна було в усьому покластися, – розповіла про Олександра Васильовича його дружина Наталія Шмалько. – У школі й училищі був активним, ініціативним учнем. Де б не працював, з усіма людьми знаходив спільну мову, любив життя, нікого не залишав без уваги.

У нього були золоті руки, він був дуже хорошим спеціалістом, з ним часто радилися з приводу того, що стосувалося його професії. Брався за будь-яку роботу, бо знав свою спеціальність досконало… Знайомими ми з Олександром були ще зі школи, бо жили в одному будинку на вулиці Єгорова. Він навчався в 11-й школі, а я – у 6-й. До його призову в армію лише віталися, а вже після демобілізації познайомилися ближче, почали зустрічатися й невдовзі розписалися.

До мене й до дітей наш чоловік і батько ставився дуже ніжно, над дітьми аж трусився, усе робив для них. І діти його дуже любили, та й зараз люблять, адже він з нами залишиться назавжди. Мені чоловік завжди й у всьому допомагав. Коли ми чекали гостей, то ставав на кухні поряд зі мною й робив усе, що треба було. Тим паче, що любив готувати, завжди дбав про порядок у домі. У компанії був її душею: любив і потанцювати, і розповісти якусь історію, і поспівати. Умів і працювати, і відпочивати…

Рішенням виконкому Кіровоградської міської ради від 10 вересня 2015 року Олександра Шмалька нагороджено відзнакою «За заслуги» 2 ступеня (посмертно). На території НВК «Кіроворадський колегіум» йому встановлено меморіальну дошку.

Удома – турботливий син, на війні – вірний побратим

Двадцятого травня 2015 року під час обстрілу із САУ російськими збройними формуваннями поблизу села Кам’янки Волноваського району Донецької області українських військових снаряд влучив у бліндаж. Від нього загинув старший стрілець солдат мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти 20-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше – 20-й батальйон територіальної оборони «Дніпропетровськ») 93-ї механізованої бригади Вадим Височин.

Офіцер 20-го окремого мотопіхотного батальйону капітан Андрій Щербінін на церемонії прощання з нашим земляком розповів, що не був знайомим із загиблим у мирному житті, але чудово знав його як сміливого солдата, і повідав про обставини загибелі бійця: «Вадим не відмовлявся від жодної важкої роботи. Був класним водієм-механіком БТР, навідником, добре засвоїв усі види стрілецької зброї. У той день терористи нас обстрілювали із САУ, а ми не могли відповісти, бо відвели, згідно з Мінськими угодами, важку артилерію. Снаряд потрапив у бліндаж, де перебувало троє наших бійців. Двох вибуховою хвилею викинуло з укриття, а Вадим загинув».

Народився Вадим Височин 9 червня 1992 року. Навчався у школі № 25, після закінчення дев’яти класів якої вступив до професійно-технічного училища № 2. У ньому він опанував фах електрозварювальника. Згодом в основному працював на будовах. До мобілізації в армії не служив, але 2011 року пройшов медогляд і був зарахований у запас, отримавши звання солдата. Чотирнадцятого лютого 2015 року у зв’язку з мобілізацією хлопця призвали на військову службу до лав Збройних сил України.

– Вадим був дуже хорошою, безвідмовною людиною, справжнім патріотом, – розповіла його хрещена мати Наталія Сергіївна. – Він ріс із мамою й бабусею й завжди їм у всьому допомагав, був для них захисником і надійною опорою. Незважаючи на молодість, у зоні проведення антитерористичної операції проявив себе як досвідчений і практичний боєць. Хлопці, з яким Вадим служив і які були в почесній варті на його похованні, розповіли, що коли через холоднечу вони похворіли, то він діставав у найближчому селі молоко й кип’ятив його для хворих, збирав трави й готував із них лікувальні відвари. А ще приносив для побратимів рибу, яку примудрявся ловити на передовій. Вадим завжди вирізнявся душевністю, добротою, а на війні виявилося, що він ще й та людина, яка не лише хоче, а й може і знає як допомогти бойовим побратимам…

Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність військовій присязі його нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). На честь Вадима Височина, згідно з рішенням Кіровоградської міської ради від 23 лютого 2016 року № 105, вулицю Індустріальну в місті Кіровограді (тепер – Кропивницький) перейменовано на вулицю Вадима Височина.